Основні терміни і поняття

Персоналізм, персона, індивід, особистість, персоналістська та общинна революція, первинна творча реальність, духовна цінність, багатомірність існувань, єдине начало, суспільство особистостей, покликання, інтим­ність, внутрішнє самовдосконалення.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке персоналізм?

2. Визначте спільність рис персоналізму й екзистенціалізму.

3. Чим відрізняється персоналізм від екзистенціалізму?

4. Проаналізуйте теоретичні джерела персоналізму.

5. У чому полягає сутність персоналістської концепції особистості?

6. Охарактеризуйте соціальні погляди Е. Муньє.

7. Що таке «персоналістська та общинна революція» Е. Муньє?

8. Чим характеризується персоналістська концепція «суспільства особис­тостей»?

9. У чому полягає відмінність між «індивідом» та «особистістю»? 10. Охарактеризуйте вчення персоналізму про свободу волі.

Першоджерела

1. Аббаньяно Н. Введение в экзистенциализм. — СПб., 1998.

2. Муньє Э. Манифест персонализма. — М., 1999.

3. Рассел Б. Мудрость Запада. — М., 1998.

Рекомендована література

1. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному. — М., 1997.

2. Всемирная философия. XX век. — Мн., 2004.

3. Ільїн В.В. Філософія. — К., 2002.

162

Розділ 10 * Персоналізм

4. Коплстон Ф. История философии. XX век. — М., 2002.

5. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія. Мислителі, ідеї, концепції. — К., 2005.

6. Мареєва Е. Проблема души в классической и неклассической филосо­фии. — М., 2003.

163

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Розділ 11.

Прагматизм

11.1. Реконструкція філософії, здійснена в прагматизмі.

11.2. Інструменталізм.

164

Розділ 11 • Прагматизм

«Якщо я вірю в релігійну гіпотезу, а вона виявилася хибною, то я нічого не загуб­лю і не буду в гіршому положенні, ніж атеїст. Якщо ж вона виявиться істин­ною, то я буду у виграші, адже забез­печу собі спасіння. Який же сенс через безвір'я або сумніви позбавитися свого єдиного шансу залишитися у виграші?».

У. Джемс

11.1. Реконструкція філософії, здійснена в прагматизмі

Філософія прагматизму належить до суб'єктивістського напряму, але не ставить як позитивізм, об'єктом свого вивчення науку. Прагматизм не прагне розмірковувати про осяжність чи неосяжність наукового пізнання. Він змушує думати про те, що веде до успіху в житті. Завдання людини поля­гає в тому, щоб найкращим способом влаштуватися в житті, в світі, а зав­дання філософії — допомогти їй у цьому. Принципи прагматизму здійснили суттєвий вплив на загальний стиль американського, а нині й світового мислення та практики, в тому числі політики.

Основоположник прагматизму — американський філософ, логік і мате­матик Чарлз Пірс (1839-1914 pp.). Його філософські погляди поєднують дві протилежні тенденції: позитивістську (емпіричну) й об'єктивістську. Запе­речуючи вроджені ідеї й інтуїтивне пізнання, Пірс вважав, що поняття про об'єкт можна досягнути лише шляхом розгляду всіх практичних наслідків, які витікають із дій з цим об'єктом. Наше знання про об'єкт завжди залишається незавершеним, гіпотететичним. Навіть математичні та логічні судження можна заперечити контрприкладними. В розвитку пізнання сущого значна роль на­лежить «творчому випадку». В зв'язку з цим Пірс висунув програму «реконст­рукції в філософії»: вона має бути не роздумами про основи буття та пізнання, а загальним методом вирішення проблем, що постають перед людьми в різних життєвих («проблематичних») ситуаціях у процесі їх практичної діяльності, яка відбувається в постійно мінливому світі.

Основна увага Пірса зосереджена на проблемі істини. Він визначає її як ясне, виразне, незаперечуване знання на даній стадії пізнання. Істинність — умова практичної придатності, результативності у практиці. Значення істини, її на­дійність визначаються корисністю. Практичний інтерес є причиною нашої заці­кавленості в пошуках істини. Сама по собі істина може бути лише відносною, оскільки практика вимагає її безперервного оновлення.

165