Розділ 7 • Філософія символічного світу

тарним та аристократичним інструментом, який потрібно використовувати для панування однієї людини над іншими. Релігія пригнічує волю визнати різні форми влади в більшості населення, яке завдяки їй виявляється гото­вим до панування над собою.

Визнаючи інструментальну роль релігії, Ніцше різко критикує її як ва­гому перепону на шляху формування в людини волі до влади. Розповсю­джуючи цю критику на критику філософії, Ніцше вважає, що остання під­тримує релігійні моральні цінності, ототожнюючи їх з універсальними моральними нормами. Релігійній моралі Ніцше протиставляє мораль арис­тократичну, особливість якої в тому, що вона антиегалітарна (мораль нерів­ності), в тому, що не визнає універсальної системи цінностей. Аристокра­тична мораль передбачає різні права й обов'язки стосовно рівних собі, де прийняті певні обмеження і певна витонченість, і щодо нижчих, де таких обмежень немає.

_______________________________________________________________

Із епохи Відродження в Європі спостерігається тенденція зростання авто­ритету науки (і падіння авторитету релігії), її впливу на європейську цивілі­зацію. А. Уайтхед назвав тенденцію виродження релігії «у формулу пристой­ності», якою прикрашають комфортне життя, — нездатністю релігії адекватно відреагувати на прогрес науки, яка вимагала зміни різних релігійних форму­лювань. Наука є не лише реальністю, що протистоїть релігії: вона реальність, яка сприяє розвитку релігії, оскільки релігія, як і наука, є одним із видів фундамен­тального досвіду людства.

В умовах розвитку науки звуження релігійного «поля» є небезпечним симптомом. Наука формує в людях сцієнтистську свідомість. Релігія починає розумітися утилітарно, як щось таке, що допомагає в організації суспільного життя, в наведенні порядку, її починають зводити до правил і норм правильної поведінки. Існуючи в релігії, ці моменти є всього лише її побічним продуктом. Продукт науки — фізичний світ, його закони та закономірності, світ видимий і безпосередньо пов'язаний із ним невидимий молекулярний світ. Наука є описан­ням цього світу.

Релігія є баченням того, що знаходиться по той бік, зовні та всере­ди­ні швид­коплинного потоку безпосередньо даних речей; того, що во­ло­­­діє реальністю і разом із тим очікує реалізації того, що є віддале­ною можливістю і все ж таки виявляється найвеличнішим із фактів існую­чого. Це бачення високого ідеалу і предмет безнадійних пошуків.

Релігія як соціально-історичний феномен має постійну висхідну тен­денцію, яка іноді слабшає, а потім знову відроджується, її головне зна­­че­ння для людства полягає в тому, що вона є фундаментом гуманістичного оптимізму. Без неї люд­ське життя було б швидкоплинним спалахом, який освітлює горе і страждання, гру мінливих переживань.

Видатний український учений В.І. Вернадський вважав, що для розуміння розвитку науки ми повинні взяти до уваги і всі інші проя­ви духовного життя

453

Систематичний курс філософії

людства. Знищення або зупинка діяльності однієї форми суспільної свідомості негативно впливає на іншу. Наприклад, припинення діяльності людини у сфері мистецтва, релігії, філософії або інших формах інтелектуальної діяльності не може не здійснити негативного впливу на науку.

Становлення наукової картини світу не суперечить релігії і не послаблює релі­гійного сприйняття світу. Людині не дано сприйняття цілісності Космосу. Ціліс­ність, за словами І. Канта (він мав на увазі цілісність Всесвіту), трансцендентна, тобто позамежова, оскільки в досвіді й емпіричних науках ми не зустрічаємо цілісності та не можемо спроектувати світу як цілого, щоб це відкрило нам свої вищі духовно-розумні властивості. Навіть нежива природа може лише немовби подарувати нам відчуття гармонії та краси, якщо ми тільки готові і здатні прийняти цей дар. Тим більше акт релігійного осмислення сущого: він виступає, по суті, як акт одкровення. А воно є всюди, де що-небудь суще (очевидне, живе, яке має свідомість) саме, своєю власною активністю (немовби за своєю власною ініціативою) відкриває себе іншому через вплив на нього.

У світі є галузі, де закінчуються проблеми і починаються таємниці: це сфера трансцендентного. Мудра людина може змиритися з цим, а для смиренності потрібна мужність, пов'язана з готовністю признати і прийняти, що далеко не все залежить від нас і є щось неусувне і непроникливе навіть для найпро-никливішого розуму. Ми змушені примиритися та прийняти кінечність нашого земного буття у світі, нашу доступність стражданням, ми не можемо знайти управу на наш поганий характер. Ці проблеми неможливо вирішити під час наукового та культурного прогресу, тому і сам науковий прогрес не варто ставити занадто високо.