Систематичний курс філософії

Однак, це не означає, що такий стан сучасності, в якій опинилася людина, є остаточною катастрофою, загибеллю культури й особистості, втратою гума­ністичного та духовного виміру світу. У сучасному суспільстві, поряд із глобалі-заційними проектами, активізуються сили, які свідомо прагнуть «підняти» «діяча» з сфери ринкового господарства та вивести його в «норму» взагалі. Популярним стає лозунг: «Ринковою повинна бути економіка, але не сус­пільство». Проте вони (ці сили) не визначають остаточного напряму змін, які повинні відбуватися в руслі гуманітаризації. Необхідно підключення всіх духовно-культурних важелів, апробованих людством, серед яких освіта посі­дає одне з першочергових місць. Вона повинна стати, як вже вказувалося, не лише знанням, але й мудрістю. Освіта як єдність розуму та софїі. Поняття «мудрість» володіє не тільки практичним, але й теоретичним аспектом. /. Кант, зазначаючи, що «сама мудрість більше полягає в образі дій, чим в знанні», разом із тим писав, що вона «все ж має потребу в науці не для того, щоб в неї вчитися, а для того, щоб ввести у вжиток її настанови і закріпити їх». Роз­виваючи цю думку, німецький мислитель продовжує: «... Шлях до мудрості, щоб він був надійним, зручним і правильним, у нас, у людей, неминуче повинен йти через науку; але лише після завершення науки можна переконатися в тому, що вона веде до цієї мети». Саме така спрямованість освіти (а вона може бути інакшою) дозволить подолати існуючий перехідний стан у світогляді та духов­ності — створити в суспільній свідомості як уявлення про майбутнє, так і впев­неність у теперішньому. Як такому, що з часом перейде в інший якісний стан.

Позачасовість, «перехідний стан» обов'язково буде «пережите», як і по­передні «смислові» епохи. Нічого унікального в нинішній ситуації немає. Все це вже було в попередніх до нас віках. Завдання освіти — утвердити май­бутні перспективи людини. Саме майбутнє, незалежно від його конкретної конфігурації, являє собою той психологічний позитив, який гармонізує соціум. Будучи ідеалізованим очікуванням суспільства, точкою смислової конвергенції, «Богом», про який говорить Тейяр де Шарден — причому не так важливо, реальним Богом чи метафоричним, — саме майбутнє, проектуючи себе в тепе­рішнє, створює первісний хаос, який спонтанно народжується. Без узгодження з майбутнім будь-які дії набувають характеру випадкових. Проективність освіти в майбутнє дозволяє подолати деградацію, яку чекають всі культурні та соці­ально-економічні проекти, якщо вони не враховуватимуть необхідності поєднання розуму з мудрістю.

Філософія освіти повинна виходити не лише з усталених концепцій і пере­вірених досвідом теорій, на яких ґрунтується в багатьох випадках сучасна система. Потрібно виходити із загального завдання — протистояти деградації Духу, відмирання його нераціонального, неінформаційного стану — душі та муд­рості. Оскільки поняття культури та духовності обумовлюють один одного, та втрата духовності є втрата культури, її перетворення на цивілізацію. І навпа­ки, втрата культури є втрата духовності, її перетворення на розрахунок та інформацію. Відмінність між ними в тому, що культура являє собою певний інституційний стан Духу, а дух — це безпосередній зміст, серце і кров культури.

488