Систематичний курс філософії

вбачає в соціалістичній революції, яка повинна знищити приватну власність на засоби виробництва, а отже — усунути антагонізм класів і побудувати новий тип культури, створити «асоціацію» вільних громадян («комунізм») — стрибок із «царства необхідності в царство свободи». Це якісно нове сус­пільство, справжня висока цивілізація з відповідно розвиненою культурою. Із цього часу і розпочинається справжня історія суспільства та його культури. Таким чином, у марксизмі культура постає природною речовиною, пере­твореною людським генієм людства в «тіло» суспільства. Подібні установки віддалили марксизм від більшості вчень про культуру ХІХ-ХХ ст., які про­тиставляли її природі, або використовували природу як основу пояснення суспільства та культури.

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­____________________________________________________________________

Регулятивна функція. Регулюючи пряме та непряме спілкування, збагачуючи й саме спілкування, яке правомірно розглядати як її явище, культура активно сприяє розвиткові людини, примноженню її духовного багатства. Вона висту­пає важливим засобом подолання відчуження між людьми, яке стало однією з найдраматичніших ознак XX ст. Культура уможливлює не тільки спілку­вання людей, але й регулювання їхніх взаємовідносин і діяльності. Регулятивна функція культури реалізується за допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві.

Нормативна функція культури висуває надзвичайно широке коло вимог, які ставляться до духовного світу людини, її знань, світогляду, моральних якостей тощо. Зовнішні норми культури виявляють себе через символіку, певну знакову систему (наприклад, різні знаки уваги). Характерним прикла­дом такої символіки виступають правила етикету. Проте не можна ставити знаку рівності між подібними правилами та регулятивною функцією культури. У сфері культури досягнутим правомірно вважати лише те, що увійшло в побут і звички. Про ступінь засвоєння норм культури ми судимо за реальною поведінкою людини в різних життєвих ситуаціях. У такому розумінні культура побуту, обслуговування, торгівлі тощо є культурою поведінки людини. У більш вузь­кому розумінні під культурою поведінки розуміються нормативні вимоги до повсякденного спілкування людей.

У ролі регуляторів культури виступають не лише норми, але й зразки пове­дінки. Норма характеризує не лише вже досягнуте суспільством, а також те, що має статус загальної вимоги. Взірець — це вище, найкраще, наближене до ідеалу. В історичному розвитку людства певні зразки поступово перетворюються на за­гальну норму поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, досконаліші.

Нормативна сторона культури яскраво виявляється в звичаях та обрядах. Звичаї — це історично сформовані способи поведінки, які передаються з поко­ління в покоління і поступово набирають певного стереотипу поведінки. За­кріплюючись із плином часу, звичаї переростають у культурні традиції. В основі кожної традиції лежить досвід того соціального середовища, яке ним володіє і постійно його відтворює. Наприклад, традиція «софійного» стилю мислення.

432