Систематичний курс філософії

ним призводить до схематизації та соціологізації дійсності. Якщо ж художник усе зводить до одиничного, то результатом буде не художній твір, а своєрідна «фотографія»; в такому разі ми говоримо про імітацію та натуралізм.

У науці головне — позбавитися всього одиничного, індивідуального, непов­торного, утримати загальне у формі понять. Наука та мистецтво лежать у різ­них площинах. Науковість передбачає досить високий ступінь достовірності, факту, висновку, точності. Але точність — це не лише математична формула, формалізована система суджень, але насамперед адекватність самого знання. Тому художнє зображення всіх проявів людської душі, наприклад у романах Ф. Достоєвського, може бути більш точним, ніж зображення особистості у творах професійного психолога.

_______________________________________________________________

Біля витоків агностицизму стояв гносеологічний релятивізм — позиція, в якій абсолютизується мінливість явищ, подій буття та пізнання. Прибіч­ники релятивізму виходять із принципу скептицизму: все у світі швидко проходить, істина виражає наші знання про світ лише на даний момент.

Скептична думка бере початок у міркуваннях давньогрецьких софістів-філософів — Протагора, Горгія, Продика та ін. Вони були попередниками та сучасниками великих мислителів Сократа і Платона (в діалогах Платона можна знайти суперечки з софістами). Щоправда, великий Арістотель зауважував: «Хто ясно хоче пізнавати, той повинен ґрунтовно сумніватися». Ім'я «скептики» прийнято пов'язувати з філософською школою, заснованою Пірроном, тому скептицизм іноді називають пірронізмом. Йому припису­ють вислів: «Нічого не стверджуй». Гносеологічній установці скептиків — епохе (утримання від судження) — відповідає в поведінці ідеал атараксії, тобто глибокого спокою та незворушності.

Виклад поглядів Піррона дав його послідовник Секст Емпірик, звідки ми й отримуємо більшість знань про античний скептицизм. В епоху Від­родження та Нового часу скептичне вчення розвивали такі знамениті мис­лителі, як Еразм Роттердамський, Піко делла Мірандолла. Відомий фран­цузький скептик М. Монтень вказував на корисність пірронізму, завдяки якому людина може формулювати власні твердження та міркування.

Гносеологічний аналіз показує неминуче саморуйнування скептицизму. Якщо все у світі відносне, то відносне і це твердження відносності, і, таким чином, «абсолютизм» зовсім не перемагається релятивізмом. Відносне має смисл у зв'язку з певним абсолютизмом, а поза цим зв'язком втрачає своє значення. Наприклад, Д. Юм вважав усі «загальні положення» своєрідними віруваннями, роблячи виняток лише для математичних істин. Але це неправильно, тому що математичні аксіоми є синтетичними судженнями. За Юмом, навіть опис зовнішніх вражень не може бути суворо науковим: у ньому неминуче є елемент «вірувань». Якщо слідувати чітко за Юмом, то неможливі навіть історія та географія як науки.

264