Філософія: історичний і систематичний курс

Інструменталізм (лат. instrumentum — знаряддя) — філософське вчення, яке вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, що постійно змінюється; різновид прагматизму.

Інтенція (лат. intentio — прагнення, намір) — термін схоластичної філософії, яким позначали намір, ціль, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет.

Інтуїтивізм — напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдиний вірогідний вид пізнання.

Інтуїція (лат. intuitio, від intueor — уважно дивлюсь) — спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд на відміну від опосеред­кованого, дискурсивного характеру логічного мислення.

Іронія (грец. еіronеіа — удаване незнання, самоприниження) — естетична категорія, яка означає, що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст, протилежний безпосередньо висловленому чи вираженому. Іронія Сократа — філософський принцип пошуку істини через сумнів.

Ірраціоналізм (лат. іrrationalis- нерозумний, несвідомий) — у гносеології прин­цип філософських учень, які обстоюють обмеженість раціонального пі­знання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.

Існування — 1) синонім буття; 2) буття, в якому виявляється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму.

Істина — адекватне відтворення в пізнанні об'єктивності, результат певного, визначеного практикою гносеологічного відношення, за якого пізнавальний образ суб'єкта виступає як вірне відображення дійсного стану об'єкта.

Історизм — принцип наукового пізнання, згідно з яким процеси дійсності мають розглядатися в їхньому закономірному історичному розвитку, в тіс­ному зв'язку з конкретно-історичними умовами їхнього існування.

К

Картезіанство — вчення французького філософа, математика Р. Декарта (латинізоване ім'я Cartesius — Картезій, звідси і назва).

Катарсис (грец. katarsis — очищення) — термін, який у психології мистецтва й естетиці використовують для позначення сутності естетичного переживання. У давньогрецькій філософії катарсис тлумачили як очищення душі від прист­растей, від чуттєвих прагнень, насолода очищення душі під впливом мистецтва.

Категоричний імператив (лат. imperativus — наказовий) — термін, запрова­джений Кантом, для позначення безумовного веління моральної свідомості будувати свою поведінку до законів. Умовою категоричного імперативу є свобода волі.

Категорія (грец. kategoricos — ствердження; основна та загальна ознака) — універсальна форма мислення та свідомості, яка відображає загальні влас­тивості та відношення об'єктивної дійсності, загальної закономірності роз­витку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.

568

Словник філософських термінів

Клерикалізм (лат. clericalus — церковний) — політичний напрям у західних країнах, представники якого домагаються керівної ролі церкви та духів­ництва в державі та житті суспільства.

Комунікація (лат. communikatio, від соттипісо — раджуся, спілкуюся) — спіл­кування, зв'язок.

Конвенціоналізм (від лат. conventio — угода, договір) — філософська концеп­ція, за якою наукові теорії та поняття є не відображенням об'єктивного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції між ученими, що укладається за прин­ципами «зручності» й «економії мислення».

Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне пристосов­ницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил співжиття.

Концептуалізм (лат. coceptus — думка, поняття) — напрям у середньовічній філософії, представники якого доводили, що універсалі] реально не існують ні до речей, ні в самих речах, а є лише загальними поняттями, концептами про речі.

Креаціанізм (лат. creatio — створення і anima — душа) — один із напрямів у християнсько-богословському вченні про душу людини, який доводить, ніби безсмертна душа дана Богом лише під час створення першої людини (Адама), а потім передається від батьків дітям при зачатті.

Критерій (грец. kriterion — засіб судження, мірило) — мірило достовірності людських знань, їхньої відповідності об'єктивній дійсності.

Культ (лат. cultus — вшанування, поклоніння) — сукупність прийнятих у пев­ній релігії або релігійні течії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов'язаних у надприродні сили та спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії.

Л

Логіка (грец. logike — наука про умовивід) — наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини в про­цесі міркування та пізнання.

Логос (грец. logos — поняття, думка, розум) — термін давньогрецької філо­софії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропор­ційність», «основа», «розум» і набуває значення об'єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі космічний логос, неадекватний словам.

М

Магія (лат. таgіа — ворожба, чаклунство) — різновид ранніх релігійних віру­вань і чаклунських дій, за допомогою яких людина первісного суспільства

569