- •Філософія
- •Релігієзнавство
- •Естетика
- •Передмова
- •Авторський колектив:
- •Філософія
- •Філософія: коло її проблем і роль у суспільстві
- •Поняття світогляду та його історичні типи: міфологічний, релігійний, філософський
- •Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії
- •Філософія у системі культури. Функції філософії
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 2 антична філософія
- •Умови виникнення, особливості та етапи розвитку античної філософії
- •Розвиток ідей у натурфілософських школах Стародавньої Греції (мілетська, піфагорійська школа, Геракліт, елеати, античний атомізм)
- •Філософські ідеї періоду високої класики
- •Ідеї та школи завершального етапу розвитку античної філософії
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 3 філософія середньовіччя
- •Історичні та соціокультурні умови формування середньовічної філософії
- •Характерні риси та проблематика середньовічної філософії
- •Вихідні ідеї патристики
- •Схоластика як провідний напрям середньовічного філософствування
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 4 філософія відродження
- •Історичні передумови та культурні чинники формування філософії Відродження
- •Натурфілософія і нове природознавство Відродження
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 5 філософія нового часу та епохи просвітництва
- •Історичні й соціокультурні умови становлення філософії Нового часу та Просвітництва
- •Основні здобутки раціоналізму Нового часу
- •Філософія Просвітництва
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Історичні та соціокультурні передумови формування класичної німецької філософії
- •«Критична філософія» і. Канта
- •Система і метод г. Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха
- •Марксистська філософія: основні ідеї
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Додаткова
- •Тема 7 західна філософія кінця хіх-хх століть
- •Історичні та соціально-культурні передумови виникнення некласичної філософії
- •Основні течії західної некласичної філософії кінця хіх - початку хх ст.
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 8 історія української філософії
- •Філософська думка у культурі Київської Русі XI-xіv ст.
- •Філософія України XV-xviiі ст.
- •Українська філософія хіх - першої третини хх ст.
- •Розвиток філософської думки в Україні хх - ххі століття
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 9 діалектика як учення про розвиток
- •Діалектика та її історичні форми
- •Принципи і закони діалектики
- •Категорії діалектики
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 10 філософське вчення про буття
- •Категорія “матерія” у філософії. Сучасна наука про будову матерії
- •Рух, простір і час – атрибутивні властивості матерії. Соціальний простір та соціальний час як форми буття людей у культурі
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література:
- •Тема 11 проблема людини у філософії
- •Проблема антропосоціогенезу
- •Єдність біологічного і соціального в людині
- •Проблема сенсу життя людини
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 12 свідомість, її походження та сутність
- •Постановка проблеми свідомості у філософії
- •Роль діяльності, спілкування та мовлення у формуванні і розвитку свідомості
- •Структура свідомості. Свідоме та несвідоме
- •Свідомість і самосвідомість
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 13 пізнання та освоєння людиною світу
- •Філософське вчення про пізнання
- •Методи і форми наукового пізнання
- •Істини як ідеал і мета пізнання
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 14 предмет соціальної філософії
- •Предмет і структура соціальної філософії
- •Структурованість соціальної системи
- •Історична періодизація суспільного розвитку
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 15 суспільне виробництво як спосіб буття людини в культурі
- •Матеріальна культура та її структура
- •Духовна культура та її структура
- •Основні терміни
- •Питання і завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 16
- •Політика та політична система суспільства. Структура політики
- •Держава як основний політичний інститут
- •Правова держава та громадянське суспільство
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 17 філософія історії
- •Історія як предмет філософії
- •Співвідношення еволюції та революції у розвитку людства
- •Рушійні сили історії та проблема її сенсу
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 18 стратегія майбутнього
- •Опозиція “модерн – постмодерн” у культурному та цивілізаційному поступі людства
- •Глобальні проблеми сучасності як негативні наслідки культури модерну
- •Феномен глобалізації у сучасному цивілізаційному розвитку
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 19 логіка як філософська і наукова дисципліна
- •Предмет логіки. Форми абстрактного мислення
- •Міркування та його структура
- •Принципи і закони правильного мислення
- •Формальна та сучасна логіка
- •Функції та значення логіки
- •Логічна культура особистості
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 20
- •Поняття як форма абстрактного мислення
- •Види понять
- •Відношення між поняттями
- •Логічні операції над поняттями
- •Судження як форма абстрактного мислення
- •Прості судження та їх структури
- •Відношення між простими атрибутивними судженнями за логічним квадратом
- •Види складних суджень, створених за допомогою логічних сполучників
- •Умовивід як форма абстрактного мислення
- •Дедуктивний умовивід
- •Недедуктивні умовиводи: індукція, аналогія
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 21 логічні основи аргументації
- •Доведення і спростування
- •Правила і помилки в доведенні та спростуванні
- •Суперечка та її види
- •Історія мистецтва суперечок
- •Класифікація, основні принципи і правила ведення суперечки
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Релігієзнавство
- •Тема 22
- •Релігієзнавство як одна з філософських наук
- •Релігія як форма суспільної свідомості, її елементи та структура
- •Функції релігії та її роль у житті суспільства
- •Історичні типи та форми релігії
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 23 ранні релігійні вірування та етнонаціональні релігії
- •Первісні релігійні вірування Умови виникнення та характеристика основних форм первісних вірувань
- •Закономірності появи та особливості віровчення і культу
- •Релігія Стародавнього Єгипту
- •Релігії Греції та Риму
- •Зороастризм
- •Релігії Стародавнього Китаю
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література Основна:
- •Додаткова:
- •Тема 24 світові релігії: буддизм, християнство, іслам
- •Буддизм Походження буддизму та його ідейні джерела
- •Віровчення буддизму
- •Напрями буддизму
- •Християнство як світова релігія Ідейні витоки та еволюція християнства
- •Основи християнського віровчення
- •Особливості християнського культу
- •Виникнення ісламу
- •Віровчення ісламу
- •Основні напрями в ісламі
- •Іслам в Україні
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література Основна:
- •Додаткова:
- •Тема 25 історія і сучасний стан релігій в україні
- •Запровадження християнства в Київській Русі
- •Греко-католицизм
- •Католицизм
- •Протестантизм
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 26 релігя в сучасному світі
- •Специфіка розвитку релігії в сучасну епоху: релігійний модернізм та фундаменталізм
- •Неорелігії: причини їх виникнення і класифікація.
- •Діяльність нетрадиційних релігійних рухів (нрр) у сучасній Україні
- •Свобода совісті
- •Забезпечення в незалежній Україні свободи свісті
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 27 предмет етики
- •Розуміння етики у добу Середньовіччя
- •Розуміння етики у Новий час та епоху Просвітництва
- •Походження моралі
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 28 поняття і структура моральної свідомості та категорії етики
- •Категорії етики
- •Основні терміни
- •Література
- •Тема 29 моральний світ людини. Проблеми прикладної етики
- •Поняття моральної необхідності і моральної свободи
- •Любов як сутнісна засада людського буття
- •Проблеми прикладної етики
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Естетика
- •Тема 30 естетика як філософська наука. Коло її проблем і завдання
- •Формування предмету естетики в межах філософського знання. Естетика як самостійна наука
- •Естетика в структурі міжпредметних зв’язків. Естетика і мистецтво. Естетика і мистецтвознавство
- •Основні терміни
- •Література
- •Тема 31 мистецтво як предмет естетичного аналізу
- •Сучасна естетика про природу і сутність видоутворення в мистецтві
- •Основні терміни
- •Питання та завдвння для самоконтролю
- •Література
Тема 27 предмет етики
«Мораль – це вчення не про те,
як ми повинні робити себе щасливими,
а про те, як ми повинні стати гідними щастя».
І. Кант.
Метою даної теми є : ввести студентів у предмет етики, показати відмінність етики від інших галузей філософського знання, особливості етичних питань порівняно з іншими формами духовної культури. Досягненню мети сприятиме прояснення ключових понять, які характеризують своєрідність морального мислення людини: етика, мораль, моральна свідомість, чеснота.
Етика є філософською наукою. Це означає, що її предметну область не можна зафіксувати в особистому досвіді, за допомогою спостереження. Виникнення етики як систематизованої дисципліни зв'язано з ім'ям Арістотеля. Термін “етика” входить у назву всіх трьох творів Арістотеля, присвячених проблемам моральності, і несе в них основне змістовне навантаження. Ці твори називаються: “Нікомахова етика”, “Евдемова етика”, “Велика етика”. Поняття “етичний”, від якого походить етика, утворено Арістотелем на основі слова “етос”, що позначало колись звичне місце проживання, а потім - звичку, вдачу, характер, темперамент, звичай. Цим словом філософ називав особливий зріз людської реальності – визначений клас індивідуальних якостей, співвіднесених з визначеними звичними формами суспільного поводження. Ці якості, названі Арістотелем етичними чеснотами, і складають, на його думку, предметну область етики. За аналогією з терміном “етичний” і для його точного перекладу Цицероном (див. «Про долю». Кн. 1, гл. 1) було утворене слово “моральний” (moralis). Пізніше від прикметника “моральний” був утворений іменник “мораль” (moralitas), що і є латинським еквівалентом терміну “етика”.
Терміни “мораль” і “моральність” входять у назви відповідних філософських здобутків майже так само часто, як і термін “етика” (наприклад, “Моралії” Григорія Великого, “Метафізика моральності” І. Канта, “Про основу моралі” А. Шопенгауера). Використання двох або трьох слів для позначення того самого феномена є надлишковим і доставляє значних труднощів. Учбово-академічна традиція намагається їх термінологічно розлучити, розуміючи під етикою область знання, а під мораллю (або моральністю) - її предмет. У суспільному досвіді і живій мові таке розмежування дотепер не закріпилося. Так, наприклад, в українській мові немає стійких словосполучень, де слова “етика”, “мораль”, “моральність” не були б взаємозамінними, хоча і є відтінки, коли почуття мови вимагає віддавати перевагу якомусь одному з них (наприклад, “мораль цієї байки така”, “висока моральність”, “етика вчителя”).
Безпосереднє виділення етики як особливого аспекту філософії зв'язано з відкриттям софістів (V в. до н.е.), відповідно до якого функціонування культури істотно відрізняється від законів природи. Софісти стверджували, що закони, звичаї, вдачі людей мінливі і різноманітні. На відміну від необхідності природи, що скрізь є тією самою, вони є випадковими і довільними. Постала проблема зіставлення різних законів, вдач, щоб з'ясувати, які з них є кращими. Джерелом їхньої легітимації (узаконення) визнавався розум.
Цю ідею запозичив Сократ, їхній сучасник і опонент. Сократ поставив знак рівності між досконалістю людини, його чеснотами і знанням. Його учень Платон пішов далі. На його думку, для того щоб підвести під вдачі й інститути полісу правову основу, необхідно пізнати ідею блага і керуватися цим знанням, довіривши керування суспільством філософам-мудрецям.
Ототожнення чеснот з науками Арістотель вважав помилкою. Метою етики є не знання, а вчинки, вона має справу не з благом самим по собі, а зі здійсненим благом. Питання про те, що таке благо, в етиці нерозривно зв'язаний із питанням про те, як досягти його. Тим самим етика як практична філософія була відділена від теоретичної філософії (метафізики). Вихідним пунктом етики є не принципи, а досвід громадського життя, тому у ній не можна досягти того ступеня точності, що властива, наприклад, математиці; істина в ній установлюється “приблизно і загалом” (Нікомахова етика, Кн. 1, гл. 1–1094 в).
Арістотель констатує, що людина діє доцільно, що в кожної діяльності – своя мета, що різні цілі взаємозалежні й ієрархічно організовані. Далі він доходить висновку про необхідність допустити існування вищої (кінцевої) мети. Без такого припущення доцільна діяльність, у рамках якої різні цілі зчеплені між собою у такий спосіб, що одна мета є засобом стосовно до іншої мети, а та, у свою чергу, стосовно до третьої мети і т.д.. Остання мета повинна бути бажана заради неї самої і ніколи не може бути зведена до рівня засобу стосовно до якої-небудь іншої мети. Вона буде благом у власному змісті слова або вищим благом, що визначає міру досконалості людини, вдач і інститутів поліса.
Загальновизнаним позначенням вищого блага є щастя. Щастя припускає наявність зовнішніх благ, прихильність долі, але у кінцевому підсумку залежить від діяльності душі, згідної з чеснотами. Чесноти як якісні характеристики душі в її діяльному вираженні і складають, згідно з Арістотелем, предмет етики.
Людина є розумною істотою. Міра досконалості її діяльності залежить від міри її розумності. Людська душа, однак, не тотожна розумові. Вона має ще і нерозумну частину. Відповідно Арістотель говорить про чесноти подвійного роду. По-перше, про чесноти розуму як вищого початку в людині. Вони називаються діаноетичними чеснотами. По-друге, про чесноти розуму, що кориться, тобто розуму в його співвіднесеності з нерозумною частиною душі. Вони називаються етичними чеснотами. Співвідношення двох рівнів розуму, що дають два типи чеснот, можна уявити собі як співвідношення хазяїна маєтку і керуючого маєтком.
Етичні чесноти позначають таке співвідношення розуму й афектів, при якому останні підкоряються першому подібно до того, як дитина додержується вказівок батька. Далі, вони є серединою між небезпечними крайностями, що виникають як через недолік, так і через надлишок. Ще одне важливе визначення етичних чеснот полягає в тому, що вони формуються в досвіді власного життя і відносяться до придбаних властивостей, навичок, звичок, стійкому складові душі. Чесноти ведуть до щастя й одночасно складають його основний зміст. Вони мають самоцінне значення і супроводжуються особливими, тільки їм властивими задоволеннями. Чесноти людини співвіднесені зі звичними формами, прийнятими зразками полісного життя. Тільки реалізуючи себе як розумну істоту, людина стає істотою політичною (полісною).
Етичні чесноти і відповідна їм практика полісного життя ведуть до власне людського і тому недосконалого щастя («евдемонії»). Вище ж щастя сполучене з чеснотами розуму і філософсько-споглядальною, теоретичної діяльністю, яка відрізняється від почуттєвої і практичної діяльностей тим, що є самоцільною, самодостатньою. Стан щастя – велика рідкість, і людина досягає його не тому, що вона людина, а тому, що в ній є щось божественне, тобто розум.
Арістотелеве розуміння етики вплинуло на візантійську філософію, середньовічну арабсько-мусульманську та християнську католицьку філософію. Але яким би великим не був вплив Арістотеля на історію європейської етики, він не був ані безумовним, ані єдиним.