Література Основна:

АКАДЕМІЧНЕ РЕЛІГІЄЗНАВСТВО: Підручник /За ред. А. М. Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – С. 343–359, 616–628.

ВАСИЛЬЕВ Л.С. История религий Востока: Учеб. пособ. – М.: Кн. дом. «Університет», 1998. – С.29–48, С.184–204.

ВСЕМИРНАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ: Релігія /Под. ред. М.В. Адамчика. – Мн.: Соврем. лит., 2003.

МИФЫ НАРОДОВ МИРА: Энциклопедия в 2 т. – М.: Сов. Энциклопедия, 1992.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО. Навч. посіб. /Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіної, Н.В. Іщук та ін. – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2005. – С.23-32.

ТОКАРЕВ С. Ранние формы религии. – М.: Политиздат, 1990.– С.12–48

ШЕВЧЕНКО В.М. Словник-довідник з релігієзнавства. – К.: Наук думка, 2004.

Додаткова:

ГУРЕВИЧ П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. – М.: Вестник, 1995.

КАНИТКАР В.П. (ХЕМАНТ), У. ОУЭН КОУЛ Индуизм. – М.: Фаир-Пресс, 2001.

КРЫВЕЛЕВ И. История религии: в 2 т. – М., 1985.

МАЛЕРБ М. Религии человечества. – М.: Рудомино, 1997.

ПИЛКИНГТОН С.М. Иудаизм. – М.: Фаир-Пресс, 2002.

РАССОХА И.Н. Языческие религии и мифы народов мира. – Х.: Торсинг, 2002.

ФРЕЗЕР Д. Золотая ветвь: исследование магии и религии. 2-е изд. – М.: Политиздат, 1986

ХИК ДЖ. Пятое измерение. Мистические и духовные учения от древнейших времен до наших дней. – М.: Фаир-Пресс, 2002.

РЕЛИГИИ МИРА. Ч. 1, 2. – М.: Аванта, 2002.

Тема 24 світові релігії: буддизм, християнство, іслам

Метою даної теми є: ознайомитися з особливостями найбільш поширених і впливових у сучасному світі релігій – буддизму, християнства та ісламу, щоб повніше зрозуміти сучасний світ, тенденції його розвитку.

Досягненню мети сприятиме пояснення ключових понять: «чотири шляхетні істини буддизму», «восьмирічний шлях спасіння», нірвана, одкровення, месія, спокутня жертва Христа, таїнства, церква, єресь, іслам, шаріат, шахада, ума.

Буддизм Походження буддизму та його ідейні джерела

Буддизм зародився в Індії у середині І тис. до н.е. Стародавні вірування індійського населення, такі як брахманізм та різноманітні племінні культи, вже не могли достатньою мірою задовольнити потребу в розраді. Дослідники релігії індуїзму відмічають, що, починаючи з VI ст. до н.е., спостерігається занепад. З’являється багато царств. Брахмани усамітнювалися в печерах гір, втрачали віру в майбутнє людства. У пошуках єднання з Атманом, стурбовані егоїстичним спогляданням брахмани, забули про людину і про навколишній світ. Брахманізм пропонував тільки особисте спасіння, не відходячи від основної істини індуїзму про те, що життя є цілковитим стражданням.

Але все ж таки вони зберегли в межах своєї касти духовність і пильнували про чистоту своїх рядів, у той час як у інших кастах відбувалися змішування представників каст, а це призводить до ситуації, коли в суспільстві ламаються «ворота моральності».

Появу буддизму як учення пов’язують з іменем Сідхартхи Гаутами (624 по 544 р. до н.е.), сина царя шак’їв Шуддходани (північний схід Індії). Отримавши шляхетне виховання та освіту, Сідхартха одружується й успішно проживає у своєму палаці. Але якось, подорожуючи своїм царством, він побачив чотири знамення. Перші три (старі люди, тяжко хвора людина, поховання мерця) засвідчили йому про нестійкість сансари (круговорот буття), а останнє (аскет) – шлях до звільнення. Побачене зворушило 29-річного Сідхартху і після народження сина Рахули він вирішує кинути все і йти за відповіддю на питання: як не страждати? Спочатку він приєднався до аскетів різних шкіл і напрямів індуїзму, а коли прожив із ними певний час і переконався, що шлях самовиснаження не веде до істини, відновив сили і вирішив не сходити з обраного місця, поки не розгадає тайну життя і смерті. Сталося це, за легендою буддизму, під священним деревом Бодхі, коли Сідхартсі виповнилося близько 35 років. Перед його внутрішнім зором пройшло його минуле, а також теперішнє й майбутнє всіх живих істот і лише потім відкрилася найвища істина –Дхарма. З цього моменту він став просвітленим, або Буддою. А через деякий час він став навчати Дхармі всіх, хто прагнув істини, незалежно від кастової приналежності. Так, найважливіше поняття для буддистів (санскр. «опора», «те, що підтримує») означає в буддизмі моральну доброчинність і моральні якості, які потрібно плекати в собі.

Метою буддизму є спасіння від перероджень, або звільнення від карми і вихід з кола сансари. Будда, не відкидаючи існування індуських богів та духів вважав, що вони також підкорені дії карми і не можуть вийти з Колеса Сансари. І тільки людина, доля якої залежить лише від її власних зусиль та свідомої праці, може це зробити. Брахманом Будда називає будь-яку мудру і благочестиву людину, незалежно від того, до якої касти чи Варни вона належить.