1. Основні риси філософії середньовіччя. Проблема періодизації і середньовічний спосіб філософствування.

Слід відзначити, що по рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю. Хоча падіння Римської імперії, перехід від рабовладіння до феодальних суспільних відносин, було прогресивним явищем в історії розвитку суспільства. феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, політичних та соціальних відносин.

На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн. Середньовічна філософія існувала переважно як теоцентричний світогляд, тобто теоретична проблематика цього періоду концентрувалась навколо поняття Бога, а любов до мудрості реалізувалась як течія богословської .думки. Звідси її функціональне визначення Фомою Аквінськнм; "Філософія - наймичка богослов'я". Середньовічна філософія включає три етапи :

- апологетика/ Оріген, Тертулліан та ін-, / 2-4 ст. н-е./.

- патристика/ Августін, Амвросій, Ієронім та ін. / 5-8 ст. н.е./.

- схоластика / 9-15 ст. н.е./. Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики - захисту права християнства на існування в умовах панування античної філософії.

Які ж риси притаманні філософії Середньовіччя, чим вона відрізняється від античної філософії?

Коротко, ці риси можна звести до наступних:

1. Засилля в усіх сферах життя релігії;( Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя). 2. Схоластика як спосіб філософствування;

3. Теоцентризм;(Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль).

4. Геоцентризм;

5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії;

6. Слабкі паростки матеріалізму.

Першою філософською середньовічною традицією можна вважати християнську філософську традицію, головні напрямки якої це: апологетика («апологет» — захисник), ранні отці церкви — патристика, схоластика, аверроїзм.

• Апологетика починається ще в 2 столітті і триває до 4. Це та філософія, що перебуває на межі елліністичної філософії та філософії середньовіччя, прафілософія християнства.

• Патристика – період, що триває з 4 по 10 століття. Поділяється на східну та західну, за місцем проживання отців церкви.

• Схоластика («схола» — школа) – триває з 6 століття, в зв’язку із творчістю Северина Баецького, до 14 століття.

• Аверроїзм – пов’язаний із творчістю арабського мислителя Ібн Рушда (1126 – 1198рр.) – це філософія де панує раціоналізм. Один з послідовників – Сибір Брабанський. Їм приписували вчення про смертність душі.

Наступним напрямком, який представляє середньовічну філософію — філософія мусульманська, яка з’являється в кінці 7 століття. Вона поділяється на 2 періоди: класичний (7 століття – 1406рік) та пост класичний (1406р. – 18 століття). Тобто можна говорити про мусульманську середньовічну філософію в періоді з 7 по 18 століття.

У 1406 році помер останній представник класичного періоду мусульманської філософії – ібн Халдун (1332 – 1406рр.).

Мусульманська філософія з’являєтья передусім з появою Ісламу, але вона з’явилась пізніше, з появою диспутів, спрямованих на раціональне пізнання. Існує кілька напряків мусульманської філософії: калям («розмова про щось»), фальсафа, суфізм, ішракізм, батинізм.

• Калям – це те, що називають мусульманською теологією. Калям теж поділяється на багато напрямків: ашаризм — заснований Абу ль-Хасаном аль-Ашарі, шо помер у 925р.; матуридизм – заснований аль-Матуріді; мутазилізм – заснований Васілом ібн Атою, виникає на початку 8 століття і існує приблизно до 12 століття.

• Фальсафа – арабська калька слова «філософія», що означає передусім наслідування грецькій античній філософії – Сократа, Платона Арістотеля… З’являється прилизно в 9 столітті, хоча перші переклади Арістотеля здійснено у 725р.

• Суфізм – ісламський містицизм – починається у 8 столітті. Вважається, що одним з перших суфіїв був Хасан аль-Басрі, що помер 728року. Триває до пост класичного періоду, приблизно до 12 століття. Один з останніх представників ібн Арабі. Суфізм існує і досі, але не в такій філософській формі.

• Ішракізм («ішрак» — прозріння) – спроба поєднання фальсафи і суфізму. Починаєтсья від Суграварді, праці якого мали зороастристиський характер. Виникає у 12 столітті і триває до 17 століття. Останній представник – Мула Садра. Ішракізм – філософія світла, іллюмінатизм, метафізика світла…

• Батинізм («батин» — внутрішнє) – містицизм з елементами герметизму, піфагореїзму, неоплатонізму та інших містичних елліністичних напрямків філософії.

Наступна традиція філософії середньовіччя – іудейська філософська традиція. Першим єврейським мислителем вважається Філон Олександрійський (1 ст. до н.е – до 1 ст. н.е.). далі було кілька релігійних діячів, але першим єврейським філософом середньовіччя вважається Саадія Гаон (гаон — керівник), що перебував під впливом мутазилітів. Існують кілька напрямків іудейськоїсередньовічної філософії: раввінізм – вчення Равінів; караїмізм – заснований Давідом Бен Ананом, специфіка караімізму – невизнання «Талмуда» — вторинного священного тексту іудаїзму; арістотелізм– єврейський аналог арабської фальсафи.

Євреї відіграли роль трансляторів філософського знання. Вони цитували і перекладали арабських мислителів. Чимало з них переходило в іслам, наприклад, Абу ль-Баракьяд.