56. Основні закони та категорії діалектики

Діалектика — це особливий стиль мислення і особливе світосприйняття, побудовані на уявленнях про розвиток і взаємодію всього існуючого.

Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що знаходиться у постійній зміні, взаємозв’язках і взаємозумовленості. Але варто пам’ятати, що діалектики є теорію не будь яких змін, всякого руху, а лише однієї форми розвитку.

Існує 3 основні закони діалектики:

1) Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні стверджує: якщо кількісні зміни перевищують певну міру, відбувається різкий якісний стрибок. Наприклад, нагріта до 100°С вода перетворюється на пару, хоча за нижчої температури залишається просто гарячою водою.

1-й закон розкриває механізм утворення нового.

Якість – це тотожна буттю визначеність.

Властивість – це категорія, яка визначає 1 зі сторін об’єкта

Міра – це межа кількісних змін в рамках якої предмет залишається тим, чим він є, не змінюючи своїх корінних властивостей.

2) Закон єдності та боротьби протилежностей стверджує: усе в світі має свою протилежність. Виникнення, розвиток, нарешті, розв'язання протилежностей є джерелом і причиною будь-якого Руху.

2-й закон вказує на причину розвитку. Причиною розвитку є внутрішня боротьба протилежностей, які присутні в предметі, явищі, процесі.

3) Закон заперечення проголошує: нове з'являється шляхом заперечення старого. Водночас воно є поверненням до цього старого на значно вищому рівні. Наприклад, зернина породжує колос, у якому згодом дозріє велика кількість таких самих зернин.

3-й закон відображає поступальність, спадкоємність у процесі розвитку. Закон вказує на те, що новее завжди виникає на базі старого.

З'ясовуючи закони діалектики, ми користувались такими поняттями, як зв'язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення тощо. Ці поняття у діалектиці базові і мають статус категорій. У категоріях діалектики знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Категорії діалектики — універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв'язки, властивості і відношення, що мають місце в об'єктивній дійсності. Всі категорії діалектики поділяються на 2 види: субстанційні; відносні.

Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.ін.

44. Поняття матерії. Філософське тлумачення структурних рівнів матеріального світу та руху, простору і часу.

Матерія – це об’єктивне буття в русі, просторі і часі:

1) Об'єктивне буття;

2) Рух, простір, час – основні атрибути матерії.

Існують такі системні рівні матерії:

- Нежива природа(субстанний рівень, молекула тіла);

- Жива природа(клітина, організм і біосфера в цілому);

- Соціально-організована матерія.

Спочатку поняття “матерія” ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети. Узагальнюючи здобутки минулих часів, Арістотель у книзі “Метафізика” писав, що “більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що, як останнє, вони, гинучи, перетворюються”.

Для Р.Декарта матерія — це складова частинка предмета, а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із властивостями: займати певне місце, мати об’єм, бути тривимірною. Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність, інертність; вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення. На думку Г.Гельмгольца, матерія — це все, що існує об’єктивно.

Узагальнене визначення категорії “матерія” має базуватися на тому, шо це — об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.

Головні атрибути матерії:

1)Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. Згідно з матеріалістичними концепціями, виділяють низку властивостей, притаманних рухові:

— об'єктивність. Рух відбувається незалежно від свідомості людей, він завжди є зміною якої-небудь реальності;

— абсолютність. Буття немає без руху. З цього випливає, що рух вічний і незнищенний (незникненний), як і саме буття;

— відносність. Природа руху виявляється тільки через конкретні форми буття;

— суперечливість. Суперечливий (діалектичний) характер руху виявляється в єдності зміни і спокою, переривчастості й безперервності, еволюції й революції, якості і кількості.

Рух матерії — це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.

2) Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Поняття простір охоплює дві фундаментальні ознаки матеріального сущого: його тяглість і місце серед інших сущих.

Протяжність є подовженістю того самого сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності: довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Задавши розмір тіла і вказавши його місцезнаходження в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Поняття час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій.

Тривалість — це фази того самого явища (тривалість дня, існування дерева). У ній ми розрізняємо сучасне, минуле і майбутнє.

Черговість вказує на місце події серед інших подій у часовому просторі (те відбулось раніше,а це пізніше...). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Простір і час взаємодоповнюють один одного (простір визначають через час і навпаки).

Розрізняють дві основні концепції простору і часу:

— субстанційна (Демокріт, Ньютон¹) розглядає простір і час як щось. Навіть якби всі матеріальні речі зникли, простір і час залишилися б;

— реляційна (Арістотель, Ґ. Ляйбніц) розглядає простір і час як властивості матеріальних утворень. Тут простір і час є похідними, відносними, залежними від матеріальних мас.