10. Філософське вчення Платона.

Платон( 427 – 347рр. до Р.Х.), кращий учень Сократа. Найвідомішими частинами філософії Платона є: 1) вчення про ідеї;2)теорія пізнання;3)політична філософія. Виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму,яка одержала назву - лінії Платона. Платон є засновником філософії: первинною відносно світу речей ідеалістичної традиції він оголошує ідею.

Основні принципи ідеалістичного підходу Платона:

1) усі речі виникають шляхом утілення ідеї в матерію;

2) ідеї — це безтілесні сутносл, що перебувають поза матеріальним світом, незалежні від нього, об'єктивні; ідеї становлять свій власний світ — світ ідеального буття;

3) ідея постає взірцем, еталоном, нормою, ідеалом для великої групи конкретних матеріальних речей (наприклад, «чашність» — основа й еталон для всіх на світі чаш);

4) матерія є позбавленою самостійних якостей, пасивною основою речей. І самі речі навколишнього світу, оскільки вони втілені в матерії, є ніби «спрощеними», недосконалими; вони, за Платоном, — лише бліді копії своїх ідей, лише тіні ідеальної, справжньої реальності;

5) оскільки ідеї перебувають поза матеріальним світом, людський зір змушений завжди споглядати лише їх проекції, тобто тіні;

6) у Платоновій ієрархії ідей вище над усе стоїть ідея краси та добра — досконала, незмінна, вічна;

7) пізнання ідей, іа и маніть просто зусилля, спрямовані на те, щоб їх пізнати, є вершиною пізнавального процесу і свідченням пов^ нецінного життя. У порівнянні з пізнанням ідей усі тілесні втіхи є пустопорожньою марницею;

8) пізнання, за Платоном, — це своєрідне «пригадування» того, що ми вже знали — до того, як душа наша втілилася у фізичну оболонку. Щоб стимулювати це «пригадування», треба займатися філософією.

Людська душа, згідно з Платоном, має три начала:

— спрагле (те, що жадає вдоволення своїх потреб);

— запекле (те, що прагне будь-якою ціною втілювати в життя свою волю);

— розумне.

Самі собою ці компоненти нейтральні, але кожен з них має свою чесноту. До цих чеснот їх і слід доводити. Чеснотою спраглого начала є поміркованість, чеснотою запеклого начала — хоробрість,

чеснотою розумного — мудрість. Його теорія ідеальної держави узгоджується з його вченням про душу. Держава, за Платоном, має складатися з трьох ключових класів:

— виробники матеріальних благ, тобто ремісники та селяни (відповідає спраглий компонент душі);

— воїни — захисники держави (відповідає запеклий компонент душі);

— правителі-філософи, які єдині мають право управляти державою (відповідає розумний компонент душі).

Вчення про буття. Основа платонівського розуміння буття грунтується на ідеалістичному розв"язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою "нульове буття", або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують; і взаємодіють. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки позбавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені і досконалі. Теорія пізнання. Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригадування душі.Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика як здатність ставити запитання і давати відповіді на них. Математика здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого. Людина та суспільство. Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуальна добродійність,суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі повинні бути узгоджені між собою. Розглядаючи форми державності,Платон визначає дві "правильні" - монархію та аристократію. Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди. Багатогранна творчість Платона завершує собою класичний період у давньогрецькій філософії. Це був час найбільш інтенсивної, різнобічної і продуктивної творчості у сфері філософського духу.