- •8. Натурфілософський етап розвитку античної філософії.
- •10. Філософське вчення Платона.
- •24. Антропологічний матеріалізм Феєрбаха.
- •38. Філософія г.Сковороди.
- •30. Філософський зміст психоаналізу(з.Фрейд, к.-г. Юнг,, е. Фром).
- •2. Предмет, структура та функції філософії.
- •56. Основні закони та категорії діалектики
- •44. Поняття матерії. Філософське тлумачення структурних рівнів матеріального світу та руху, простору і часу.
- •54. Особливості наукового пізнання. Методи наукового пізнання.
- •16. Антропоцентричний, гуманістичний характер філософії епохи Відродження.
- •4. Філософі Стародавньої Індії.
- •18. Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •26. Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
- •32. Філософська антропологія
- •46. Проблема свідомості в історії філософської думки. Свідомість, її сутність, основні характеристики.Рівні.
- •Сучасні концепції походження свідомості
- •68. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •64. Рушійні сили і суб’єкти суспільного розвитку.
- •20. Філософські ідеї Просвітництва.
- •28. Марксизм як філософська течія
- •34. Оснвні періоди і особливості розвитку української філософії
- •52 .Чуттєве та раціональне пізнання, їх форми.
- •48. Свідомість і творчість. Феноменен творчість.
- •58. Філософський аспект проблеми походження людини. Концепції антропосоціогенезу.
- •66. Цінності, їх класифікація та значення в житті суспільства та особистості. Проблема ціннісних орієнтацій.
- •50.Поняття духовності. Дух,душа.
- •62.Суспільство як система. Структура суспільства.
- •12. Філософія епохи еллінізму.
- •42. Філософія національної ідеї Донцова і в.Липинського.
24. Антропологічний матеріалізм Феєрбаха.
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах, його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. У філософському розвитку Фейербаха розрізняють два періоди: перший, коли він певною мірою дотримувався філософських поглядів Гегеля і його послідовників, та другий, коли перейшов на позиції філософського матеріалізму.
З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не творена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія — це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха — це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах — матеріаліст, а в розумінні історії людства — ідеаліст.
Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом покори її», в той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.
Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур. З іншого боку, гегелівська філософія з ії абсолютизацією мислення, раціонального пізнання виявляється, за Фейербахом, раціоналізованою формою теології. Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі "філософія майбутнього", але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філософії, і релігії.
Слабкість філософії, за Фейєрбахом, — в її відірваності від "серця", манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі. Це й повинно бути усунене при злитті філософії та релігії.
Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості, які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини.