34. Оснвні періоди і особливості розвитку української філософії

Українська філософія — один з національних різновидів філософії, поряд із французькою, англійською, німецькою тощо.

Специфічними рисами української філософії, які формувалися на основі українського національного характеру («української душі»):

а) кордоцентризм (від латинського кордос — «серце») — людина сприймає навколишній світ, оцінює своє місце в ньому не стільки «головою» (мисленням), скільки «серцем» — емоціями, почуттями;

б) антропоцентричність, або людиновимірність — безпосередня спрямованість на людину, осмислення її сутності, шансів на самореалізацію та щастя в житті;

в) екзистенційність — гостро-емоційне переживання кожного конкретного моменту існування, життя взагалі. Людина шукає не абстрактну об'єктивну Істину, єдину для всіх, а свою особисту «правду» — сенс, мету власного життя. Загальноприйняті цінності пропускаються крізь особистий життєвий досвід, і навпаки — особистий життєвий шлях пропонується іншим як один із можливих способів буття;

г) толерантність і діалогічність. Українську філософську думку характеризує терпимість, шанобливе ставлення до виявів незгоди з її ідеями, прагнення вести коректну дискусію. Наприклад, затятий полеміст Іван Вишенський, релігійно-соціальний мислитель і письменник кінця XVI ст., в одному зі своїх трактатів — «Зачіпка мудрого латинника з дурним русином» — автор надзвичайно завзято обстоює хибність духовних орієнтирів Заходу. Проте, наприкінці, «дурний русин», словами якого виголошував власну позицію автор полемічного твору, виголосив: «Будьте собі, мудрий латиннику, зі своєю вірою та мудрістю окремо від нас, а ми зі своєю вірою й апостольським глупством — окремо від вас».

В історії української філософії виділяються 4 основні етапи: І етап — філософія періоду Київської Русі (ХІ-ХУ ст.). Він розпочинається з появи першої оригінальної пам'ятки філософської думки — «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона Київського, а закінчується з переходом українських земель під владу Литовсько-Польської держави. На цьому етапі в українській філософії переважали проблеми, пов'язаних із взаєминами між Богом і світом. Богом і людиною.

II етап — період українського бароко (початок ХVII-ХVIIІ ст.) — час національно-культурного відродження, початок тривалої боротьби українського народу за відтворення власної державності. У цей період українській філософії було властиве переміщення центру уваги на взаємовідносини «людина — світ»;

III етап — етап самобутньої національної філософії, формування якої припадає на XIX - початок XX ст. Цей етап характеризується постановкою проблеми «людина — нація» і формуванням філософії національної ідеї;

IV етап — українська філософія XX ст. (до здобуття Україною незалежності у 1991 р.).

Вона представлена удвох основних різновидах:

• філософія в Радянській Україні. Головною особливістю радянської філософії є її ідеологічний характер. З кінця 1920-х років вона набула вигляду «діалектичного та історичного матеріалізму»;

• філософія української діаспори. Вона відома перш за все своїми оригінальними концепціями української національної ідеї (В. Липинський, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький). Крім того, саме представники української діаспори (Д. Чижевський) розпочали фундаментальні дослідження історії української філософії та її специфіки. їх результатами ми користуємось досі.

Слід зазначити, що протягом усіх періодів українська філософська думка часто існувала не у вигляді цілісних філософських систем, а у вигляді філософського масштабу ідей. Вони викладалися не в особливих трактатах за допомогою спеціалізованих понять і категорій, а в літературі, поезії, публіцистиці відповідними засобами художньої виразності.