18. Філософія Нового Часу: загальна характеристика.

Доба Нового часу - основа становлення нового філософського напряму - раціоналізму. З ХУІ ст. по ХІХ ст в Європі закладаються підвалини раціоналістичної (класичної філософії) в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності. Необхідність появи раціоналістичної філософії - це заперечення релігійної віри як засобу пізнання дійсності, заперечення феодальної ідеології, як засобу осмислення світобудови та життєдіяльності людини. У кiнцi ХУ1-ХII ст.у Захiднiй Європi настає епоха раннiх буржуазних революцiй. Буржуазiя була зацiкавлена в розвитку продуктивних сил суспiльства, а отже, в розвитку науки i технiки. У самих засадах суспільного життя відбулися суттєві зміни: центр життя - виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності змістився у міста, де почали бурхливо розвиватися різноманітні форми промислової діяльності. Врешті це привело до появи машинного виробництва, яке революціонізувало всю людську діяльність взагалі.

В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Тому це ще й епоха буржуазних революцій, які брали на себе місію докорінної зміни всіх сторін життя.

Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:

з'являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку;

Нарешті, все це знайшло своє виявлення у новому світогляді:

♦ світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина - як суб'єкт, тобто вихідний автономний пункт такої активності;

♦ світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник;

♦ людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його;

♦ природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності;

♦ нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним.

Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії:

♦ філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками, які активно формуються та розвиваються в цю епоху. У зв'язку з цим чільне місце у філософських пошуках посідає розроблення правильного методу осягнення істини;

♦ ф ілософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій : виникають національні та регіональні філософії, які тепер пишуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами; формуються деякі нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропологія, історія філософії, методологія та ін.;

♦ розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації - утворюються так звані “філософські системи", досить типові для даної епохи.

2 основних напрямки філософії нового часу:

1)емпіризм

2)раціоналізм

Емпіризм(досвід) – проголошує, що основний зміст наукового знання отримується з чуттєвого досвіду.

Раціоналізм- наголошував, що основний зміст наукового знання здійснюється з діяльності розуму та інтелектуальної інтуїції.

Філософія Нового часу - це філософія короткого (XVII - ХУШ ст.), але насиченого глибокими ідеями та видатними іменами періоду європейської філософії. На протязі цього періоду відбулись істотні зміни в баченні проблемного поля філософії. Схематично їх можна окреслити так - філософія Нового часу зосереджена на вияві та осмисленні умов можливості зміни статусу людини в світі, тобто перетворення її на володаря, господаря, майстра буття. Філософія Нового часу, завдяки рішучій діяльності її видатних творців, остаточно підірвала вплив на суспільне життя реакційної церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку матеріалістичного світорозуміння. Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.): 1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики; 2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження; 3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції. 4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу; 5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права; 6. Просвітництво; 7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.