65. Сенс життя як виключно людське явище

Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість, або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали, якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання: “Чи варто жити і навіщо жити?” Поняття сенсу життя відображує суттєві характеристики людського буття і тому пов’язано з такими поняттями як любов, віра, надія, свобода, краса, праця, свідомість, смерть тощо. Сенс життя людини полягає в шуканні цього сенсу, але сам пошук як раз і є життям людини. Припиниться пошук — урветься людське життя. Філософський аспект даної проблеми передбачає розгляд наступних питань:Сенс життя людини міститься в кожній окремій життєвій ситуації або усвідомлюється в кінці людського життя?;Чи виражається він у вищих (Бог, біблійні заповіді) або в повсякденних земних цінностях?;Чи пов’язаний він із загальнолюдськими або індивідуальними цінностями окремої людини? Відомий дослідник цієї проблеми В.Франкл стверджує відносність смислу людського життя. В самому загальному вигляді смисл життя визначається ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя: цінності творення (творча трудова діяльність); цінності переживання (краса природи, мистецтва); цінності спілкування (любов, дружба, співчуття); цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою (своїми інстинктами, потягами, пристрастями). Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя. Право на життя, “святість життя” визначається її первинною заданістю. Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог, Вітчизна, любов, діти та ін. І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді пам’яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін. Пошук і вивчення смислу життя людиною завжди носить індивідуальний особистісний характер.

67.Субєктно-обєктна природа цінностей

Існування культурних цінностей характеризує саме людський спосіб буття, рівень виділення людини природи. Ціннісний тип світорозуміння зумовлений суспільним способом життя людини, існуванням суспільних потреб. Завдяки соціальним потребам людина в своїй життєдіяльності могла керуватись образом належного, потрібного, але ще наявно не існуючого співвідношення речей. Завдяки цьому цінності формували особливий світ духовного буття, що підносив людину над реальним. Цінності допомагали людині будувати соціально привабливий світ можливої дійсності, підносячи їх над буденністю. Ціннісні виміри давали змогу усвідомити дві площини реальності-ідеальну і реальну. Отже, суспільні цінності хоч і виростали з реальних соціальних потреб,, поступово набували ідеалізованих рис. Цим і пояснюється їхня складна двоїста суб’єкт-обєктна природа. Світ цінностей-це світь саме практичної діяльності. Ціннісна свідомість не цікавиться чим є предмет сам по собі, для нееї важливо лише лише те яке значення він має для нас в чому його цінність. Таким чином аксіологія як теорія цінностей має починати аналіз природи цінностей з дослідження характеру і структури людської діяльності.