46 Єдність чуттєвого і раціонального пізнання

Гносеологія одна з фундаментальних наукових дисциплін що вивчає пізнання його роль у людській життєдіяльності, розуміння сили, суперечності пізнання, критерії та ознаки істиних знань. У 17-18 ст коли філософи на преший план висунули проблеми теорії. Пізнання філософи у своїх поглядах розділилися на емпіриків і раціоналістів. Емпірики стверджували що суттєвий досвід людини є єдиним джерелом пізнання але вони недооцінювали значення теоретичного, абстрактного мислення і вважали що вирішальним у пізнанні є показники самих чуттів. Раціоналісти на противагу емпірикам вирішальним джерелом істинного знання визнають розум. Для раціоналізму характерна абсолютизація мислення. Процес пізнання слід розуміти як єдність чуттєвого і раціонального. Чуттєве і раціональне не 2 ступені а два моменти із яких склад знання про зовнішній світ. Весь процес пізнання є взаємозвязком і вщаємовпливом чуттєвого і раціонального. Таким чином першим моментом пізнання є живе споглядання або чуттєве пізнання-відчуття, сприйняття, уявлення. Відчуття- перетворення енергії зовнішнії подразників у свідомості, впливаючи на органи чуття, предмети і явища зовнішнього світу, збуджують некрвову систему. Сприйняття-це якісно новий ступінь у пізнанні-це образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін, сприйняття поряд із відчуттям належить до чуттєвого ступеня пізнання, відчуття і сприйняття-це предметне мислення. Уявлення це конкретні образи предметів чи явищ які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуття. Від чуттєвого споглядання процес пізнання йде до раціонального мислення, яке розширює та поглиблює наші знання про оточуючий нас світ. Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження, умовивід. Поняття- це така форма людського мислення в якій відображ загальні найбільш суттєві ознаки предметів, явищ, обєктів дійсності, їх внутрішні звязки та закони. Судження-це форма думки, в якій відображається наявність чи відсутність предметів і явищ яких небуть ознак чи звязків. Умовивід-це така форма мислення коли із одного чи кількох суджень виводиться нове судження у якому виводиться нове значення про предмети та явища.

48. Основні методи наукового пізнання

На кожному рівні наукового пізнання застосовуються свої методи. Так на емпіричному рівні застосовуються такі методи як спостереження, експеримент, опис, вимірювання, моделювання. На теоретичному рівні аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція, ідеалізація, історичний та логічний методи. Спостереження-це планомірне і цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, їх властивостей, звязків в природних умовах або в в умовах експерименту із метою пізнання обєкта, що досліджеється. Ексепимент-це дослідження будь-яких явищ шляхом активного впливу на них. Опис-це зазначення ознак предмета або явища як суттєвих так і не суттєвих. Вимірювання-це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного обєкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів. Моделювання-це вивчення предмету шляхом створення та дослідження його копії яка за своїми властивостями певною мірою відтворює властивості обєкта що досліджуєтьс.я. аналіз-це розчленування предмету на його складові. Синтез-обєднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле. Узагальнення-це метод наук пізнання який фіксує загальні ознаки та властивості певної групи обєктів і здійснюється перелік від одиничного до загального. Індукція-це такий метод наук пізнання коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Дедукція-це метод пізнання коли на основі загального принципу логічним шляхом із одних положень як істинни із необхідністю виводиться нова істина знання про окреме. Ідеалізація-це спосіб логічного моделювання завдяки якому стьвор ідеальні обєкти. Історичний метод передбачає розглядання обєктивного процесу розвитку процесу, реальної його історії із усіма її відтвореннями у мисленні історчиного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності. Логічний метод-це спосіб за допомогою якого мислення відтворюється реальний історичний процес у його теоретичній формі, системі понять.