37.Форми суспільної свідомості

Одним із структурних елементів суспільної сідомості є розмаїтість її форм. Ця розмаїтість зщалежить від двох основних факторів: по перше від обєкта, тобто від складності суспільного буття. Кожна сторона суспільного буття відбивається якою-небуть формою суспільної свідомості; по друге від способу відображення. Люди мають потребу глибше і всебічно пізнати світ. Один і той самий обєкт люди намагаються з різних сторін, з різних поглядів, тобто по різному підходять до його розгляду. Особливе місце серед форм сусп свідомості займає політична свідомість та правосвідомість, оскільки вони найбільше наближені до економ умов життєдіяльності суспільства. Політична свідомість відображає суспільне буття найбільш безпосереднім і глибоким способом. Вона тісніше за всі форми повязана з економічним базисом суспільства. Політична свідомість включає в себе ідеологічну і психологічну сторони. Політична ідеологія це система поглядів, ідей, які відоброажають інтереси соціальних угрупувань, націй, держав. Політична психологія поєднує в собі несистематизовані погляди а також почуття і настрої конкретних соціальних груп стосовно інших груп. Правосвідомість-це сукупність поглядів що відображають ставлення людей до існуючого права. Відомо, що право є системою загальнообовязкових норм і правил поведінки людей у суспільстві.ці норми і правила зазвичай відображають політичні відносини які залежать від інтересів різних груп суспільства. Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить моральній свідомості. Мораль це система норм і правил що склалася історично і регулює поведінку людини її ставлення до інших людей, до суспільства вцілому і яка підтримується силою суспільної думки, традицій і виховання. Особливою формою сусп свідомості є естетична свідомість. Формування останньої здійснюється як правило мистецтвом. Мистецтво-це специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, в якому відображення дійсності і вплив на людей здійснюється у формі художніх образів. Значне місце в життєдіяльності суспільства займає релігійна свідомість.

38. Філософське поняття діалектики

Діалектика це вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та пізнання і сформування на цьому вченні універсального методу мислення та діяльності. Діалектика це розуміння світу, спосіб мислення за якого різні явища, предмети розглядаються в їх взаємозвязку у взаємодії протилежних сил тенденцій у процесі зміни розвитку. Розвиток розуміється як закономірна якісна зміна в процесі якої виникає нове, необхідне, здатне до саморуху. Джерелом саморуху є внутрішні суперечності, властиві явища та предметом обєктивної реальності. Історія філософії знає три основні форми діалектики: анотична діалектика, німецька ідеологічна діалектика, матеріалістична діалектика. Одним із основних принципів діалектики є всебічність розгляду. Розуміння будь якої речі чи явища можливе лише тоді коли досліджено сукупність їх внутрішніх і зовнішніх сторін, звязків, відносин

42. Антиподи діалектики(метефізика)

Діалектика як певна філософська концепція філософська методологія має багато визначень, котрі дають уявлення про різні її сторони, зміст. Я поведу мову про три найважливіші виміри діалектики, а саме: про діалектику як теорію розвитку, як логіку і теорію пізнання. Почнемо з метафізики – антиподу діалектики як теорії розвитку. Термін «метафізика» дослівно означає «після фізики». Метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу). В значенні «анти діалектика» термін «метафізика» запровадив Гегель. З розвитком науки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності. Метафізика і діалектика є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та змін; розумінням зв’язку старого і нового; за стилем мислення.