Межі кредиту

Межі кредиту визначаються таким рівнем розвитку кредит­них відносин, в якому процес реалізації кредиту врівноважує попит і пропозицію на кредитні ресурси в умовах стабільної, помірної і доступної для переважної більшості нормально функціонуючих позичальників процентної ставки. На мікроекономічному рівні межі кредиту визначаються:

а) обсягами попиту на кредит з боку пози­чальників за номінальної ставки банківського кредиту і доступної ринкової ставки позичкового процента;

б) характером коливання потреб позичальника в основному й оборотному капіталі;

в) ста­ном забезпеченості позичальника власним капіталом й ефектив­ності його використання;

г) ефективністю і окупністю проектів, на реалізацію яких позичаються кошти.

Макроекономічний рівень меж кредиту охоплює об'єктивний обсяг кредитних вкладень в економіку в цілому, охоп­люючи усі індивідуальні мікромежі кредиту. Він формується під дією обсягів і темпів зростання ВВП, структури і рівня розвитку фінансової системи і стану державних фінансів, цілей і методів реалізації державної грошово-кредитної політики, розвитку ринко­вих відносин тощо.

Характерні ознаки кредиту в ринковій економіці

Позичальники	Як правило, ними виступають суб"єкти господарювання, що тимчасово потребують додаткових ресурсів
Кредитори	Переважно банківські установи, кредитно-фінансові заклади, суб'єкти господарювання
Кредитні ресурси	Гроші, надані в позику позичальником, використовуються як капітал (на виробничі потреби). Тимчасово вільні матеріальні цінності
Джерело позичкового процента	Прибуток, що отриманий від використання позичених коштів
Мета використання кредиту	Як механізм ефективного перерозподілу капіталів у суспільному виробництві для вирівнювання норми прибутку

Кредитором стає суб'єкт кредитних відносин, який надав позичку іншій особі у тимчасове використання. Джерелами позич­ки можуть бути як власні, так і позичені кошти.

Позичальником виступає той суб'єкт кредитних відносин, який отримав позичку. Ним може стати будь-яка юридична або фізична особа, яка потребує додаткових коштів. На основі цього склалися загальні принципи кредиту­вання: поворотності, строковості, платності, забезпеченості, ці­льовий характер використання позички і диференційований підхід до позичальників.

Взаємодія кредитора з позичальником виникає навколо позиченої вартості, яка стає об'єктом кредиту, має бути наявною і фактично передаватися у розпорядження і використання позича­льника. Позичена вартість є реальною величиною у формі грошо­вої суми, товарів, виконаних робіт чи наданих послуг і має бути збережена, але не в первісній формі, а за своїм обсягом. Запору­кою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником.

Принципи кредитування - це визначальні правила поведі­нки банку і позичальника в процесі реалізації кредитних операцій.

1) строковість - повернення позики в строки, що передбачені кредитною угодою;

2) поверненість - надання позики чужої власності у тимчасове кредитування позичальника і повне повернення варто­сті основного боргу;

3) платність - за користування позикою клієнт сплачує банку додаткову суму у вигляді процентів;

4) цільовий характер - вкладення позичених коштів у конкретно вказані господарчі процеси;

5) забезпеченість - відповідність між заборгованістю за позикою і вартістю майна, що є заставою за позикою

На основі дотримання принципів кредитування виник осо­бливий кредитний механізм, який включає також кредитне плану­вання і управління кредитом, умови і методи кредитування, спо­соби їх кількісного регулювання. В умовах інфляційної нестабіль­ності кредит і механізм його реалізації здатний стати провідним структурним елементом антиінфляційного комплексу заходів до­сягнення стабільності грошей і економіки.

Особливостями кредиту, що відрізняють його від інших економічних категорій, є:

1) позичальник, отримавши кредит, лише реалізує право тимчасового користування наданими кошта­ми чи цінностями (об'єкт кредиту залишається у власності кредитора);

2) суб'єкти кредитних відносин здатні одночасно по­чергово виступати в ролі кредитора і позичальни­ка;

3) позичальник, щоб отримувати позичку, зо­бов'язаний пред'явити кредиторові економічні та юридичні гарантії повернення боргу;

4) повернення кредиту (боргу) здійснюється позича­льником, а у виключних випадах - третьою особою - гарантом, якщо позичальник неспроможний це зробити сам;

5) конкретний термін повернення кредиту залежить від двох обставин: - особливостей і часу кругообігу коштів і ефективної діяльності самого позичальни­ка. Він розраховує, на який час необхідні кошти і коли він зможе нагромадити їх, щоб погасити пози­ку;

6) можливостей кредитора. На який час у нього з'являються тимчасово вільні кошти, які й стають предметом кредитування;

7) характерної рисою кредиту є сплата процентів за користування кредитованими ресурсами як това­ром. Формула руху позичкового капіталу має ви­гляд:

Кредитні відносини реалізуються тоді, коли інтереси кре­дитора і позичальника відносно конкретних параметрів позики співпадають, насамперед цільового призначення, забезпечення терміну та величини процента.

Основна маса кредитів надається під забезпечення: під заставу чи під фінансові гарантії. Комерційні банки використову­ють такі форми забезпечення:

В ринковій економіці кредит на основі позичкового капіталу тісно взаємодіє з категоріями «фінанси», «проценти», «товар». Цей зв'язок можна розглянути на прикладі схеми.

При цьому у кредитних операціях:

• позичальниками, як правило, виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами - бан­ківські установи;

• гроші, що надані в позику, використовуються по­зичальником як капітал (на виробничі потреби);

• джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

• кредит використовується як механізм перероз­поділу капіталів у суспільному виробництві та як спосіб вирівнювання норми прибутку.

Кредитному процесові властиві: економічність, комплекс­ність, добровільність, свобода вибору партнерів та їх рівноправ­ність, повага прав і обов'язків сторін, взаємовигода та економічна доцільність партнерських відносин. Важливо володіти закономір­ностями і механізмом руху кредиту на макро- і мікроекономічному рівні, розглядати кредит як динамічно змінюваний процес, почи­наючи зі стадії формування кредитних ресурсів як позичкового капіталу, далі розміщення нагромаджених засобів і, завершаючи, погашенням заборгованості та сплатою процентів. Механізм руху кредитованих ре­сурсів доцільно розглянути на прикладі формули:

де Г - грошова позичка; Т - товар у формі виробничого капіталу; В - процес виробництва нової вартості; V - новий виріб, що висува­ється на ринок як товар; Г - грошова виручка внаслідок реалізації товару; К - позичений капітал; П - прибуток позичальника.