Тема 3. Держава в політичній системі суспільства

1. Походження і сутність держави

З’ясування проблеми походження держави має актуальне значення, позаяк у процесі її виникнення виявляються її головні функції та специфіка. Знаючи обставини, які породили державу, ми можемо прогнозувати можливості зміни її функцій і структур, а також ймовірність її відмирання в майбутньому.

У політичних ученнях немає однозначних концепцій походження держави. Важливість вивчення цього питання полягає в тому, що процес утворення держав іще не закінчився. Загальновизнаним є положення про те, що держава не існувала вічно, а породжена історичним розвитком. Платон у праці «Держава», аналізуючи досвід античності, пов’язував походження держави з розвитком суспільного поділу праці та виникненням різних груп населення: ремісників і рільників, воїнів і правителів філософів. З точки зору відомого древньоримського оратора, політичного діяча і мислителя Цицерона держава виступає як погоджене правове спілкування. Релігія пов’язує походження держави з утіленням божественної волі, розглядаючи хрестові походи та інші релігійні війни як вираз цієї волі. У розумінні німецького філософа Гегеля, держава – це відбиття і дійсність розуму, втілення моральної ідеї. Матеріалісти XVII—XVIII ст., як-от: Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін., трактували державу як суспільний договір з метою відвернути «війну всіх проти всіх». Суспільний договір, об’єднуючи всі групи людей, має, на думку Ж.-Ж. Руссо, вирішувати благородне завдання: держава повинна знайти таку форму співжиття людей, яка спільними зусиллями захищає особистість та її власність, створює асоціацію, в якій кожний (будучи єдиним з усіма і водночас підкоряючись тільки собі) вільний так само, як і в недержавному об’єднанні. Марксизм визначив сутність держави як суспільного явища, виявив закономірності її розвитку зі зміною суспільно-економічних формацій. У XX ст. дійшли висновку, що в походженні класів і держави важлива роль належала відтворенню самої людини та регулюванню шлюбних відносин. Це, певна річ, породило нові функції управління, нові засоби примусу.

Сучасний рівень знань дозволяє зробити висновок, що на процес формування держави впливають три групи чинників: 1) суспільний поділ праці; 2) виникнення приватної власності, експлуатації та класів; 3) істотні зміни у відтворенні самої людини. Значення і дія цих чинників різні. Якщо в Європі державні структури виросли в основному з відносної приватної власності, то на Сході – з адміністративного управління, яке поряд із формуванням державного апарату концентрувало в своїй владі і головні засоби виробництва, і землю, що стала власністю держави. Держава виникла як перший великий політичний компроміс, їй властива, насамперед, наявність таких складників, як публічна влада, закони, судді, правителі, виконавці їхньої волі, воїни, територія, що охороняється, і закріплене за нею населення.) На відміну від інших інститутів і організацій політичної системи державі притаманні такі ознаки: особлива група людей, яка зайнята управлінням усього суспільства, охороною його економічних та соціальних структур; примусова монополія влади, що поширюється на всіх жителів держави; особливе право видавати обов’язкові для всіх закони й розпорядження; державно-організована територія, недоторканність якої гарантують інститути влади, особливо армія: право реалізувати зовнішню політику в усіх сферах міжнародних відносин; монопольне право встановлювати обов’язкові для всіх податки і формувати державний бюджет.

Формування держави – тривалий процес розкладу первісного самоуправління і становлення державних інститути за такою схемою:

класичний спосіб – соціальні, класові за характерні зміни в суспільстві, загострення суперечностей без зовнішніх стимулів (грецька антична держава);

до вже наявних першооснов виникнення державності приєднується напад народу з уже організованою державність (скажімо, напад болгар на слов’янські землі на Балканах);

реальна загроза нападу, яка прискорює формування держави за наявності внутрішніх передумов (виникнення Київської Русі в ситуації візантійської загрози);

спілкування з державними суспільствами, ідеєю держави (вплив Риму на Західноєвропейський регіон).

Отже, вирішальну роль у створенні держави можуть відіграти дуже відмінні й різні, не тільки класові, чинники.

З огляду на складність поняття й неоднозначність уживання терміна «держава», варто звернути увагу на основні підходи до його розуміння. Одним з них є тлумачення держави як організації великої суспільної групи, що передбачає ототожнення з поняттями «країна», «нація», «суспільство», «вітчизна». В іншому варіанті держава розглядається як система зв’язків і взаємовідносин різноманітних форм і структур влади в суспільстві та відповідно виступає синонімом таких понять, як «інституціональна система» або «апарат влади». Можливе також розуміння держави як сукупності юридичних норм і правил, що регулюються органами державної влади. У будь-якому з названих підходів держава постає як суспільне, залежне від людей утворення, своєрідний соціальний феномен із тільки йому властивими (названими вище) ознаками.

Держава – територіальна спільність класового суспільства, яка з допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування індивіда й суспільства, а також суверенітет народу.