3. Функції політичної системи

Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи. Виходячи із її складових і їх специфіки можна виокремити наступні найголовніші з них:

вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

організація діяльності суспільства на виконання шлей, завдань і програм;

координація окремих елементів суспільства;

легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм);

політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність суспільства);

артикуляція інтересів (пред’явлення вимог до осіб, які виробляють політику);

агрегування інтересів (узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

стабілізація (забезпечення стабільності та стійкості роз­витку суспільної системи в цілому).

Водночас є й інші підходи до виділення функцій політичної системи суспільства. Наведемо два з них. Так, відомий український політолог І.Дзюбко вважав, що політична система виконує в суспільстві такі функції: 1) забезпечення цілісності громадянського суспільства; 2) владно-політичну; 3) народної, національної інтеграції; 4) управління; 5) відтворення політичного життя; 6) демократизації життєдіяльності суспільства; 7) організації й упорядкованості політичного життя; 8) консолідації соціально-політичних сил; 9) соціально-політичної модернізації; 10) стабілізації соціально-політичного життя.

Науковець із Тернополя О.Рудакевич виходить із того, що сила впливу політичної системи на весь суспільний організм виражається насамперед у здійсненні нею наступних функцій: 1) владно-політичної; 2) стратегічної; 3) управлінської; 4) представницької; 5) мобілізаційної; 6) інтеграційної; 7)розподільчої; 8) стабілізаційної; 9) модернізаційної; 10) правової.

Натомість російський політолог О.Соловйов, звертаючи увагу на те, що виконання функцій політичною системою забезпечує цілісність всього суспільного організму, сприяє гармонізації розвитку соціуму та природи, до найважливіших із них відніс: 1) цілеспрямоване регулювання суспільних процесів, орієнтоване на забезпечення стійкого просування суспільства на шляху соціального розвитку; 2) забезпечення оптимальної взаємодії між соціальними та політичними, суспільними та природними процесами і структурами; 3) включення громадян у політичне життя на основі на основі пануючих у державі принципів і норм; 4) забезпечення упорядкованості та стабільності політичних порядків.

Тема 2. Основні типології політичних систем

1. Загальні підходи та характеристики типології політичних систем

Функціонування політичної системи обумовлене наявністю відносин з іншими політичними системами. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи Для з’ясування того, як вони формуються, чим різняться або як поєднуються, політологія ставить перед собою важливе завдання з вироблення класифікації, тобто типології політичним систем.

У сучасній західній політичній науці вирізняють такі типі політичних систем: військові та громадянські; консервативні і ті, що трансформуються; закриті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв’язків з навколишнім середовищем зовнішнім світом); завершені й незавершені (основний критерій – наявність усіх складників); мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; традиційні й модернізовані; авторитарні й тоталітарні.

Досить поширеною є типологія Ж. Блонделя, який вирізняє п’ять типів політичних систем: ліберальної демократії, радикально-авторитарні (комуністичні), традиційні (збереження наявних соціальних відносин), популістські (властиві країнам третього світу), авторитарно-консервативні. Американський вчений Г. Алмонд визначив чотири типи систем:

англо-американську (характерні риси – прагматизм, раціоналізм, основні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека);

континентально-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами);

доіндустріальну (або частково індустріальну), що передбачає перехрещення різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень;

тоталітарну (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість).

Дж. Коулмен поділяв політичні системи на конкурентні, напівконкурентні та авторитарні. В основу типології російського вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки: 1) природа політичної системи, характер політичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітаризм); 2) форми державно-адміністративного устрою (унітарна держава, федерація, конфедерація); 3) співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).

Відомі американські політологи З.Бжезинський і К.Фрідріх (праця “Тоталітарна диктатура та автократія” – 1956 р.), а також С.Хантінгтон (спільна з Бжезинським робота “Політична влада: США/СРСР” – 1961 р.) поділяли всі політичні системи на інструментальні та ідеологічні. Так, до інструментальних вони відносили політичну систему США, бо вона уособлює демократичні установи й інститути. У соціалістичних країнах, на їх думку, існували ідеологічні політичні системи, які є продуктом примусу. Вони створені партіями та їх лідерами силовими методами, хоча і з метою побудови нового суспільства.

Усі вищеназвані типології є умовними. Насправді не існує «чистого» виду політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є плодом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства – досить специфічне і своєрідне утворення, характер якого визначається історичними, економічними, культурними та іншими умовами.

Відмінні особливості кожної окремої типології політичної системи дозволяють визначити якийсь певний основний критерій, що зумовлює різницю між ними. Автор зупиниться на аналізі восьми найпоширеніших типологій політичних систем, критеріями виокремлення яких виступають:

тип суспільно-економічної формації;

характер політичного режиму;

модельні характеристики за принциповими, “корінними” ознаками;

характер партійної системи;

спосіб здійснення виборів;

панівна або домінуюча ідеологія;

комплексні, інтеграційні (цивілізаційні) чинники розвитку суспільства;

форма держави.