2. Суть і структура політичного процесу

Політичний процес є вираженням системи або сукупності політико-владних відносин. Структурно він складається з 3 головних і взаємозв’язаних елементів: політичної діяльності, політичних рішень і політичного маркетингу.

а) Політична діяльність – це сукупність дій окремих індивідів і великих суспільних груп, які спрямовані на завоювання та утримання влади , а також реалізацію інших політичних інтересів. Вона відзначається високою долею прагматизму і прив’язана до реально існуючого суспільно-економічного ладу.

Цілі, зміст, розмах і наслідки політичної діяльності визначаються політичними інтересами, свідомістю, політичною культурою, традиціями і правовими нормами. При цьому вона є активним початком усього політичного процесу. Саме політична діяльність – своєрідне поле дій інститутів політичної системи і соціально-політичних норм. У ній відбиваються воля й інтереси різних соціальних груп, їх ставлення до політики і управління.

Первинним головним і фактично єдиним суб’єктом політичної діяльності виступає людина. Що стосується об’єктів політичної діяльності, то їх можна розділити на дві групи:

I – об’єкти, які є організаційними факторами суспільно-політичного життя :

1) утворення державних органів шляхом їх виборів;

2) створення масових організацій у результаті волевиявлення громадян;

3) вироблення політико-правових норм, в т. ч. шляхом референдумів, з’їздів, зборів;

4) організація системи управління основними сферами державного і суспільного життя.

II – об’єкти, які є процесами політичного розвитку:

1) зміцнення соціальних основ розвитку суспільства;

2) розвиток національних відносин;

3) залучення громадян до управління державними і суспільними справами;

4) вироблення довіри і підтримки політичним курсом партій та політичним інститутом;

5) формування політичної свідомості громадян;

6) зміцнення влади і політичних інститутів;

7) забезпечення дотримання законності та інших демократичних норм;

8) проведення міжнародної політики.

Таким чином, політична діяльність в цілому пов’язана з розробкою політики, її здійсненням і функціонуванням влади.

б) Характер, а також і спрямування політичної діяльності відображаються в політичних рішеннях. Вони є головною складовою частиною політичного процесу. Так як визначають спрямування політичного життя. Звідси, політичне рішення – це вибір варіанту політичної діяльності з метою задоволення певних потреб. Існують різні класифікації політичних рішень. Так, залежно від об’єкта і суб’єкта політики можна виділити три типи рішень:

1) державні рішення;

2) рішення політичних партій, рухів та інших організацій (церкви, профспілок тощо) щодо держави;

3) рішення в межах керівної системи (напр. рішення парламенту щодо виконавчих органів, федеральних інстанцій стосовно місцевих).

Залежно від сфери суспільного життя розрізняють політичні рішення відносно економіки, соціальної сфери, духовного життя і т. п. За перспективою діяльності рішення можуть мати стратегічний (передбачати тривалі і глибокі якісні зміни в суспільному житті) і тактичний (визначати способи досягнення стратегічних завдань) характер. У залежності від масштабності впливу політичні рішення бувають регіональними, загально національними і глобальними.

Процес прийняття політичних рішень складається з 5 фаз.

I – поява економічної, соціальної, духовної чи політичної потреби, яку необхідно задовольнити;

II – аргументація на користь інтересів, тобто обґрунтування задоволення відповідних потреб;

III – висловлення вимог до учасників прийняття політичних рішень, тиск на них (при цьому активно використовуються засоби масової інформації);

IV – вибір пріоритетів і встановлення їхніх сфер;

V – координація інтересів та формулювання самих рішень.

Останні дві фази здійснюються на рівнів центрів прийняття політичних рішень.

Втілюються політичні рішення в законах, указах і постановах урядових органів, в документах політичних партій. Звідси, найважливішим завданням контролю у сфері політичної діяльності по реалізації прийнятого рішення є забезпечення законності, яка регулює основні сторони суспільно-політичного життя країни.

в) Політичний маркетинг (від англ.marketing, market – ринок) – система спеціальних методів і засобів дослідження політичного ринку, вироблення програмних цілей і здійснення програмного впливу на поведінку людей. Політичний менеджмент (від англ.manager – управляючий) – система засобів і функції управління політичним процесом.

Політичний маркетинг є засобом організації діяльності з метою забезпечення політичних інтересів, особливо у процесі політичної боротьби за владу. Його головне завдання – управління політичним процесом.

До головних елементів політичного маркетингу належить:

технологія підготовки правових актів;

вивчення своєрідного попиту на політичну продукцію (основним показником рівня попиту є референдум, який свідчить про стан політичного ринку);

політична реклама, яка повинна забезпечувати основну вимогу: об’єктивність в оцінці політичних якостей політичного діяча;

стимулювання політичних дій.

В цілому політичний маркетинг забезпечує підготовку громадської думки, пропаганду, агітацію на користь певної політичної продукції. При цьому головне завдання маркетингового підходу полягає в організації втілення політичних документів у практику.