11. Розвиток науки та освіти на українських землях у складі Російської імперії в др. Пол. Хіх – початку хх ст.

Контрреформа 80-х 90-х рр. суттєво звузила поле культурницької діяльності. До скасування кріпацтва народна освіта перебувала на низькому рівні (1 школа припадала на 10 тис. жителів). Щоб виправити ситуацію українська інтелігенція спромоглася організувати недільні школи (110), закриті 1862р.

1864р. – відбулася освітня реформа:

Початкову освіту давали початкові народні училища;

Навчальний процес здійснювався російською мовою.

Наприкінці ХІХ ст. кількість початкових шкіл зросла з 1956р. в 13 разів і досягла 17 тис. (проте 70% дітей залишилося поза школою). Середню освіту давала гімназія. В ХХ ст. – 129 гімназій, 19 реальних та 18 комерційних училищ. Вищу освіту на той час давали: Харків, Київ, Новоросійські університети.

Розвивалися природничі науки:

Математик О. Ляпонов створив загальну територію стійкості та рівноваги руху механічних систем. Хімік М. Бекетов став одним із засновників фізичної хімії. Зоолог Мєчніков заклав підвалини порівняльної потології, еволюційної ембріології, мікробіології. В 40-90 рр. було створено київський центральний архів, опубліковано 35 томів «архива югозападной Росии». Оригінальним представником української філософії був П. Юркевич (українська класична філософія). Значний внесок у розвиток вітчизняної філософії зробив О. Потебня (праці і «запиок по русской граматике», «мисль и речь» та інш.).

Розвитку українській літературі в цей час притаманні такі риси:

Різноманітних художніх напрямів (романтизм, натуралізм, просвітницький реалізм)

Наявність індивідуальних стилів письменства

Поява нових тем і проблематики

Демократизація і демогуманізація літератури

Ускладнення художніх форм

Політизація літературної творчості

Розвиток театрального мистецтва – Кропивницький, Старицький, Карпенко-Карий для драматургії 70-90-х рр. були характерними:

Вузькість тематики, певна повторюваність мотивів

Побутовізм

1883р. Київський генерал-губернатор заборонив гастролі театру Корифеїв.

12. Українська культура і духовне життя на початку хх ст.

Як і раніше, так і на початку XX ст. діячі української культури працювали в складних умовах іноземного адміністративно-політичного тиску і обмежень. Але культурний поступ українського народу долав усі перепони і набував нових форм. Важливим осередком культурно-освітньої роботи було товариство "Просвіта". До 1914 р. воно заснувало в Галичині близько 2880 читалень, 430 народних будинків, в яких працювали школи, гуртки художньої самодіяльності, аматорські театри, було організовано притулки та їдальні для знедолених тощо. У 1905 - 1906. pp. "Просвіти" організовуються у Києві, Катеринославі, Харкові та інших містах. В їх роботі беруть участь робітники й селяни. Зусиллями національно-патріотичних сил у 1913 р. в Наддніпрянській Україні виходило 19 україномовних періодичних видань, в Галичині - 66. Водночас російських газет та журналів в Україні видавалося 226. Незважаючи на заборони і переслідування, українство в 1914 р. відзначило 100-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка. На початку XX ст. значних успіхів досягла українська наука. Вагомий внесок у розвиток геофізики, радіофізики, радіотехніки й оптики зробили викладачі харківських вузів Д. Рожанівський, Т. Кравець і М. Пильчиков. Видатний український вчений родом з Тернопільщини І. Пулюй, який працював у Празі, першим (раніше за В. Рентгена) відкрив невидиме катодне проміння у вакуумній трубці, яка дістала назву "Пулюєвої трубки". Українська історична наука початку XX ст. збагатилася новими працями М. Грушевського. 1904 р. він видав "Нарис історії українського народу", а 1911-го - "Ілюстровану історію України". У дожовтневий період вийшли кілька томів його фундаментальної праці "Історія України-Руси". Перша серед жінок Росії почесний доктор історії О. Єфименко опублікувала два томи збірника "Південна Русь" і двотомну "Історію українського народу". Історії Запорозької Січі, українського козацтва, Слобожанщини присвятили свої праці Д, Багалій, В. Барвінський, І. Лучицький, Д. Яворницький. Вагомий внесок у розвиток вітчизняного мовознавства зробив український вчений, сходознавець, славіст і письменник А. Кримський. Йому належать дослідження з граматики, лексикології й лексикографії, діалектології, правопису, літературознавства, фольклористики й етнографії. Видатний український письменник, учений і громадський діяч Б. Грінченко - автор цінних етнографічних досліджень, посібників та підручників для шкіл, упорядкував і видав у 1907-1909 pp. чотиритомний "Словарь української мови". На початку XX ст. вийшли і його прозові та поетичні твори. Величезним надбанням як української, так і світової культури стали твори І. Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, О. Кобилянської, О. Маковея, С. Васильченка, А. Тесленка, М. Черемшини, Л. Мартовича, В. Стефаника та інших. Яскравими представниками українського образотворчого мистецтва були художники-передвижники К. Костанді, О. Мурашко, П. Нілус, М. Пимоненко, С. Світославський. В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль "модерн" з притаманними йому природними й антропоморфними декоративними формами, асиметрією планів, символікою декору, синтезом мистецтв. Готувала акторів, співаків, музикантів і диригентів музично-драматична школа, заснована М. Лисенком 1904 р. в Києві, її вихованці композитори К. Стеценко і Л. Ревуцький, актори й співаки М. Микиша, Б. Романицький, М. Литвиненко-Вольгемут та інші стали видатними діячами українського мистецтва. У Львові при Спілці музичної культури А. Вахняним і С. Людкевичем започатковано 1903 р. Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. Українські композитори М. Леонтович, С. Людкевич, К. Стеценко створили оригінальні твори на народнопісенній основі. На початку XX ст. українська культура, долаючи опір шовіністичної політики царизму, сприяла піднесенню національної свідомості народу.