96. Формування інститутів державної влади України після проголошення незалежності.

Проголошена незалежність надзвичайно гостро поставила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів Державності. Важливими віхами на цьому шляху стали:

1. Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 року Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їх охорони та правила переходу. 12 грудня цього ж року з метою гарантування економічної безпеки республіки Президент України підписав Указ «Про утворення державного митного комітету України».

2. Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 року Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України», відповідно до цього Закону громадянство надавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів хто не був на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України.

3. Визнання національної символіки як державної. У січні — лютому 1992 р. постановами Верховної Ради затверджено як державний гімн мелодію М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовте знамено — державним прапором, а тризуб — малим гербом України.

4. Запровадження власної грошової одиниці. З метою виходу з рубльової зони в 1992 р. на території республіки було започатковано обіг купонів багаторазового використання, а 2 вересня 1996 року відповідно до Указу Президента на зміну купону прийшла справжня національна валюта — гривня.

97. Особливості конституційного процесу 1996-2004 рр. Причини та шляхи подолання системного протистояння державно-владних гілок.

На четвертому етапі (1996—2004 рр.) конституційна реформа велася в напрямі втілення конституційних засад у реалії державного та суспільного життя.

Його реальним початком слід вважати підписання Конституційного Договору між Президентом і Верховною Радою 8 червня 1995 року. 24 листопада 1995 року було сформовано Робочу групу з підготовки проекту Конституції, а 11 березня 1996 р. побачив світ підготовлений цією групою варіант тексту Конституції. 4 червня проект Конституції України було прийнято у першому читанні.

За політичними ознаками конституційний процес в Україні мав такий вигляд: категорично "проти" проекту були комуністична, соціалістична та селянська фракції; решта депутатів виступали "за" проект за умови внесення до нього певних змін. Умовно кажучи, категорично "за" були й політичні противники фракцій прокомуністичної орієнтації — депутати національного спрямування.

Противники проекту Конституції, запропонованого до обговорення у квітні, аргументували свою позицію тим, що він, мовляв, не відповідає сучасним реаліям українського суспільства, що в разі прийняття така Конституція буде потенційним джерелом суперечностей і нестабільності. Але в ході дискусії взяла гору точка зору, що будь-яка Конституція — це завжди певний політичний компроміс, і прийняття Основного закону держави в умовах перехідного суспільства сприятиме формуванню й посиленню позицій центризму, структурованості політичного життя, його передбачуваності й упорядкованості. Конституція є фундаментом, каркасом правової системи, фактором стабілізації суспільства, який закладає реальну перспективу його демократичного розвитку.

Отже, першим здобутком конституційного процесу було досягнення згоди більшістю українських політиків у тому, що нова Конституція усе ж потрібна Україні.

Предметом міжпартійних суперечок з приводу прийняття Конституції, головним чином, були такі питання:

- існування інституції президентства в Україні;

- структура й прерогативи законодавчої влади;

- соціальні гарантії з боку держави;

- приватна власність;

- Кримська автономія;

- державна символіка й мова.

У спробах узгодити позиції з цих питань зіткнулися уявлення про те, якою повинна бути політика взагалі, і як суб'єктивні політичні точки зору корелюють з об'єктивними тенденціями історичного процесу.

Серйозні ідеологічні й політичні суперечки викликали питання інституції президентства і структури законодавчого органу. Депутатські фракції лівого спрямування твердо відстоювали думку про необхідність скасування сильної президентської влади в Україні і встановлення парламентсько-президентського типу державного устрою. Натомість фракції національно-демократичного спрямування і частина центристів підтримували ідею сильної президентської влади, в якій вбачали запоруку ефективної протидії загрозам політичного сепаратизму, відцентровим тенденціям в господарсько-економічних, політичних процесах, у масовій свідомості.

Переваги президентської форми правління полягають у тому, що вона гарантує стабільність уряду при значному впливі парламенту на його дії, охороняє суспільство від неважливих змін виконавчої влади, спричинених кон'юнктурними обставинами, як це взагалі властиво парламентським республікам. Численні права й повноваження, що надаються главi держави конституцiями країн з президентською формою правлiння, сприяють оперативностi полiтичного й адмiнiстративного управлiння, уможливлюють швидке прийняття загально державних рiшень i дозволяють ефективно й послiдовно впроваджувати їх у життя. Взагалі, президентські чи парламентські республіки у "чистому" вигляді зустрічаються рідко — кожна форма правління є певним компромісом між владою глави держави та владою парламенту, способом їхнього урівноваження.