8. Діяльність українських парламентських громад в і-ї та іі-ї Державних думах Росії.

Українське питання обговорювалося і в Державних думах. Вибори у І Думу відбулися весною 1906р. Від України було обрано 102 депутати, найбільше було кадетів – 36 чол. У Думі сформувалася «Українська думська громада», яка об’єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні.

Вибори до ІІ Думи відбулися у січ.1907р. Знову від України вибиралося 102 депутати, і знову була створена «Українська думська громада». ІІ Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. « Думська громада» дещо розширила свої вимоги, пропонуючи запровадити українську мову в систему освіти і державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови та історії університетах, ввести українську мову в учительських семінарах.

Діяльності «Думської громади» активно допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до Петербурга. За його участю почали видавати журнал «Украинский весник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неоднорідним, і, крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.

9 Українські депутати у Віденському парламенті, Галицькому сеймі та Буковинському ландтазі. Виборча реформа 1907 р.

Рада Австро-Угорщини була двопалатною: члени палати панів призначалися пожиттєво або стимулювали цю посаду в спадок; до палати послів обиралося 78 депутатів з 5 курій. Виборче право мали повнолітні чоловіки які сплачували податки встановленого розміру і постійно проживали на території краю.

Віденський парламент:

Іван Наумович – священик письменник (москвофіл)

Войнаровський – віце - маршал Коломийської повітової ради, священик

Лев Бачинський – адвокат член УРСП, один з лідерів ЗУНР

Граф Войцех Дідушицький – філософ, літератор, професор Львівського університету

Кирило Грильовський – адвокат, заснував товариство «Січ»

Павло Лаврун – член радикальної партії

Галицький сейм

Теодор Білоус письменник, домігся відкрити майже 30 промислових шкіл

Теофіл Окупевський – адвокат, член президії ЗУНР

У 1907р. в Галичині було скасовано систему пурій і впроваджено загальне голосування. Хоч уряд провінції постійно фальсифікував результати виборів, число українських делегатів як у віденському парламенті, так і в Галицькому сеймі постійно зростала. У 1879р. українці мали трьох своїх представників у Відні, а після виборів 1907р. – 27, у Галицькому сеймі 1907р. – 13 ; в 1913 – 32.

10. Розвиток національної освіти, науки і культури у підавстрійській Україні у 1890-х – 1913 рр.

У 1848р. виникає Москвофільна течія

Протиставлення польській мові «язичся» ( суміші української російської старослов’янської польської мов)

Обстоювання тези про єдиний «руський» народ від Карпат до Уралу

Захист візантійської літургії Юліанського календаря кириличного алфавіту.

У ІІ пол. ХІХ ст. стало очевидним, що поміркованими діями у сфері культура не можна визначити актуальні тогочасні проблеми.

Молода інтелігенція під впливом Драгоманова обрала інший шлях європеїзації, модернізації. У культурних відносинах на Західній Україні було вільніше чим в Російській імперії. З 1868р. працювали суспільства Просвіта, які до 1914р. мали 3 тис. невеликих бібліотек. Були організовані українські спортивні організації «Січ» і «Сокіл».

Рівень розвитку народної освіти був досить низьким – нижчим ніж в Російській імперії. На початку ХХ ст. з 6240 сіл Галичини 2014 не мали початкових, а 981 будь-яких шкіл. Середніх шкіл на всю Галичину налічувалося 49, лише в 4-ох навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише 1 українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах уроки велися угорською мовою.

Грушевський написав важливу для розвитку історії книгу «Нарис історії українського народу» ,яку згодом високо оцінив у спеціальній науковій розробці « Причинки до історії України та Росії» І. Франко. Він також виступав як автор ґрунтовних монографій з історії України (її Західного регіону). Його увагу привертали проблеми масових національних рухів, боротьби західноукраїнського населення за збереження і розвиток своєї культури, мови, освітти.