104. Концептуальні основи і пріоритети зовнішньої політики України.

З 1991р зовнішню політику України можна вважати двовекторну: один вектор – на Захід, другий – на Схід. Просування в бік Європи утруднялось багатьма обставинами. Перш за все несхожість в усьому, викликана історичною долею. Шлях до ЄС та НАТО було задекларовано за часів правління Кучми, також був шлях України в ЄврАзЕС. 2004р двовекторність зникає. За часів правління Ющенко, України намагались робити кроки для зближення з ЄС та НАТО. Але з приходом до влади Януковича, повертається двовекторність, яку журналісти прозвали „Многовікторність політики Януковича”. Також існував ще один шлях – Євразійський (ГУАМ, та СДВ). Пік розвитку цієї організації був 2004-2006рр. Зараз цей шлях можна прозвати замороженим, який, мабуть, не скоро пробудится. Також не можна забувати про Україно-румунські відносини, тому що після втрати шельфу поряд з островом Зміїний, Румунія ще не раз буде висловлювати свої територіальні претензії України.

105. Сучасні євроатлантичні інтеграційні орієнтири України: дилема оцінок та шляхів реалізації.

У сучасному глобалізованому світі економічні, політичні й військові проблеми багато країн світу не можуть вирішувати самостійно, а лише спільними зусиллями з іншими державами. Україна також зіткнулася з низкою проблем, які вона змогла б вирішити у процесі інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Протягом останніх років в українському суспільстві відбуваються політичні суперечки та дискусія щодо набуття членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Для більшості європейських та євроатлантичних країн безпека нині вимірюється не військовими термінами, а загрози безпеці становлять нелегітимні уряди, корупція, організована злочинність, незахищеність кордонів, незаконна торгівля (зброєю, наркотиками, людьми), контрабанда, нелегальна міграція, етнічні та релігійні конфлікти, виробництво зброї масового знищення, нестача природних ресурсів, екологічні та техногенні катастрофи, і, звичайно, тероризм. На нашу думку, Україна повинна розвивати економічну співпрацю з Росією лише на паритетних засадах, але про політичну залежність не може бути й мови, позаяк і Україна, і Росія мають кожна свої національні інтереси, які не співпадають.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС

базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні

сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики

сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа

має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення,

створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового

рівня відносин з ЄС.

Підсумовуючи зазначимо, що Україна вже в черговий раз стоїть перед доленосним вибором. Бажання будувати стратегічне партнерство як із Заходом, так із Росією, яке випробовували на практиці всі попередні уряди України, зрозуміле, але неприйнятне за нинішніх умов. Яку б модель безпеки не прийняла Україна, в будь-якому варіанті забезпечення національної безпеки і пошук відповідей на нові виклики і загрози повинні здійснюватись в межах коопераційної моделі, власне у системі колективної безпеки з найбільш могутніми в економічному та військовому плані державами світу. Визначення зовнішньополітичного курсу, який би цілком відповідав національним інтересам України, водночас гарантуючи безпеку і спираючись на підтримку населення, – доленосне завдання, що стоїть перед нашою державою.