Крива виробничих можливостей відображає взаємодію чинників економічного зростання.

Якщо усі ресурси вкласти у виробництво засобів виробництва (точка А) то вироблятимуться тільки засоби виробництва. Якщо усі ресурси вкласти у виробництво предметів споживання, то буде вироблена тільки певна їх кількість (точка D).

Будь-які точки на кривій виробничих можливостей показує ефективне використання чинників економічного зростання.

Коли економіка перебуває у стані, якому відповідає точка F чи будь-яка інша точка нижче кривої виробничих можливостей, то в економіці або є невикористані ресурси, або вони використовуються неефективно.

Точка М лежить вище межі виробничих можливостей, тому рівень виробництва, який відповідає цій точці, недосяжний при даному рівні розвитку виробничих потужностей.

Точки В і С на кривій відповідають різним комбінаціям засобів виробництва та предметів споживання. Пересуваючись уздовж кривої з точки В у точку С, слід відмовитися від виробництва певної кількості одиниць засобів виробництва для того, щоб виробити додаткову кількість одиниць предметів споживання. Отже, ця модель ілюструє поняття альтернативної вартості.

Кількість одиниць товару, якою необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару, на-

зивають вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

За допомогою даної моделі можна розглянути три основні питання економіки, до яких зводиться проблема вибору: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти? При вирішенні цих питань керуються принципом альтернативної вартості.

Економічне зростання можна зобразити як переміщення кривої виробничих можливостей праворуч (рис. 17.1), тобто від АD до KN. Можливість такого переміщення забезпечує приріст кількості та якості ресурсів, а також удосконалення технології.

Фактори економічного зростання

Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факторами зростання.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

294

І. Фактори пропозиції

1. Кількість та якість природних ресурсів.

Земельні ресурси. Україна має площу 603,7 тис. км2, займаючи 40-ве місце у світі за площею, та 21-ше місце за кількістю земельних ресурсів, тому що 68 % земель в Україні родючі, але вихід продукції сільського господарства з 1-го гектара набагато нижчій, ніж у країнах західної Європи.

Мінеральні ресурси. Запаси вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, різноманітної сировини для будівельних матеріалів.

Рекреаційні ресурси. Знаходяться на узбережжі Чорного та Азовського моря, а також у Карпатах.

Загальний рівень лісистості 14 % — самий найменший у Європі.

Україна відчуває гострий дефіцит питної води, промисловий потенціал України дуже енергомісткий.

Має відбуватися ефективне використання, комплексне видобування ресурсів і вилучення корисних елементів з руд з подальшою їх переробкою.

2.Кількість та якість трудових ресурсів. Показниками є чи-

сельність працездатного населення та продуктивність праці. Продуктивність праці — це середній виробіток на одного за-

йнятого за годину.

В Україні на 2000 р. кількість постійного населення за статистикою складає 49,5 млн, у тому числі у віці працездатного населення 28,3 млн, молодшому за працездатний — 9,6 млн, старшому за працездатний — 11,6. Природне скорочення населення 373 тис. на рік, але ці темпи дуже швидко зростають. Рівень зареєстрованого безробіття 4,2 % або 1155,2 тис., у тому числі жінок

730,4 тис.

Кількість населення зменшується, збільшується кількість осіб похилого віку, народне господарство втрачає кваліфіковані кадри.

3.Обсяг основного капіталу або основних фондів. Показник:

Фондовіддача.

Виробничий потенціал України раніше був зорієнтований на

машинобудівну, добувні галузі та воєнний комплекс.

4. Нові технології (НТП). Показником є підвищення ефективності суспільного виробництва. НТП залежить від витрат на наукові дослідження. Видатки бюджету на науку дуже незначні близько 3 %.

295

ІІ. Фактори попиту

Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори попиту: споживчий, інвестиційний попит, попит держави та закордону. Також сюди можна віднести непрямі фактори — податковий тиск, ефективність кре- дитно-банківської системи тощо.

ІІІ. Фактори розподілу

Здатність нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції, а також розподіл доходів в суспільстві.

Фактори, що стримують та негативно впливають на економічне зростання

Поряд з факторами, які зумовлюють економічне зростання, існують такі, що стримують його.

До факторів, які стримують економічне зростання, належать:

—обмеження з боку сукупного попиту (тобто недостатній рівень сукупних витрат);

—соціально-політична атмосфера у країні, ресурсні та екологічні обмеження;

—державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність держави у галузі охорони здоров’я, праці, довкілля).

До факторів, які негативно впливають на економічне зростання, належать:

—злочинність та корупція;

—недобросовісне ставлення до праці;

—припинення роботи під час страйків, трудових конфліктів;

296

— несприятливі погодні умови, тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці.

Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони майже не піддаються кількісній оцінці, — це забезпечення країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальна, культурна, політична атмосфера, національні традиції, а також міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля тощо.

Протиріччя економічного зростання

Позитивні наслідки економічного зростання:

—економічне зростання дозволяє забезпечити більш високий рівень життя;

—дає змогу здійснювати нові програми поліпшення життя бідних верств населення;

—впливає на авторитет країни у світі;

—полегшує розв’язання проблеми обмеженості ресурсів. Економічне зростання є бажаним та позитивним явищем, але

воно має і негативні наслідки:

—економічне зростання часто призводить до руйнування середовища, у якому мешкають люди;

—сприяє дегуманізації особистості;

—призводить до перетворення працівників у додаток до машини;

—зростання ВВП і багатства не вирішують проблему справедливого розподілу цього багатства, тобто проблему бідності;

—автоматизація виробництва сприяє різкому скороченню робочих місць і призводить до збільшення безробіття.

Моделі економічного зростання

Неокласична модель економічного зростання

В основу неокласичної моделі економічного зростання покладено припущення про те, що кожний фактор виробництва «вносить» свою частку у вироблений національний продукт. Основ-

297

ним інструментом неокласичного аналізу економічного зростан-

ня є виробнича функція:

де Y — обсяг продукту;

Хі — виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля, підприємницькі здібності);

df/dхі — граничний продукт і-го фактору.

Таким чином, відповідно до наведених формул, обсяг продукту визначається сумою добутків кожного фактору на його граничний продукт.

Виробнича функція передбачає визначення найбільш доцільних комбінацій різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. Тому виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших можливих макроекономічних пропозицій.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора

У темі № 7 ми вже розглядали поняття мультиплікатор, для того щоб зрозуміти неокейнсіанську модель економічного зростання, потрібно визначитися, що таке акселератор.

Акселератор (лат. accelero — прискорюю) — це безпосередній зв’язок між зміною попиту і спричиненою ним значно більшою зміною інвестицій. У більш широкому плані акселератор відображає співвідношення приросту інвестицій і зумовленого ним приросту національного доходу, готової продукції або споживчого попиту.

Акселератор є кількісним вираженням «принципу акселерації», згідно з яким будь-який приріст чи скорочення доходу, кількості готової продукції або попиту вимагає ще більшого приросту чи скорочення інвестицій. Цей принцип сформулював у 1913 р. французький економіст А. Афтальйон, а у 1919 р. — американський економіст Дж. Кларк, повніше він був обґрунтований у працях англійського економіста Дж. Хікса.

298

Модель взаємодії акселератора і мультиплікатора може бути представлена формулою Дж. Хікса:

де Yn — національний доход в n-му році;

S — частка заощаджень у національному доході;

(1 — S) — частка споживання у національному доході; b — коефіцієнт акселератора;

Yn – 1 — національний доход в (n – 1)-му році; Yn – 2 — національний доход в (n – 2)-му році; Ina — автономні інвестиції в n-му році.

У формулі (11.4) відображено залежність між національним доходом та інвестиціями.

Згідно з неокейнсіанською макроекономічною моделлю необхідною умовою економічного зростання є рівність інвестицій заощадженням, тобто повна реалізація коштів, що йдуть на накопичення. Нерівномірність цих величин розглядається як ознака порушення економічної рівноваги. Перевищення інвестицій І над заощадженнями S означає нестачу коштів для інвестиційного попиту, а перевищення S над І — неповну задіяність ресурсів. Завдання економічного регулювання полягає у досягненні повного використання національного доходу як джерела ефективного попиту за умови, що сума:

Модель макроекономічного зростання Р. Харода — Е. Домара

В економічній літературі роботу американського економіста Е. Д. Домара (ця модель зростання була розроблена наприкінці 40-х рр.) та модель англійського економіста Р. Ф. Харода (розроблена у 1939 р.) часто розглядають як одну модель, яку іменують моделлю Харода — Домара, це найпростіші моделі економічного зростання.

Модель описує динаміку доходу Y, який є сумою споживчих С та інвестиційних витрат І. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт дорівнює нулю, а державні витрати у моделі не вирізняються. Основними факторами зростання є нагромадження капіталу.

299

Основні передумови моделі:

•постійна граничність продуктивності капіталу MPK = dKdY ;

•постійна норма заощадження S = YI ;

•відсутній процес вибуття капіталу W = 0;

•інвестиційний лаг дорівнює нулю, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу, формально це означає, що dK(t) =

I(t);

•модель не враховує технічного прогресу;

•випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;

•використовується виробнича функція, яка передбачає неможливість взаємозаміни факторів виробництва — праці і капіталу.

Припускається, що швидкість зміни доходу пропорційна інвестиціям:

темп приросту доходу YddY(t) є постійним і дорівнює S · МРК. Він

прямо пропорційний нормі заощаджень та граничній продуктивності капіталу. Інвестиції (І) та споживання (С) в моделі Харода — Домара зростають з таким же постійним темпом (S · МРК).

Однак передумова про те, що праця не є дефіцитним фактором, технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія не враховуються у цій моделі, тому теорія зростання Харода — Домара, за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту — норма заощадження, поступово відійшла на другий план і поступилася місцем більш прогресивній моделі Р. Солоу.

Модель економічного зростання Роберта Солоу

Ця модель була розроблена у 1956 р. Робертом Солоу. Вона дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва — праця, капітал, технологічні зміни — впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.

300

Основні ознаки моделі:

1.За основу зростання у моделі Солоу береться зростання продуктивності праці y = YL , а не збільшення продукту Y;

2.Модель враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєності K = KL , технічного прогресу (ТП) та праці;

3.За моделлю Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності К*, який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності можна визначити за формулою:

де S — норма заощаджень; σ — норма амортизації;

K* — стійкий рівень капіталоозброєності;

f (K*) — продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

Джерелами економічного зростання за Солоу є:

1. Зростання капіталоозброєності К, яке залежить від підвищення норми заощаджень S.

Проте підвищення норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження S обмежують споживання С.

Р. Солоу сформулював «золоте правило», яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації) σ.

«Золоте правило» — при визначені норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання С.

2. Збільшення населення (tL — темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

де LI — інвестиції на одного працюючого;

σ — норма амортизації;

tL — темп зростання населення; K — капіталоозброєність.

301

3. Технологічний прогрес, який за моделлю на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці y, так і загального продукту Y.

Якщо ефективність виробництва Е під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом g, то продуктивність праці змінюється з таким самим темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом tL + g:

де y0 — базова продуктивність праці.

Модель Солоу, як будь-яка модель, має певні недоліки, а саме;

•норма заощаджень S вважається постійною і задається екзогенно, а також показники норми амортизації (σ), темп приросту населення (tL) та технічного прогресу;

•не враховує обмеження економічного зростання: енергетичні, екологічні тощо;

•не враховує фактори, на які можна вплинути за допомогою заходів економічної та соціальної політики (освіта, військові витрати тощо).

Незважаючи на всі ці недоліки, модель Солоу є прогресивною порівняно з іншими у дослідженні процесу економічного зростання.

За розробку цієї моделі Роберту Солоу було присуджено Нобелівську премію у 1987 р.

Вплив науково-технічного прогресу на економічне зростання

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. В основі їх лежить прогрес науки і техніки.

Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З’являються нові ідеї та розробки, створюються досконаліші предмети споживання та техніка. Вони дають поштовх і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання. Так приблизно діє науково-технічний прогрес, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, виробництва і споживання.

302

Поняття «прогрес» походить від латинського слова progressive, що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм.

Науково-технічний прогрес — це процес безперервного розвитку науки, техніки, технології, удосконалення предметів праці, форм і методів організаціївиробництва та праці. Він виступає також як важливий засіб вирішення соціально-економічних завдань, таких як поліпшення умов праці, підвищення її змісту, охорона навколишнього середовища і, нарешті, покращення добробуту народу.

Отже, науково-технічний прогрес — процес вдосконалення матеріальної бази, продуктів виробництва на основі створення та освоєння результатів наукових досліджень та розробок з метою задоволення суспільних потреб, економії робочого часу і все стороннього розвитку особистості робітників. Нова технологія стає формою організації виробничих сил.

Науково-технічна революція представляє собою одну із стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру і займає важливе місце у розвитку НТП.

Виявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної та технологічної основи виробництва, його організації та управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки. Виробництво перетворюється з простого процесу праці в науковий процес, у технологічне застосування науки.

Поряд з тим, що НТР має велике значення для розвитку виробництва, покращення економічного стану країни, підвищення рівня життя населення, вона породжує ряд протиріч.

Заміна ручної праці механізованою, а пізніше автоматизованою не завжди зменшує об’єм робочої сили. Часто інтенсивність праці зростає за рахунок витрат розумової та психоемоційної енергії. З розвитком НТР гостро постала проблема охорони навколишнього середовища. НТР прискорила темпи науково-тех- нічного прогресу, дала найновіші технології виробництва продукції, підвищила продуктивність праці і цим зумовила невідкладне розв’язання проблеми сировинних джерел.

Отже, науково-технічну революцію можна визначити як революційні зміни у взаємодії людини і природи, а також в системі продуктивних сил та техніко-економічних відносин.

З початком НТР основними напрямками НТП стали механізація і автоматизація виробництва, хімізація, електрифікація у виробництві. У цей час відбулася мікропроцесорна, біотехнологіч-

303