Міжнародний поділ праці

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці — спеціалізація та кооперація певних країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Міжнародний поділ праці є складною категорією, яка охоплює міжнародну спеціалізацію (відокремленість і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції) та міжнародну кооперацію (кооперація — лат. cooperation — співробітництво — добровільне об’єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності).

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

•загальна — за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні);

•часткова — поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.;

•одинична — спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару (наприклад, англійська компанія «Роллю Ройс» спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що виробляються у багатьох інших країнах).

Міжнародна кооперація передбачає:

—спільну розробку науково-технічних проблем;

—обмін науково-технічною інформацією;

—продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

—обмін вченими тощо.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

•географічне положення та природно-кліматичні умови;

•ресурсні можливості;

•досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

•історико-культурні особливості (особливо для туризму);

•історичні традиції та досвід.

255

Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки:

•дефіциту ресурсів, погіршенню умов видобутку корисних копалин;

•загостренню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку — підприємства шукають можливість імпортних закупівель та експортування продукції;

•появі можливості знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили, використання іноземного капіталу (відкривають спільні підприємства);

•організації виробництва товарів за кордоном (у світовому господарстві виникають трастові національні компанії).

Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація — процес створення і поглиблення стійких зв’язків між підприємствами різних країн або окремими країнами.

Форми економічних відносин, платіжний баланс

Форми економічних відносин:

•міжнародна торгівля;

•міжнародний рух капіталу;

•міжнародна трудова міграція;

•міжнародний обмін послугами;

•валютні відносини (регулювання валютних курсів),

•обмін науково-технічною інформацією та технологією (патенти, ліцензії);

•економічна інтеграція (ЄЕС, СНГ).

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнююче відображення у специфічному статистичному документі, який називається платіжним балансом.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення із країни, тобто систематичний звіт всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу (рік, квартал, місяць).

256

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу.

Рух товарів, послуг, матеріальних або інших не фінансових активів називають реальними потоками, а рух вимог та зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних цінностей, — фінансовими потоками.

Вартісний вираз платіжного балансу відображає співвідношення між вартістю, яку одержує країна, і вартістю, що вивезена за кордон. Платіжний баланс складається або у національній, або в іноземній валюті міжнародних розрахунків, наприклад у євро.

Структура платіжного балансу:

—торговельний баланс (співвідношення між грошовими виплатами і надходженнями по всіх товарних операціях: експорт, імпорт);

—платіжні надходження за послуги (пошта, фрахтування, страхування, туризм, брокерські послуги тощо);

—грошові потоки, пов’язані з рухом капіталу (інвестиції, кредити, позики, займи, депозити в іноземних банках, виплати відсотків і дивідендів іноземним інвесторам тощо);

—грошові перекази приватних осіб, громадських організацій, державних установ (перекази грошей родичам за кордон, пенсії громадянам, доброчинні перекази, міжнародна допомога тощо).

Більшість операцій між економічними агентами пов’язані із еквівалентним обміном цінностями, тобто зустрічними економічними потоками, що врівноважують один одного. В рахунках платіжного балансу повинні відображатися обидва потоки. Тому кожна операція фіксується в рахунках платіжного балансу подвійним записом.

Наприклад, якщо українське підприємство експортувало за кордон товари вартістю 150 млн євро, ця операція буде відображена наступним чином:

Товари (млн євро) кредит — (+150); Іноземна валюта (млн євро) дебет — (–150); Баланс сальдо (0).

Операції відносять або до кредиту, або до дебету.

Кредит — відтік за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням цінностей (платежів) до країни.

257

Дебет — надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком цінностей за межі країни.

Сальдо платіжного балансу — це різниця між надходження-

ми і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується із знаком «+» (кредит), імпорт із знаком «–» (дебет).

Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцитним (пасивним).

Активне сальдо платіжного балансу — (якщо у підсумку виходить додатня величина) — означає, що виробниче і невиробниче споживання країни, яке задовольняється, у тому числі, і за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту над витратами валюти від імпорту.

Дефіцитне сальдо платіжного балансу — (якщо у підсумку від’ємне підсумкове сальдо) — означає, що країна споживає більше, ніж виробляє. Вона не має що продати на суму, еквівалентну її закупівлям за кордоном.

Кожна країна прагне до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:

—валютна інтервенція — втручання національного банку в операції на валютному ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на національну валюту;

—скорочення зовнішньоекономічних зв’язків;

—зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;

—зміни валютного курсу.

Зовнішньоекономічна політика

Зовнішньоекономічна політика проводиться державою з ме-

тою врегулювання платіжного балансу, завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму.

Торговельна політика — це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та обмеження на експорт та імпорт.

Протекціонізм (лат. protektionis — заступництво, захист) спрямований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів.

258

Мета політики протекціонізму:

• Захист вітчизняного виробника.

Інструментами є:

—митні тарифи — визначають розмір державних зборів (мита) з товарів при перетині кордонів країни;

—нетарифні бар’єри: ліцензування (держава надає ліцензії на імпорт чи експорт і водночас забороняє не ліцензовану торгівлю), квотування (встановлення квот на ввіз чи вивіз товарів у кількісному або вартісному вираженні), ембарго (заборона державою ввозу до якої-небудь країни, вивозу із якої-небудь країни товарів);

—правові й адміністративні бар’єри: технічні та санітарні

стандарти, сертифікування, встановлення норм безпеки тощо.

• Стимулювання експорту.

Інструментами є:

—надання пільгових кредитів;

—податкові пільги;

—субсидії.

Позитивні наслідки протекціонізму:

—урівноважується торговельний баланс;

—захищає від демпінгу (демпінг — штучне зниження цін на товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів);

—від експортерів з дешевою робочою силою;

—захищає молоді галузі;

—стимулює зростання виробництва;

—збільшує зайнятість;

—збільшує доходи державного бюджету;

—забезпечує економічну безпеку країни.

Негативні наслідки протекціонізму:

—не використовуються переваги міжнародного ринку праці;

—виробництво відстає від НТП;

—зростають ціни;

—зменшується вибір товарів;

—зменшується конкуренція та збільшується монополія;

—знижується підприємницька ініціатива;

—скорочується експорт і погіршується платіжний баланс.

259