має усувати перешкоди на шляху функціонування ринку, створювані монополіями та владними структурами.

Виключенням з правила невтручання держави в ринковий механізм є перехідна економіка в період зміни економічних відносин, коли адміністративно-командні відносини вже не діють, а ринкові знаходяться в процесі формування.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування державою специфічних умов конкретної країни, зокрема, структури економіки, частки державного сектора в змішаній економіці, технічного рівня виробництва, місця національної економіки у світовому розподілі прав, природні, демографічні, національні й політичні умови та ін.

Слід також акцентувати увагу на трансформації функцій самої держави: з командно-розподільчих в умовах планової економіки вони повинні перетворитися у партнерські зв’язки.

Основні положення класичної теорії

Макроекономічна наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою кількістю доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і в першу чергу, по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, подає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки тощо.

В системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань тощо. Істотно першою є класична теорія, з якої власне й починалася макроекономіка як наука.

Цей напрямок виник у другій половині ХVІІ століття. Його основоположниками є В. Петті (англ.) і Буагільбер (фр.), які заснували теорію трудової вартості. Подальший розвиток класична теорія одержала в працях Франсуа Кене й Анн Тюрго (фр.). Найвидатнішими представниками є Адам Сміт (1723—1790), Давид Рікардо (1772—1820), Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето та інші.

Представники класичної теорії вважають, що ринковий механізм може забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку.

74

Розглянемо, як, на думку класиків, саморегулюється ринок. Класики спираються на закон Ж. Б. Сея, який говорить: «Пропозиція породжує свій власний попит». Процес виробництва товарів створює доход, що дорівнює вартості зроблених товарів. за цим законом неможливе виникнення дефіциту сукупних витрат. Закон Сея виходить з того, що весь доход, отриманий виробниками товарів або послуг, цілком використовується на закупівлю інших товарів. Але в житті це не так, тому що частина доходу може йти на заощадження, внаслідок чого порушується рівновага між доходами й витратами. В цьому випадку, на думку класиків, та частина, що пішла на заощадження, повернеться на товарний ринок у вигляді інвестицій. Економічний баланс між заощадженнями й інвестиціями забезпечує грошовий ринок через зміни

процентної ставки.

Якщо сума грошових заощаджень більша або менша попиту на них з боку інвесторів, то процентна ставка збільшується або зменшується і завдяки цьому врівноважує заощадження й інвестиції.

Але вони також допускають, що заощадження можуть перевищувати інвестиції, тоді збільшення заощаджень приводить до зниження цін, а не до зниження об’єму продукції. Тобто, якщо процентна ставка не привела до рівності заощаджень та інвестицій, то падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зменшенням цін, тому що відбувається падіння попиту на продукцію, а під впливом конкуренції на ринку ціни на товари будуть падати.

В свою чергу зниження товарних цін може зменшити прибуток виробників товарів і послуг, але це, на їх думку, не відбудеться, тому що падіння сукупної пропозиції викликає зменшення попиту на ресурси й, насамперед, на робочу силу. Це приведе до зменшення цін на ресурси, в тому числі й на заробітну плату. Конкуренція на ринку праці приведе до необхідності найматися на роботу зі зниженою ставкою заробітної плати.

Також класики стверджували, що сукупний попит стабільний, поки не відбудеться ніяких значних змін у пропозиції грошей. В тому випадку, якщо відбудеться зміна попиту, це не приведе до зміни об’єму виробництва.

Згідно з класичною теорією механізм відсоткової ставки, гнучких товарних і ресурсних цін дозволяє ринку автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. Таким чином, класики доводили свою доктрину й стверджували, що ринкова система — це саморегулюючий механізм, тому виключається необхідність державного втручання в економіку.

75

Класична модель загальної економічної рівноваги

Відповідно до принципу класичної дихотомії економіка поділена на два незалежних один від одного сектора: реальний і грошовий.

Уреальній економіці відбувається рух реальних потоків товарів і послуг.

Угрошовій економіці відбувається обіг грошей, що тільки обслуговує рух цих потоків, не впливаючи на них безпосередньо.

Укласичній моделі розглядаються три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) і благ. На цих ринках взаємодіють два макроекономічних суб’єкти: домашні господарства і підприємці.

Формування рівноваги в реальному секторі економіки.

1.У формуванні умов рівноваги головна роль належить ринкові праці. Оскільки на ринку праці рівновага досягається під впливом гнучких цін і ставок заробітної плати, то:

де N* — рівноважне значення зайнятості;

w *

— рівноважне значення ставки реальної заробітної плати.

p

2. Пропозиція на ринку благ визначається виробничою функцією, що у короткому періоді залежить тільки від праці:

де Y* — рівноважне значення національного доходу.

3. На ринку капіталу рівновага визначається гнучкою ставкою відсотка:

де i* — рівноважна ставка відсотка.

Оскільки кількість грошей впливає на показники, обумовлені в реальному секторі економіки, то рівень цін не визначає величину заробітної плати, тобто:

Якщо рівновага досягнута на ринках праці й капіталу відповідно до закону Л. Вальраса, воно буде досягнуто і на ринку благ.

76

Закон Вальраса — у народному господарстві, що складається з n взаємозалежних ринків, на n-ом ринку завжди буде рівновага, якщо вона буде досягнута на всіх інших n – 1 ринках.

Формування рівноваги в грошовому секторі економіки.

У грошовому секторі економіки визначають:

—величину сукупного попиту на товари й послуги як функцію ціни;

—рівноважне значення рівня цін і величини номінальної заробітної плати.

Попит на товари й послуги як функція ціни виводиться з класичної концепції кількісної теорії грошей:

77