kniga_9

Лівіше масштабу розміщують схему розташування географічного, магнітного і осьового меридіанів і виписують значення схилення магнітної стрілки та зближення меридіанів для середини карти.

§ 44. Орієнтування на місцевості за допомогою карти

Орієнтування за допомогою карти складається з визначення на ній точки свого місцезнаходження і порівняння карти з місцевістю.

Орієнтування карти полягає в наданні їй такого положення в горизонтальній площині, в якому всі напрями на ній були б паралельними до відповідних напрямків на місцевості.

В переважній більшості орієнтування карти виконується по лініях місцевості і орієнтирах, а там, де немає орієнтирів, або їх не видно, карту орієнтують компасом.

Точку місцезнаходження на карті визначають за місцевими предметами, характерними формами і деталями рельєфу, позначеними на карті. Визначивши точку місцезнаходження на карті, карту орієнтують по навколишніх предметах або контурах і звіряють її з місцевістю.

При орієнтуванні карти за допомогою компаса на карту, розташовану горизонтально, кладуть компас так, щоб його діаметр, кінці якого відмічені Пн і Пд, збігався з північним напрямком кілометрової сітки, звільняють стрілку.

Користуючись значеннями схилення магнітної стрілки “ ” зближення меридіанів “ ”, обчислюють поправку в напрям = – з урахуванням знаків.

Після цього повертають карту разом з компасом до того часу, поки північний кінець магнітної стрілки стане на поділці, яка відповідає величині поправки “ ”. Якщо поправка “ ” має знак плюс, то північний кінець магнітної стрілки компаса повинен бути правіше лінії кілометрової сітки, з якою суміщали діаметр Пн–Пд, а якщо поправка “ ” має знак мінус, то лівіше, тобто на захід від нього.

57

РОЗДІЛ V Вимірювання ліній на місцевості

§ 45. Позначення і закріплення точок і ліній на місцевості

Для обчислення координат будь-якої точки земної поверхні необхідно виконати вимірювання кутів і ліній.

Крім цього, необхідність вимірювання ліній виникає і під час побудови плану ділянки місцевості і перенесення на натуру проектів різних споруд.

Кожна вимірювана лінія в своїх кінцевих точках повинна бути відмічена знаками. Типи і конструкції цих знаків залежать від призначення точок. Якщо точки призначені для тимчасового користування, то їх позначають дерев’яними кілками довжиною 25–30 см і товщиною 5–6 см (рис. 50). Кілок вбивають на рівні землі і окопують канавкою у вигляді трикутника, круга або квадрата. Зверху в кілок забивають цвях, головка цвяха служить центром знака.

Рис. 50

Для більш надійного закріплення і збереження точок використовують дерев’яні стовпи, куски металевих труб і т.п., а для довготривалого збереження точок їх закріплюють спеціально виготовленими залізобетонними центрами (рис. 51).

58

Рис. 51

Щоб закріплені точки можна було побачити здалека, з інших точок, над ними ставлять постійні або переносні (тимчасові) знаки

(рис. 52).

Рис. 52

Переносними знаками, при невеликих віддалях, служать віхи. Віха – це кругла жердина висотою 2–3 м, її нижній загострений кінець має залізну окову. Віху часто фарбують в білий і червоний колір.

Віху встановлюють вертикально поза кілком в напрямку лінії візування. Постійні знаки – це піраміди і сигнали, їх встановлюють над

59

постійними точками, закріпленими центрами, щоб забезпечити видимість на великі віддалі.

§ 46. Провішення ліній

При вимірюванні довгих ліній віха, встановлена в кінці лінії, може бути погано видна або зовсім не видна з початкової точки. В таких випадках виникає необхідність у встановленні додаткових віх. Ці віхи встановлюють таким чином, щоб вони знаходились в одній вертикальній площині (створі) з віхами, встановленими на початку і в кінці ліній (рис. 53).

Рис. 53

Провішення ліній можна виконувати в напрямку “на себе” і “від себе”. При провішенні ліній на себе спочатку встановлюють віху С, потім віхи D, Е і т. д. (рис. 53).

При провішенні ліній “від себе” спочатку встановлюють близьку віху Е, а потім віхи D, C і т. д.

Провішення ліній “на себе” точніше, ніж “від себе”.

60

Рис. 54

На практиці інколи зустрічаються особливі випадки провішення ліній, які викликані характером місцевості та іншими причинами:

1. Якщо є взаємна видимість віх в точках А і В, але безпосередньо стати в цих точках неможливо, тоді спостерігач вибирає близько до створу лінії АВ точку С1 так, щоб з неї було видно віхи в т. А і В.

Після цього за вказівкою спостерігача помічник переходить в точку d1 в створі лінії С1В і звідтіля встановлює віху спостерігача у

створі лінії d1А в точці С2 і т. д. (рис. 54, а).

Переміщення спостерігача і помічника з віхами проводиться до тих пір, поки їхні віхи не опиняться в створі лінії АВ.

2. Якщо взаємної видимості між точками А і В на місцевості немає, тоді спостерігач вибирає точку С1 так, щоб з неї було видно точки А і В і виставляє в створі ліній С1А і С1В віхи помічників в точках d1 і e1. Після цього один з помічників виставляє віху спостерігача в точку С2 і т. д. (рис. 54, б).

Переміщення спостерігача і помічників з віхами проводиться до тих пір, поки їхні віхи не опиняться в створі лінії АВ.

61

§ 47. Прилади для вимірювання ліній. Стальні стрічки і рулетки

Довжина лінії може бути виміряна шляхом укладання мірного приладу безпосередньо на поверхні землі. Для вимірювання на поверхні землі використовують стальні 20-метрові стрічки.

На кінцях сталевої стрічки є вирізи і отвори для кріплення ручок стрічки. Напроти вирізів нанесені штрихи, які показують початок і кінець стрічки (рис. 55, а). Віддаль між штрихами є довжиною стрічки. Така стрічка називається штриховою. Кожний метр стрічки, з обох сторін, відмічається пластинкою з вибитим на ній порядковим номером метра. Кожний метр поділений дірками на дециметри, а кожний п’ятий дециметр відмічають круглою заклепкою (рис. 55, б). В комплект стрічки додається 11 або 6 шпильок (рис. 55, д). Шпильками закріпляють кінці стрічки під час вимірювання ліній.

Рис. 55

62

Для підвищення точності вимірювання застосовують стрічки з шкалами на кінцях (рис. 55, в). Така стрічка називається шкаловою. Для зберігання стрічку намотують на спеціальне кільце (рис. 55, г). Крім стальних стрічок використовують також стальні рулетки, (рис. 56).

Рис. 56

§48. Компарування мірних приладів. Компаратори. Введення поправки за компарування в результати вимірювань

Перед вимірюванням ліній необхідно перевірити довжину робочої стрічки. Для перевірки довжини робочої стрічки її порівнюють з другою стрічкою, яку називають взірцевою. Точну довжину взірцевої стрічки визначають в геодезичних лабораторіях на компараторах. Порівнювання довжини робочої стрічки із взірцевою називають компаруванням.

Довжину робочої стрічки визначають на польових компараторах. Вибирають на рівній місцевості лінію довжиною 100,00–120,00 м,

63

кінці якої закріплюють центрами і вимірюють її спочатку взірцевою стрічкою, а потім робочою. Такі дії повторюють декілька разів і після цього визначають довжину робочої стрічки. Якщо позначити довжину компаратора “Дк”, а довжину компаратора виміряного робочою стрічкою “Др.” і утворити різницю Дк – Др = Д, а потім цю різницю поділити на кількість укладань “n” робочої стрічки, то одержимо величину “ l”, яка показує на скільки довша або коротша робоча

Д = 100,00 м – 100,15 м = –0,15 м. l 0,155 0,03 м, тобто робоча

стрічка коротша від взірцевої на 3 см. Робоча стрічка має довжину:

lр = 20,00 м – 0,03 м = 19,97 м.

Таким чином “ l” є поправкою до довжини робочої стрічки за компарування.

Знаючи цю поправку, можна у виміряні довжини ліній, виміряних робочою стрічкою, ввести поправку за невірність її довжини.

Довжину лінії Д0, виправлену за компарування довжини робочої стрічки, визначають за формулою:

Д0 Д Д 20l ,

де Д – довжина лінії, виміряна робочою стрічкою;l – поправка в робочу стрічку за компарування;

l – поправка на 1 метр робочої стрічки за компарування.

20

Поправка за компарування Д 20l Дк вводиться з урахуванням

знака поправки l, тобто якщо робоча стрічка довша за взірцеву, то вона укладається на лінії, яка вимірюється менше число разів, тобто результат вимірювання буде меншим. Тому в цьому випадку поправку слід додавати; якщо робоча стрічка коротша від взірцевої, то поправку необхідно віднімати.

64

§ 49. Вплив температури на довжину мірних приладів

При виконанні точних робіт необхідно враховувати поправку в довжину виміряних ліній робочою стрічкою за різницю температур під час компарування мірної стрічки і під час вимірювань.

Поправку в довжину мірної стрічки обчислюють за формулою:

Дt = l(t – t0)

– коефіцієнт лінійного розширення сталі 0,000012 мм при різниці температури на 1 ;

l – довжина робочої стрічки;

t0 – температура повітря під час компарування робочої стрічки;

t – температура повітря під час вимірювання лінії робочою стрічкою;

§ 50. Порядок вимірювання ліній сталевою стрічкою

Вимірювання ліній стрічкою виконується двома мірниками (робітниками), один називається переднім, другий заднім.

Порядок роботи:

1.Передній мірник забирає 10 шпильок і один кінець стрічки і йде вперед в створі лінії, а одна шпилька залишається у заднього мірника.

2.Задній мірник вставляє шпильку в виріз стрічки, суміщає штрих стрічки з початком лінії (рис. 57, б), виставляє переднього мірника і всю стрічку в створі лінії.

Рис. 57

65

3.Передній мірник струшує стрічку, натягує її, кладе на землю і запихає в землю шпильку через виріз на кінці стрічки (рис. 57, а). Після цього задній мірник забирає свою шпильку і обидва йдуть вперед.

4.Дійшовши до шпильки, задній мірник подає команду “стій”, надягає виріз стрічки на запхану переднім мірником шпильку, придержує шпильку і знову виставляє стрічку і переднього мірника в створі по лінії і т. д.

5.Використавши всі 10 шпильок, передній мірник укладає стрічку одинадцятий раз, задній мірник підходить до останньої запханої шпильки і передає 10 шпильок передньому мірникові, залишаючи одинадцяту шпильку запхненою в землю. Передача кожного десятка шпильок заднім мірником передньому записується в журналі. В кінці лінії передній мірник протягує стрічку за віху на стільки, щоб задній міг надягнути виріз стрічки на запхану в землю шпильку. Відлік в кінці лінії виконують в такій послідовності:

а) підраховується кількість передач; б) підраховується кількість шпильок у заднього мірника в

останньому незакінченому десятку стрічок; в) на останній натягнутій стрічці по метровій мітці перед кінцем

лінії відраховують кількість цілих метрів, дециметрів і “на око” кількість сантиметрів. Відлік метрів, дециметрів і сантиметрів називається доміром. По закінченні вимірювання обчислюють довжину лінії за формулою:

Д = 200К + 20(n – 1) + а,

де К – кількість передач;

n – кількість шпильок у заднього мірника; а – домір.

Лінію вимірюють двічі – вперед і назад.

§ 51. Оцінка точності лінійних вимірювань. Абсолютна і відносна помилки

При вимірюванні ліній розрізняють помилки абсолютні і відносні. Якщо помилка виражена в одиницях вимірюваної величини (наприклад, помилка довжини в метрах), то вона називається абсолютною.

Легко зрозуміти, що абсолютна помилка, взята сама собою, не характеризує точності вимірювань. Щоб за допомогою помилки можна

66