kniga_9

Ос но в н і в исо т ні хо д и При зйомці з перерізом рельєфу через 1,0 м основні висотні ходи

прокладають геометричним нівелюванням. На кожній станції такого ходу відліки беруть по двох сторонах рейки, розходження в перевищеннях на станції, визначених по чорній і червоній сторонах рейок, не повинні перевищувати 5 мм, а віддаль від рейок до інструмента не повинна перевищувати 200 м. Довжина основного висотного ходу допускається 16 км, а нев’язка ходу не повинна

перевищувати fhдоп 50Lкм (мм). При зйомці з перерізом рельєфу

через 2,0 м основні висотні ходи прокладають методом тригонометричного нівелювання теодолітом або кіпрегелем. Довжина такого висотного ходу допускається 6,0 км, а нев’язка ходу не повинна перевищувати 0,30 м. Кути нахилу вимірюють в прямому і зворотному напрямах одним прийомом при двох положеннях вертикального круга. При роботі номограмними кіпрегелями можна визначити пряме і обернене перевищення по рейках за допомогою кривих перевищень кіпрегеля.

Якщо кути нахилу ліній ходу менші 5 , то основний висотний хід можна прокладати “через точку”" при наведенні візирної осі труби на дві висоти рейки. Довжина сторін висотного ходу не повинна перевищувати 250 м.

Розходження між прямим і оберненим перевищенням, або між перевищеннями, визначеними при наведенні візирної осі труби на різні висоти рейки, однієї і тієї ж лінії допускається 10 см.

Зн ім а ль н і в и со т н і хо д и Знімальні висотні ходи прокладають після ув’язки основних

висотних ходів. При зйомці з перерізом рельєфу через 1,0 м знімальні висотні ходи прокладають методом геометричного нівелювання нівеліром або кіпрегелем з рівнем на трубі. Довжина такого знімального висотного ходу допускається 8,0 км, а нев’язка ходу не повинна перевищувати 0,20 м. При зйомці з перерізом рельєфу через 2,0 м знімальні висотні ходи прокладають методом тригонометричного нівелювання. Довжина такого знімального висотного ходу допускається 3,0 км, а нев’язка ходу не повинна перевищувати 0,60 м.

225

§141. Методи визначення положення точок основного

ізнімального висотних ходів на фотоплані

Точки основних і знімальних висотних ходів повинні бути, як правило, розпізнані на фотопланах. Якщо контурних точок на фотоплані недостатньо, то положення точок висотних ходів визначають прямими, оберненими, комбінованими і лінійними засічками від пунктів геодезичної мережі або від найближчих контурів і місцевих предметів.

Крім цього положення точки ходу на фотоплані можна визначити розпізнаванням лінії, на якій знаходиться точка в створі (дороги, межі, рову і т. п.) і промірами до даної точки від двох розпізнаних контурів. Положення точки ходу на фотоплані можна визначити за прокресленим напрямом з попередньої точки і виміряною віддаллю з перевіркою оберненою засічкою по пунктах геодезичної мережі і твердих контурах. Точність визначення точок висотних ходів у плані не повинна перевищувати 1 мм.

§ 142. Знімання рельєфу на фотопланах

Для зображення рельєфу горизонталями необхідно мати висотні точки, так звані пікети, які визначаються з точок основних і знімальних висотних ходів і з пунктів геодезичної мережі. Однією з істотних особливостей зйомки рельєфу на фотоплані є та обставина, що висоти точок, які розпізнаються на фотоплані, можуть бути визначені без застосування рейок. При цьому віддаль до відповідного контуру визначають на фотоплані в масштабі фотоплану, а вертикальний кут вимірюють наведенням візирної осі кіпрегеля на основу (землю) відповідного контуру. Перевищення визначають за формулою: h dtg i . Технічні прийоми вимірювання перевищень

при комбінованій зйомці залишаються такими, як і при мензульній зйомці. Точки установки мензули, з яких знімається місцевість, повинні бути вибрані так, щоб рельєф було виразно видно в усіх напрямах горизонту і в глибину, щоб найкращим чином побачити його форми. Кількість перехідних точок, пікетів і їх розташування залежить від масштабу зйомки, перерізу рельєфу і його розчленування (табл. 17). Рисування форм рельєфу на фотоплані значно полегшується, порівняно з мензульною зйомкою, тим, що на фотопланах видно найголовніше – основні лінії рельєфу, тобто лінії водостоків, брівки балок, вимоїни і т. п. При наявності основних ліній рельєфу набагато легше вибирати і найбільш доцільно розташовувати

226

на місцевості, як перехідні точки, так і висотні пікети. Набравши необхідну кількість пікетів на даній станції, з неї не йдуть до тих пір, поки на фотоплані не будуть проведені всі горизонталі. При рисуванні рельєфу на фотоплані використовують стереоскопи, для цього необхідно мати комплект трансформованих аерознімків на даний фотоплан. Як правило, горизонталі на фотоплані наносяться в полі, але при складному рельєфі допускається камеральне нанесення горизонталей по набраних в полі пікетах тільки за допомогою стереоскопа, з наступною перевіркою зарисованого рельєфу в полі. При зніманні рельєфу в рівнинній місцевості, з перерізом рельєфу 0,5 і 1,0 м, висоти пікетів визначають горизонтальним променем кіпрегеля, з рівнем на трубі. Висоти пікетів, при роботі кіпрегелем, обчислюють за формулами:

HПК Гі а ; Гі НСТ і ,

де а – відлік по рейці; і – висота інструмента.

При зніманні рельєфу з кутами нахилу більше 2 висоти пікетів обчислюють за формулою: НПК НСТ h .

При роботі номограмними кіпрегелями h відраховують по рейці за допомогою кривих перевищень. Одночасно із зніманням рельєфу складають кальку висот, на яку наносять: пункти планово-висотної геодезичної основи, основні і знімальні висотні ходи, точки зв’язку, урізи води і пікети, висоти яких підписані на фотоплані.

§ 143. Дешифрування фотопланів (аерознімків)

Одночасно зі зніманням рельєфу на місцевості виконують дешифрування контурів і місцевих предметів з наступним зображенням їх умовними знаками на фотоплані.

За своїм призначенням дешифрування поділяють на топографічне і спеціальне.

Топографічне дешифрування – це процес розпізнавання на аерознімках, фотопланах або фотосхемах об’єктів, позначення їх умовними знаками і визначення їх кількісних і якісних характеристик.

Спеціальне дешифрування застосовують під час лісотаксації, у військовій справі, геологічному і геоморфологічному дослідженнях тощо.

За методом виконання дешифрування поділяють на польове, камеральне і комбіноване.

227

По л ьо в е де ш ифр ув а н н я полягає в обстеженні об’єктів і елементів місцевості і фотоплану, аерознімків або фотосхем і зображення тих елементів відповідними умовними знаками. Польове дешифрування буває суцільним і маршрутним. Суцільне польове дешифрування виконується при комбінованій зйомці. При стереотопографічній зйомці виконують суцільне польове дешифрування тільки на густонаселених територіях з щільною забудовою (населені пункти, промислові і гідротехнічні споруди, залізничні вузли і т. п.), а на решті території виконується маршрутне дешифрування. Маршрутне дешифрування виконується в смузі шириною 250 м в закритій і 500– 1000 м у відкритій місцевості. Ширина смуги обстеження залежить від масштабу зйомки і характеру місцевості.

Польові маршрути дешифрування проектують на репродукціях накидного монтажу або фотосхемах. Польові маршрути проектують вздовж залізниць і шосейних доріг, вздовж магістральних трубопроводів, ліній електропередач, а також рік і каналів.

Кам ер а ль не д еш ифр ув ан н я виконують на підставі вивчення розпізнавальних (демаскуючих) ознак об’єктів. При камеральному дешифруванні використовують різні еталони дешифрування. Еталонами називаються аерознімки, на яких показано приклад дешифрування території з характерними властивостями ландшафту для даної ділянки.

Всі об’єкти дешифруються за їх розпізнавальними ознаками, які поділяють на прямі або безпосередні і непрямі (побічні). До прямих розпізнавальних ознак відносять: розміри, форму і тон фотографічного зображення об’єкта. Непрямі (побічні) ознаки – це ті, які визначають розташування даного об’єкта відносно навколишніх контурів. Непрямі ознаки дозволяють визначити на аерознімках і фотопланах такі об’єкти, як, наприклад, дороги, що закінчуються біля протилежних берегів ріки і вказують на наявність броду або порому; зображення дерев рядами або в шаховому порядку, вказують на те, що це молода посадка лісу або саду.

Ко м бі но ва не де ши фр ув ан н я – це поєднання камерального та польового дешифрування. При камеральному дешифруванні виникає ряд питань, на які неможливо одержати відповідь відразу, тому виникає необхідність збирання додаткових відомостей (кількісні і якісні характеристики об’єктів, уточнення камерально віддешифрованих об’єктів, уточнення географічних назв і т. п.). Всі ці відомості можна одержати тільки при польовому дешифруванні.

228

Деш ифр ув а н н я на се ле н и х п ун к т і в і пр о м ис ло в и х о б ’є к ті в

Населені пункти, незалежно від величини, різко виділяються на аерознімках завдяки своєрідним обрисам (рис. 171). Рисунок населеного пункту складається з поєднання чорно-білих прямокутників (будівель) і світло-сірих смуг (вулиць, проїздів), передає розпланування населеного пункту і його структуру (взаємне положення окремих частин). В розплануванні і структурі знаходять відображення: тип населеного пункту, його значення, зв’язок з рельєфом та іншими елементами ландшафту.

Рис. 171

Структура населених пунктів, особливості забудови завжди добре простежуються на аерознімках. Дешифрування вулиць не викликає труднощів. Вони виділяються примиканням до них рядів будівель або огорож, добре видно і проїжджі частини, які відрізняються світлішим тоном. Промислові підприємства – заводи, фабрики, електростанції і т. п. розпізнаються за чітко окресленими межами території (чіткі прямі лінії), тінями труб, башт, характерними довгими будівлями, розташованими паралельними рядами.

229

На аерознімках великих масштабів зображення окремих будівель складається з освітлених частин даху, власних тіней даху і падаючих тіней будівель. Стереоскопічний перегляд моделі дає можливість відрізнити площу будівель від зображення падаючих тіней. Будівлі дешифрують і викреслюють з зображенням розмірів, форм і орієнтування. Будівлі, які неможливо відобразити в масштабі карти, викреслюються позамасштабними умовними знаками, але із збереженням орієнтування. Городи в населених пунктах мають вигляд різних за тоном смуг, розмежованих межами або огорожами. Сади розпізнаються за правильними рядами плодових дерев.

Шл я х и с по л уч е н ня Мережа доріг разом з населеними пунктами утворює на

аерознімках скелет обжитої місцевості. Наявність шляхів сполучення свідчить про певні зв’язки між населеними пунктами і районами. Дороги на чорно-білих аерознімках зображуються у вигляді світлих ліній і смуг різної ширини і конфігурації, залежно від масштабу і характеру дороги (рис. 172).

Зображення колій залізниць відрізняється строгим поздовжнім профілем, прямолінійністю обрису, плавністю і великими радіусами заокруглень, наявністю смуги відчуження, яка особливо чітко читається в лісових масивах. В місцях розташування залізничних станцій закономірне розширення полотна за рахунок збільшення кількості колій.

Автогужові дороги (шосе, автодороги) мають правильні обриси, велику і постійну ширину, довгі прямолінійні ділянки і плавні заокруглення. Зображуються у вигляді білої смути, обрамленої з боків темними лініями ровів. Тон зображення залежить і від покриття: асфальт – темний, бетон – сірий, гравій – світлий. Автогужові дороги відрізняються від залізниць за характером перетину з ґрунтовими: шосе приймає в себе ґрунтові дороги; залізниці тільки перетинаються з ними; біля автострад облаштовані спеціальні з’їзди. Автостради ідуть в обхід населених пунктів, а шосейні дороги проходять через населені пункти. Ґрунтові дороги мають звивисті обриси і велику розгалуженість, видно об’їзди. Путівці з’єднують населені пункти, польові і лісові дороги закінчуються в полях і лісах. Насипи і виїмки розпізнаються за затемненими і освітленими укосами і добре проглядаються стереоскопічно.

230

Рис. 172

231

Гі др о гр афі я Поверхневі води на аерознімках мають досить чіткі обриси, а

аерофотозображення поверхні води чітко відрізняється від навколишніх ділянок суші (рис. 173). На тон фотозображення водоймищ впливають: глибина, колір дна, прозорість води, водяна рослинність. Планове положення берегової лінії повинно відповідати установленому рівню – межені.

Ріки на аерофотознімках розпізнаються за прямими ознаками: формою русел, рисунка, утвореному діючим руслом і слідами старих русел, тону зображення води.

Водосховища і ставки безпомилково розпізнаються за греблями, які перегороджують русла рік, вони чітко відображаються на аерофотознімках.

Канали мають постійну ширину русла, прямолінійність і плавність вигинів. Специфічна ознака – шлюзи.

Рис. 173

Р ельє ф Дешифрують ті форми рельєфу, які не виражаються

горизонталями: скелі, балки, яри, вимоїни, обриви, вали і т. п.

На аерофотознімках гострі гребені скелі, вершини добре розпізнаються за різкими перегинами і гранями, які підкреслюються тінями (рис. 174). Балки і яри мають розгалужений рисунок, чіткі грані брівок виділяються завдяки різкій контрастності між затемненими і

232

освітленими схилами. В лісостеповій зоні балки чітко виділяються заростями дерев і чагарників. Вимоїни мають тонкі, темні, рідше світлі смуги і лінії по схилах. Кам’яні розсипи мають світлий і світло-сірий тон, залежно від віку і інтенсивності процесів руйнування.

Обриви мають світлий тон зображення. Осипи відрізняються від задернованих обривів тоном і наявністю шлейфу осипання.

Рис. 174

233

Р о сл и н ні ст ь і ґр ун т и При дешифруванні рослинності важливо перш за все встановити

основні життєві форми рослин і межі їх розповсюдження (контури).

Дер е вн а р о с л и н ні с ть Вона зображується на аерофотознімках чітко і межі її

визначаються точно (рис. 175). Ліси різних порід мають зернистий рисунок зображення. Форма і розмір зернистості збільшується із збільшенням масштабу аерофотозйомки. Величина і форма зернистості фотозображення лісів залежить від розмірів і будови крон дерев на місцевості, від густоти лісу. Як правило, хвойні ліси характеризуються більш темними тонами, ніж листяні.

Рис.175

Чаг ар н ико ва р о с л и н ніс ть Суцільні зарості чагарників характеризуються на аерофотознімках

дрібнозернистою структурою, інколи трохи змазаною, сірим або темно-сірим тоном, невеликими падаючими тінями і в більшості круглою або фестончастою структурою контурів (рис. 176).

Від порості лісу чагарники відрізняються більш рівним тоном зображення, обумовленим однорідністю породи лісу.

234