kniga_9

Рис. 164

Це н тр а ль на с ис тем а

Внапівзакритій місцевості, або коли на місцевості пунктів тріангуляції недостатньо, визначення координат опознаків можна виконувати центральною системою.

Вцентральній системі повинно бути два суміжні пункти тріангуляції 1 і 2, а вся система складається з суміжних трикутників (рис. 165) з загальною вершиною в точці 1, яка називається полюсом або центром даної системи. Центральною системою можна визначити координати декількох опознаків, використовуючи для цього допоміжні точки, які встановлюють зв’язок пунктів тріангуляції з опознаками.

Рис. 165

215

В центральній системі теодолітом вимірюють всі кути на кожній точці, визначають допустимість кутових нев’язок в кожному трикутнику, виправляють виміряні кути і за формулами Юнга обчислюють послідовно координати всіх точок. Щоб зменшити нагромадження помилок в обчисленнях координат, обчислення ведуть двома різними шляхами – за і проти годинникової стрілки (рис. 165). Контроль правильності обчислення координат виконують за збіжністю координат однієї і тієї ж точки, обчисленої різними шляхами, яке не повинно перевищувати 0,2 мм в масштабі створюваної карти.

Ла н ц юг тр и к ут н и к ів У відкритій і напіввідкритій місцевості координати опознаків

можна визначити ланцюгом трикутників.

Для цього необхідно мати на початку ланцюга не менше двох пунктів тріангуляції і в кінці ланцюга хоч один, або навпаки (рис. 166). Ланцюгом трикутників можна визначати одночасно координати декількох опознаків. Так як між пунктами тріангуляції і опознаками немає взаємної видимості, то зв’язок між ними виконується за допомогою допоміжних точок. На всіх точках ланцюга трикутників теодолітом вимірюють всі кути і після цього визначають кутові нев’язки в трикутниках. Допустимі кутові нев’язки розподіляють порівну на всі кути трикутника і за формулою Юнга, починаючи від вихідної сторони тріангуляції, послідовно від трикутника до трикутника обчислюють координати всіх точок.

Рис. 166

Обчислені координати (окремо абсциси і ординати) виправляють в такий спосіб:

1. Утворюють різницю Vn між двома значеннями координати кінцевого пункту тріангуляції, обчисленого в даному ланцюгу

216

трикутників, і його значенням взятого з каталогу координат пунктів тріангуляції.

2.Змінюють знак одержаної помилки Vn на протилежний, ділять

їївеличину на кількість трикутників в ланцюгу n і цей результат множать на кількість трикутників і між вихідними пунктами тріангуляції і опознаком, положення якого необхідно виправити:

Vi Vnni .

Величина нев’язки в координатах Vn кінцевого пункту тріангуляції не повинна перевищувати 4 м при зйомці в масштабі 1:10000 і 2 м – при зйомці в масштабі 1:5000.

§ 133. Визначення координат опознаків прокладанням теодолітних ходів

В рівнинних районах, покритих лісом, або в населених пунктах координати опознаків визначають прокладанням теодолітних ходів. Теодолітні ходи прокладають між пунктами геодезичної основи і допоміжними точками знімальної мережі (визначених засічками) у вигляді одиночних ходів (рис. 167), або систем з вузловими точками, залежно від забезпечення району робіт пунктами тріангуляції або полігонометрії.

Довжини теодолітних ходів і ліній залежать від масштабу зйомки і регламентуються відповідними інструкціями.

Рис. 167

217

Сторони теодолітних ходів вимірюють мірними стрічками в прямому і зворотному напрямах, світловіддалемірними насадками, оптичними віддалемірами, електронними тахеометрами та іншими приладами, які забезпечують відносні нев’язки в теодолітних ходах в межах 1/1000-1/3000 довжини теодолітних ходів.

Для орієнтування теодолітних ходів на початку і в кінці ходу вимірюють два прилеглі кути. Кути в теодолітних ходах вимірюють теодолітами не менше 30 точності одним повним прийомом з перестановкою лімба між напівприйомами на 90 .

При вимірюванні кутів теодолітами з одностороннім відліком по кругах (Т30, Т5, Т5К) лімб між напівприйомами достатньо переставляти на 1 –2 .

Розходження значень кутів, одержаних із напівприйомів, не повинні перевищувати 30 для оптичних теодолітів і 1 – для теодолітів 30 точності, а кутові нев’язки в теодолітних ходах не

повинні перевищувати 1 n , де n – кількість кутів в теодолітному ході.

§ 134. Вимірювання кутів під час планово-висотної прив’язки опознаків. Точність визначення координат опознаків

Під час польової підготовки аерознімків для вимірювання горизонтальних та вертикальних кутів, необхідних для обчислення координат і висот опознаків, застосовують теодоліти 30 точності, а також теодоліти середньої точності.

Основним методом вимірювання кутів на опознаках, при визначенні координат опознаків засічками і тріангуляційними побудовами, є спосіб кругових прийомів, при цьому один прийом виконується при орієнтованому лімбі за магнітним меридіаном (для визначення схилення магнітної стрілки ).

Під час польової підготовки аерознімків виконують по два кругових прийоми, переставляючи лімб між прийомами на величину

180 , де m – кількість прийомів. m

Розходження між прийомами приведених напрямів до спільного нуля повинно бути не більше 45 при вимірюванні напрямів теодолітами 30 точності і 20 – при вимірюванні напрямів оптичними теодолітами. Кутові нев’язки в трикутниках не повинні перевищувати1 або 1,5 , якщо кути вимірювались відповідно оптичними або 30 теодолітом, вертикальні кути, необхідні для визначення висот

218

опознаків, вимірюють кожний двома прийомами. Коливання значення МО (місця нуля) між прийомами не повинно перевищувати 1 для теодолітів 30 точності і 20 – для оптичних теодолітів. Наведення центра сітки ниток на віхи, установлені на опознаках, виконується на ті місця, від яких вимірювалась висота віхи.

Точність визначення координат опознаків не повинна перевищувати 0,2 мм в масштабі створюваної карти відповідно для масштабів:

1:10000 – 2 м; 1:5000 – 1 м; 1:2000 – 0,4 м.

§ 135. Висотна підготовка аерознімків

Для рисування рельєфу в камеральних умовах, на стереофотограмметричних приладах необхідно мати на аерознімках ряд точок з визначеними висотами з геодезичних вимірювань.

Контурні точки, висоти яких визначені з геодезичних вимірювань і розпізнані на аерознімках, називаються висотними опознаками і скорочено позначаються РВ.

Висотні опознаки повинні розташовуватись на аерознімках не ближче 1 см від краю аерознімка, а віддаль від головної точки аерознімка до опознака повинна бути не менше 4 см. Висотна прив’язка, як і планова, може бути суцільною і розрідженою. Висотними опознаками можуть бути контурні точки, які чітко зображуються на аерознімках, і вони повинні розташовуватись на місцевості на рівних ділянках. Розташування їх на маршрутах див. рис. 152. Таким чином густота і розташування висотних опознаків на маршрутах аерозйомки залежить від методу згущення висот опознаків, фізико-географічних умов місцевості і від масштабу створюваної карти.

§136. Методи визначення висот опознаків

Вплоскорівнинній місцевості при створенні карт з перерізом рельєфу через 0,5 і 1,0 м висоти опознаків визначають геометричним нівелюванням. При цьому застосовується технічне нівелювання.

Довжина ходу допускається 16 км, а нев’язка 0,20 м. Нівелір і рейки повинні установлюватись на контурних точках, які повинні розпізнаватись і наколюватись на аерознімках. В плоскорівнинній місцевості при створенні карт з перерізом рельєфу через 2,0 м висоти

219

опознаків визначають горизонтальним променем теодолітом або кіпрегелем з рівнем на трубі. Довжина таких ходів не повинна перевищувати 16 км, а нев’язка допускається 0,40 м. В плоскорівнинній місцевості, покритій лісом, а також рівниннопересічній і горбистій місцевості при створенні карт з перерізом рельєфу 2,0 і 5,0 м висоти опознаків визначають нахиленим променем (тригонометричним нівелюванням) за допомогою теодоліта або кіпрегеля. При перерізі рельєфу через 2,0 м допускається довжина ходу 6,0 км, а нев’язка допускається 0,30 м, при перерізі рельєфу через 5,0 м допускається довжина ходу 12,0 км, а нев’язка допускається 1,0 м. Для визначення перевищень вимірюють теодолітом або кіпрегелем кути нахилу, а віддалі – нитковим віддалеміром. Перевищення визначають двічі в прямому і зворотному

напрямах, користуючись формулою: h 12 Dsin 2 i v .

Розходження перевищень не повинно перевищувати 10 см для віддалей до 250 м і 4 см – на кожні 100 м віддалі, якщо віддаль більше 250 м. Якщо кути нахилу ліній ходу менше 5°, то висотний хід можна прокладати “через точку” (рис. 168) з установкою інструмента між рейками приблизно на рівних віддалях від них.

В цьому випадку кути нахилу вимірюють на дві висоти рейки, які відрізняються між собою не менше 1 м.

Рис. 168

§137. Тригонометричне нівелювання по сторонах кутових засічок

ітріангуляційних побудов

На практиці планові і висотні опознаки поєднують. У важкодоступній місцевості, покритій лісом, при складанні карт з перерізом рельєфу через 2,0 і 5,0 м, при визначенні координат планово-висотних опознаків з засічок і тріангуляційних побудов на

220

вихідних пунктах тріангуляції одночасно вимірюють горизонтальні і вертикальні кути на планово-висотні опознаки (рис. 169). Для цього, коли оформляють опознак і установлюють віху з візирним пристроєм (перекладиною), точно вимірюють висоту віхи v від землі до візирного пристрою. Крім цього на всіх вихідних пунктах, з яких вимірюють кути нахилу , вимірюють висоту інструмента і. Вертикальні кути слід вимірювати в періоди, коли вертикальна рефракція має найменший вплив, виключаючи години близькі до сходу і заходу Сонця.

Рис. 169

Користуючись формулою h dtg i f v , обчислюють

перевищення.

Сторони d1, d2, d3 визначають з розв’язання обернених геодезичних задач після обчислення координат опознаків. При обчисленні перевищень потрібно враховувати поправку за кривину Землі і рефракцію f:

f 1 K d 2

2R

де К 0,14 – коефіцієнт рефракції;

R 6371км – середній радіус Землі.

Перевищення повинні визначатись по двох двосторонніх або трьох односторонніх напрямах.

Довжини сторін трикутників не повинні перевищувати 12 км при роботі оптичними теодолітами середньої точності і 5 км – при роботі 30 теодолітом. Розходження висот точок, одержаних з різних

221

визначень, не повинні перевищувати 0,8 м при зйомці з перерізом рельєфу через 2,0 м і 2,0 м при зйомці з перерізом рельєфу через 5,0 м.

§ 138. Визначення схилення магнітної стрілки при польовій підготовці аерознімків

На кожному аркуші топографічної карти пишуть середнє для даного аркуша схилення магнітної стрілки.

При складанні карт методом стереотопографічної зйомки схилення магнітної стрілки визначають під час польової підготовки аерознімків.

Для цього під час вимірювання теодолітом горизонтальних кутів на пунктах тріангуляції, розпознках і допоміжних точках за допомогою орієнтир-бусолі орієнтують лімб теодоліта за магнітним меридіаном. Тоді відліки напрямів при орієнтованому лімбі будуть магнітними азимутами цих напрямів (рис. 170).

Рис. 170

де – географічна довгота точки, для якої обчислюється зближення меридіанів;

– географічна широта точки, для якої обчислюється зближення меридіанів;

0 – географічна довгота осьового меридіана зони 0 6 n 3 ; n – порядковий номер зони;

222

– дирекційний кут вибирають з відомостей обчислення координат опознаків;

Sр – відлік по лімбу, орієнтованому за допомогою бусолі теодоліта;р – поправка робочої бусолі теодоліта.

Поправку робочої бусолі р одержують порівнянням робочої орієнтир-бусолі з взірцевою. Поправку взірцевої орієнтир-бусолі визначають щорічно в геофізичній обсерваторії.

Для порівняння бусолі теодоліта з взірцевою бусоллю необхідно:

1.Установити мензулу і навести трубу кіпрегеля на будь-який віддалений предмет, близький до магнітного меридіана, і проводять на планшеті напрям (лінію).

2.Прикладають взірцеву бусоль до проведеного напряму і беруть відліки за кінцями магнітної стрілки SН.

3.Установлюють теодоліт біля мензули точно в створі з предметом спостереження; наводять трубу теодоліта на цей предмет і беруть відліки за кінцями магнітної стрілки Sр.

4.Поправку робочої бусолі р визначають за формулою:

p SH H Sp ,

де Н – поправка взірцевої бусолі.

Поправку р визначають декілька разів, змінюючи щоразу напрямок створу. Схилення магнітної стрілки обчислюють як різницю істинного і магнітного азимута, напрямів, виміряних при прив’язці опознаків.

223

Розділ ХІІ Комбінована зйомка

§ 139. Суть комбінованої зйомки

Комбінована зйомка виконується, як правило, на фотоплані, отже контурна частина топографічного плану створюється дешифруванням фотозображення, а рельєф знімається методом мензульної зйомки.

В окремих випадках комбінована зйомка може виконуватись на аерознімках, з яких після виконання планової прив’язки складається топографічний план.

Комбінована зйомка виконується в плоскорівнинних районах і в тих випадках, коли місцевість покрита лісом і фотограмметричне визначення висот точок земної поверхні неможливе із-за зімкнутості крон дерев, які закривають повністю поверхню землі. Порівняно з мензульною зйомкою комбінована зйомка має значну перевагу, тому що фотозображення місцевості дає можливість скоротити до мінімуму інструментальну зйомку контурів і об’єктів.

Крім цього визначення висот контурних точок на фотоплані можна виконувати без вимірювань по віддалемірній рейці, визначаючи віддаль безпосередньо по фотозображенню на фотоплані. Орієнтування планшета можна виконувати по чітких контурах місцевості. На плоскорівнинній місцевості, з малою кількістю контурів, комбінована зйомка суттєвих переваг не має.

§ 140. Висотна, знімальна основа при комбінованій зйомці

Висотна основа при комбінованій зйомці необхідна для зйомки рельєфу місцевості і розвивається прокладанням основних і знімальних висотних ходів.

Проект знімальної основи складають на фотоплані або на репродукції накидного монтажу, до початку польових робіт. Основні висотні ходи проектуються у вигляді окремих ходів і системи ходів. Вони є основою для прокладання знімальних ходів. За кожною рамкою фотоплану або поблизу них вибирають не менше одного спільного висотного пункту (точка зв’язку) для надійного забезпечення зв’язку з сусідніми фотопланами. Точки основних висотних ходів, як правило, повинні бути розпізнані на фотоплані.

224