kniga_9

протилежних сторонах рамки 3 (рис. 38), можна одержати картографічну сітку – паралелі і меридіани через кожну мінуту або через кожні 10 широти і довготи на всій площі карти.

Рис. 38

37

Для графічного визначення, за допомогою карти, довготи якоїнебудь точки необхідно провести через цю точку меридіан так, щоб він перетинав однойменні поділки мінут (або відповідні частини однойменних поділок) на північній і південній сторонах рамок і відрахувати число поділок між точкою перетину і кутом рамки (рис. 38.І)

B = n + d = 18 28 29 .

Аналогічно визначають на східній або західній сторонах рамки карти широту точки:

B = n + c = 54 42 19 .

§ 27. Сітка прямокутних координат

Щоб за допомогою карти можна було визначати і вказувати місце знаходження будь-якої точки місцевості, аркуші топографічних карт видаються з нанесеною на них сіткою прямокутних координат. Ця сітка являє собою систему взаємно перпендикулярних ліній, паралельних прийнятим осям прямокутних координат. Кожну зону поділяють на дві рівні частини: вздовж – середнім, так званим осьовим меридіаном, а впоперек – екватором. Якщо прийняти осьовий меридіан і екватор за осі, а точку їх перетину за початок координат, то можна визначити прямокутні координати будь-якої точки в межах цієї зони. Для зручності визначення координат в межах зони через рівні проміжки проводять прямі паралельні до осей координат. Система таких прямих утворює сітку прямокутних координат на карті. В зв’язку з тим, що лінії, які утворюють сітку знаходяться на віддалі одна від одної на ціле число кілометрів, їх називають кілометровими лініями, а саму сітку – кілометровою сіткою. Значення абсцис, тобто горизонтальних кілометрових ліній, означають віддаль цієї кілометрової лінії від екватора. На північ від екватора всі абсциси додатні, а на південь – від’ємні. За загальним правилом ординати точок, розташованих на захід від осьового меридіана, слід було б підписувати з знаком мінус, а на схід – із знаком плюс. Щоб мати справу тільки з додатними ординатами і уникнути необхідності супроводжувати ординати знаками плюс і мінус, ординату осьового меридіана беруть рівну не 0, а 500 км, тоді ординати всіх точок, які знаходяться на захід від осьового меридіана, будуть мати значення менші 500 км, а ординати точок, які знаходяться на схід від осьового меридіана, будуть мати значення більше 500 км. Наприклад: точка А і В (рис. 39) знаходяться на однаковій віддалі від осьового меридіана на 142 км, точка А на схід, а точка В на захід, їх ординати будуть: YA = 642 км, YБ = 358 км.

38

Рис. 39

Щоб за підписаними ординатами можна було визначити, в якій зоні знаходиться точка до значення ординати, зліва від неї дописують номер зони. Наприклад: YA = 7642 км YБ = 7358 км.

Кілометрові лінії, що утворюють сітку координат, підписують біля виходу їх за рамку (рис. 38).

Якщо необхідно приблизно вказати координати якої-небудь точки місцевості, тоді досить назвати квадрат кілометрової сітки, в якому вона знаходиться. В цьому випадку прийнято задавати скорочені координати, тобто дві останні цифри підпису південно-західного кута квадрата 94–36 (рис. 38.II). Спочатку називають значення “X”, а потім “Y”. Якщо необхідно більш точно визначити координати якої-небудь точки місцевості, то з цієї точки опускають перпендикуляри на південну і західну сторони квадрата (рис. 38. III), і в масштабі карти визначають довжини цих перпендикулярів і одержані величини додають відповідно до абсциси і ординати південної і західної сторін квадрата:

XА = Xn + а, YА = Yn + b.

39

§28. Сітка прямокутних координат на межі зон

Вмежах кожної зони прямокутних координат всі вертикальні кілометрові лінії паралельні до осьового меридіана, але всі осьові меридіани різних зон не паралельні між собою, тому що вони сходяться на полюсах, отже на стиках зон кілометрові лінії однієї зони розташовуються під певним кутом до кілометрових ліній суміжної зони. Це створює незручності при користуванні сусідніми аркушами карти. Щоб позбутись цих незручностей на аркуші карти, яка прилягає до межового меридіана між зонами, крім основної кілометрової сітки наносять виходи допоміжної кілометрової сітки суміжної зони. Виходи кілометрової сітки суміжної зони наносять на схід і на захід від

межового меридіана в межах смуги шириною 2 . Виходи і підписи допоміжної сітки наносять за зовнішньою рамкою (рис. 40). По цих виходах можна побудувати саму сітку координат, якщо потрібно користуватись єдиною системою координат.

Рис. 40

40

§29. Загальні вимоги до зображення місцевості на топокартах

1.Карта повинна бути точною.

2.Карта повинна бути наочною і зрозумілою, тобто легко читатись.

3.Умовні знаки повинні бути однаковими і обов’язковими для всіх відомств, які займаються складанням карт.

4.Карта повинна відображувати дійсну картину місцевості.

5.Необхідно правильно узагальнювати карту (генералізувати).

§ 30. Умовні знаки топографічних карт та їх класифікація

На топографічних картах зображують гідрографію (ріки, моря, озера тощо), елементи грунтово-рослинного покриття (ліси, сади, піски, болота), населені пункти, дороги, адміністративні межі, засоби зв’язку, окремі орієнтири і ін. Як бачимо, навантаження топографічної карти дуже складне і різноманітне, але не дивлячись на це, карта повинна бути наочною і зрозумілою, щоб вона безпомилково читалась.

Читати карту – означає розуміти, що являє собою на місцевості кожний знак, контур, кожна лінія, позначена на карті, до чого відносяться географічні назви, що означають чисельні і скорочені пояснювальні словесні написи.

Читабельність карти досягається за допомогою зображення ситуації місцевості умовними знаками.

Умовні знаки повинні добре запам’ятовуватись і чітко читатися, за своїм обрисом, виглядом в перспективі або зверху нагадувати місцеві предмети. Предмети, які за точністю масштабу в масштабі карти не зображуються, але мають важливе значення, їх зображують на картах збільшеними умовними знаками порівняно з їх дійсними розмірами.

Для того, щоб у всіх відомствах, які займаються топографічними роботами, умовні знаки були однакові, існують спеціальні таблиці умовних знаків.

Умовні знаки поділяють на: 1. Контурні.

2.Позамасштабні.

3.Лінійні.

4.Площові.

5.Пояснювальні.

Якщо зображення на карті якого-небудь контура або предмета подібне до його обрису на місцевості, то таке зображення називається

41

контурним умовним знаком (межі об’єктів, межі сільськогосподарських угідь).

Якщо розміри предметів малі, тобто вони не можуть бути зображені в масштабі карти (геодезичні знаки, криниці, кілометрові стовпи і т. д.), але вони мають значення орієнтирів, то їх зображують без збереження масштабу – поза масштабними умовними знаками. Позамасштабні знаки орієнтують на карті за сторонами світу.

Умовні знаки для характеристик сільськогосподарських угідь, трав’яної або іншої рослинності, а також боліт, солончаків, пісків і т. д. називаються площовими умовними знаками.

Умовні знаки предметів лінійного протягу (дороги, лінії зв’язку та ін.), довжина яких зображується в масштабі карти, а ширина здебільшого зображується збільшено, – називаються лінійними умовними знаками.

Пояснювальні умовні знаки – різні підписи, які пояснюють інші умовні знаки – порода лісу, густота, висота, підписи глибин, вантажність мостів і т. д. Крім умовних знаків на карті є підписи назв рік, озер і населених пунктів.

§ 31. Умовні знаки населених пунктів і промислових об’єктів

До населених пунктів відносяться міста, селища міського типу, села, окремі фабрики і заводи – їх зображують на картах по-різному, залежно від масштабу карти, числа мешканців, політикоадміністративного значення, характеру планування і забудови.

Так, наприклад, на карті масштабу 1:10000 показують усі будівлі, будинки і споруди з усіма подробицями, які можна зобразити в цьому масштабі.

На картах зображують особливими умовними знаками – радіостанції, трансформаторні будки, споруди, будівлі баштового типу, монументи, братські могили, пам’ятники, церкви і т. д.

Таким чином населені пункти зображують на топографічних картах у вигляді сполучення умовних знаків, кожний з яких означає той чи інший предмет місцевості або її ділянку.

Біля населеного пункту підписують його назву – характер шрифту, розмір літер підпису вказує на тип, адміністративне значення і величину населеного пункту. Крім цього, під назвою населеного пункту сільського типу підписують кількість господарств, якщо в селі знаходиться сільська рада, то біля кількості господарств підписується С.Р.

Промислові об’єкти залежно від площі, яку вони займають на місцевості, і масштабу карти зображують контурними, або позамасштабними умовними знаками.

42

Біля умовного знака ставлять підпис, який пояснює характер виробництва або вид об’єкта.

§ 32. Умовні знаки доріг, ліній зв’язку і ліній електропередач

Залізниці зображують на карті лінійними умовними знаками з розподілом їх за кількістю і шириною колій (триколійні, двоколійні, одноколійні і вузькоколійні), за станом колій (діючі, дороги, які будуються, покинуті), за видом тяги (електрифіковані і на паровій тязі). Розташовані біля залізниці будинки і споруди (залізничні станції, платформи, будки і т. д.) зображують на картах і супроводжують скороченими пояснювальними написами (Б – будка, ст – станція).

Автогужові дороги – на топографічних картах поділяють на: автостради, удосконалені шосе, шосе, профільовані ґрунтові

дороги, путівці, польові і лісові дороги, зимові дороги, гаті, греблі, в’ючні і пішохідні стежки.

На дорогах, зображених у дві лінії, підписується ширина їх в метрах. На усіх дорогах зображують мости відповідно до їх розмірів, конструкції і матеріалу, з якого вони збудовані, а біля найбільш важливих підписують довжину і вантажопідйомність в тоннах. На всіх дорогах показують матеріал покриття, ширину покриття і ширину всієї дороги.

Лінії зв’язку: телеграфні, телефонні і радіотрансляційні – зображують на картах одним умовним знаком. Лінії зв’язку, які проходять паралельно до залізниць і шосейних доріг, а також ті, які проходять у середині населених пунктів, на картах не зображують.

Підземний та підводний кабелі зображують особливим умовним знаком.

Лінії електропередач зображують скрізь, крім населених пунктів.

§ 33. Гідрографія і гідротехнічні споруди

Береговою лінією моря, озер і ставків вважається лінія, яка відповідає середньому рівню води. Береговою лінією рік вважається лінія рівня води в межень (середній стійкий рівень води протягом літа). Якщо на морському побережжі спостерігаються припливи і відпливи, то береговою лінією вважається лінія води під час припливу. На картах в залежності від всіх масштабів канали і каналізовані ріки зображуються двома або однією лініями.

Ширину і глибину рік, зображених на картах двома лініями, підписують у вигляді дробу в місцях, зручних для з’їзду і переправ. У чисельнику пишуть ширину ріки з точністю до 1 м, а у знаменнику

43

глибина у цьому місці з точністю до 0,1 м. Напрями течій рік показують стрілками, у розриві яких пишуть середню швидкість течії м/сек з точністю 0,1 м. Щоб відрізняти на картах судноплавну ріку від несудноплавної, потрібно звернути увагу на шрифт, яким підписана назва ріки. Назви судноплавних рік підписують великими літерами. На карті наносять переправи, пароми, броди, пристані, греблі, шлюзи, гідроелектростанції, млини, маяки, буї, бакени, знаки берегової річкової сигналізації, водопади, пороги, перекати і т. д.

§ 34. Умовні знаки кордонів, огорож і орієнтирів

На топографічних картах показують державні кордони, кордони автономних республік, країв і областей, кордони національних округів, а також кордони державних заповідників.

На великомасштабних картах показують міські межі і межі сільських рад. Якщо кордон не збігається з яким-небудь контуром, зображеним своїм умовним знаком, то кордон на карті зображують своїм умовним знаком.

Якщо кордон проходить вздовж ріки, каналу, дороги і т. п., то умовний знак кордону показують в місцях різких поворотів цих контурів і між поворотами через 4–5 см групами з 4–5 ланок, щоб можна було простежити положення кордону на карті.

Огорожі бувають: кам’яні, цегляні, глинобитні, дерев’яні, плоти, штучні вали – їх на топографічних картах зображують своїми умовними знаками. Паркани, плоти показують переважно за межами населених пунктів. Всі інші огорожі, в межах населених пунктів, показують тільки ті, які відділяють подвір’я від вулиць, провулків і майданів.

Предмети, які допомагають орієнтуватись на місцевості, називаються орієнтирами. До орієнтирів відносяться: дороговкази, кілометрові стовпи, вітряки, окремі дерева, ями, кургани і т. д.

Їх зображують позамасштабними умовними знаками.

§ 35. Умовні знаки сільськогосподарських угідь і грунтоворослинного покриття

Сільськогосподарські угіддя – рілля, городи, теплиці, сади, виноградники зображують своїми умовними знаками.

Ліси, чагарники, лісонасадження, ділянки вирубаного лісу, лісорозсадники зображують своїми умовними знаками. При зображенні на картах лісів і рідколісся породи дерев показують

44

умовними знаками і підписами. Якщо будь-яка порода складає 80 %, то ставлять знак цієї породи, а в іншому випадку ліс показують, як мішаний і знак переважаючої породи ставлять зліва. Крім цього ставиться підпис у вигляді дробу – в чисельнику висота лісу в метрах, в знаменнику його товщина в метрах на рівні грудей, а з правої сторони цього дробу підписується віддаль в метрах між деревами.

Ширину лісних просік зображують на карті однією пунктирною лінією, якщо їхня ширина не перевищує 5 м, і двома – якщо просіка ширше 5 м.

Якщо по просіці проходить дорога, то показують тільки дорогу, крім цього показують номери лісних кварталів. Лісосмуги зображують своїм умовним знаком.

Болота на картах зображують за ступенем прохідності і за характером рослинного покриття.

За ступенем прохідності болота поділяють на: прохідні, важкопрохідні і непрохідні.

Прохідні болота – глибина до 0,5 м. Важкопрохідні – глибина до 0,8 м з твердим дном.

Непрохідні болота – болота, на яких просування пішохода неможливе.

За характером рослинного покриття болота поділяють на: мохові, трав’янисті і осокові.

§ 36. Рельєф місцевості і його форми

Рельєф місцевості утворився внаслідок тисячолітньої діяльності різних фізико-географічних умов і являє собою сукупність висот і впадин на земній поверхні різної форми. Для характеристики рельєфу необхідно знати абсолютні висоти точок місцевості, різницю висот, стрімкість схилів.

Висоти називають додатними формами рельєфу, а впадини від’ємними.

Додатні форми рельєфу: гора, горб (пагорб) хребет, сідло (рис. 41). Гора – відокремлена куполоподібна або конусоподібна висота, яка має чітко виражену основу, яку називають підошвою. Найвища точка гори називається вершиною. Бокові поверхні гори називаються

схилами.

Горб – невеличка гора з висотою до 200 м від підошви. Конусоподібна гора з гострою вершиною називається піком. Гори з плоскими вершинами і крутими схилами називаються столоподібними, або столовими горами.

45

Хребет – висота, витягнута в одному напрямку. Хребет має гребінь, або вододіл – лінію, утворену найвищими точками хребта і схилами, – бокові поверхні хребта. Сідло або сідловина – знижена частина вододілу, розташована між двома суміжними вершинами хребта. В горах сідловина часто збігається з перевалами.

Від’ємні форми рельєфу: улоговина, лощина, долина (рис. 42).

Улоговина – замкнута впадина, у якій виділяють дно, стінки і край. Улоговину з стрімкими стінками часто називають ямою.

46