kniga_9

Лощина – витягнуте жолобоподібне заглиблення, яке знижується в одному напрямку. Залежно від розмірів і характеру схилів називається долиною, балкою, ущелиною, яром, вимоїною (водорий).

Влощині розрізняють схили, а на дні лінію, якою стікає вода, її називають лінією водостоку, водозливу або тальвег.

Долина – це лощина з пологими схилами і слабонахиленим (пологим) дном. Глибока і вузька лощина в горах називається ущелиною, тісниною (міжгір’я) або каньйоном.

Врівнинній місцевості або на схилах гір лощини з схилами розсипчастих порід називають яром, а з зарослими схилами – балкою (байрак). Невеликий яр з прямовисними схилами з розсипчастих порід називають вимоїною.

Залежно від ступеня стрімкості схилу відрізняють – пологий схил, стрімкий і обривистий. Дуже стрімкий схил називають обривом (круча).

Тераса – різкий перехід від стрімкого схилу до пологого, лінію, яка відділяє стрімкий схил від пологого, називають брівкою.

Залежно від висоти над рівнем моря, коливання висот і стрімкості схилів місцевість ділять на рівнинну, горбисту і гірську.

Рівнини характеризуються невеликим коливанням висоти. Горбиста місцевість – рівнини з горбами до 200 м від підніжжя. Гори поділяють на:

високі – 2000–3000 м і більше; середні – 700–2000 м; низькі – 700–800 м.

§ 37. Зображення рельєфу горизонталями

Рельєф місцевості зображують на топографічних картах горизонталями в поєднанні з умовними знаками, які застосовують для окремих його елементів (скелі, вічні сніги, обриви і т. д.) і доповнюється підписами висот деяких точок місцевості.

Горизонталлю називається лінія, яка з’єднує точки однакової висоти. Горизонталь можна уявити собі, як лінію, яка утвориться при перетині місцевості рівневими поверхнями різних висот (рис. 43).

Горизонталями зображують рельєф із схилами до 35 –40 , а далі умовними знаками.

Віддаль між горизонталями змінюється залежно від стрімкості схилу – там, де схил стрімкіший, там горизонталі розташовуються ближче одна до одної, а там, де схил пологий, горизонталі розташовуються рідше.

47

Рис.43

Горб від улоговини відрізняють за спрямованістю бергштрихів

(рис. 41, 42).

§ 38. Висота перерізу рельєфу

При зображенні рельєфу горизонталями їх проводять через певні віддалі за висотою для кожного масштабу. Віддаль за висотою між двома рівневими поверхнями називається висотою перерізу рельєфу (рис. 43). Висота перерізу рельєфу залежить від призначення і масштабу карти, а також від характеру рельєфу місцевості.

Для сучасних карт встановлені такі основні висоти перерізу рельєфу:

Масштаб: 1:2000 – 0,5 м; 1,0 м; 2,0 м; 1:5000 – 0,5 м; 1,0 м; 2,0 м; 1:10000 – 1,0 м; 2,0 м; 1:25000 – 5,0 м; 10,0 м.

Дрібні, але важливі форми рельєфу, які горизонталями зобразити неможливо, зображують напівгоризонталями, їх проводять на висоті, рівній половині основного перерізу.

Для наочності зображення рельєфу і полегшення рахунку горизонталей, залежно від перерізу рельєфу, деякі з них потовщуються:

Крім цього на картах підписують висоти деяких горизонталей.

48

§ 39. Визначення стрімкості і форми схилів за горизонталями

Віддаль між горизонталями на карті характеризує стрімкість схилу – чим частіше горизонталі, тим стрімкіші схили на місцевості. Якщо горизонталі на карті розташовані на однаковій віддалі, то схил має рівномірній спуск (рис. 44, а).

Рис. 44

Якщо горизонталі до підошви схилу густішають, то схил випуклий (рис. 44, б), а якщо угнутий, тоді горизонталі будуть зверху густіше, а знизу рідше (рис. 44, в). За цими властивостями горизонталей визначають форму схилів місцевості на карті. Віддаль між горизонталями на плані називається закладенням.

Закладення характеризує стрімкість схилу. На практиці часто необхідно знати стрімкість схилу в градусах. Стрімкість визначають за горизонталями, використовуючи закладення і відомий переріз рельєфу, користуючись формулою:

tgυ ah ,

де h – висота основного перерізу рельєфу;

а – закладення, тобто віддаль між горизонталями, яку знімають з карти.

Найменша віддаль між горизонталями є віддаль за перпендикуляром до горизонталей. Цей напрям називають напрямом найбільшої стрімкості.

49

§ 40. Графік закладень

Щоб уникнути підрахунків при визначенні стрімкості схилів, на карті будують графік, який називається графіком закладень (рис. 45).

Рис. 45

Закладення “а” відкладають в масштабі карти перпендикулярно до основи графіка, на який через рівні відрізки відкладають градуси. Закладення підраховують за формулою:

a hctg ,

де h – величина основного перерізу для даного масштабу відома, а кут– щоразу беруть інший – 0 , 1 , 2 ... Кінці перпендикулярів з’єднують плавною лінією і одержують графік закладень.

§ 41. Написи на топографічних картах

Для доповнення змісту карт застосовують написи. Написи поділяють на три категорії:

1.Написи географічних назв – населених пунктів, рік, гір, тощо

2.Словесні написи, які пояснюють суть предмета, або його особливості (б – будка, мук. – млин, пл. – платформа)

3.Числові написи, які дають додаткові відомості про предмет (відмітки горизонталей, глибини ям, характеристики мостів).

50

§ 42. Розв’язування задач на топографічних картах

Крім визначення географічних і прямокутних координат точок місцевості на топографічних картах можна розв’язувати такі задачі:

1. Визначення дирекційних кутів напрямків на карті та обчислення азимутів і азимутів магнітних цих напрямів.

На карті транспортиром вимірюють дирекційний кут (рис. 38, IV) і, користуючись схемою розташування географічного, осьового та магнітного меридіанів і величинами “ ” і “ ”, за формулами А = + і Ам = – ( – ) вираховують значення азимутів і азимутів магнітних.

2. Визначення на карті висоти основного перерізу рельєфу. Висоту основного перерізу рельєфу позначають внизу на кожному

аркуші топографічної карти під лінійним масштабом. Але в деяких випадках виникає необхідність визначення висоти основного перерізу рельєфу. В такому випадку висоту основного перерізу рельєфу можна визначити двома методами: а) за підписами горизонталей; б) за відмітками точок.

а) На карті на одному схилі хребта (рис. 46) підписані горизонталі 175 і 150 утворюють різницю цих відміток h = 175 –150 = 25 м і підраховують кількість проміжків між горизонталями: n = 5.

Ділять різницю відміток горизонталей “h” на кількість проміжків

“n” і одержують висоту основного перерізу рельєфу: c hn 5 м;

Рис. 46

51

б) Знаходять на карті дві точки, відмітки яких підписані і знаходяться на одному схилі хребта, горба (рис. 46, А, В). Віднімають одну відмітку від другої і знаходять різницю відміток цих точок h = 25,6 м. Підраховують скільки проміжків між суцільними горизонталями знаходиться між цими точками, оцінюючи приблизно частини проміжків, які знаходяться між точкою і горизонталлю, n = 5 і

h 25,6

обчислюють висоту основного перерізу рельєфу: c 5 м. n 5

3. Визначення висот точок місцевості за горизонталями. Користуючись картою, часто доводиться визначати абсолютні

відмітки яких-небудь точок місцевості.

При розв’язанні цієї задачі може бути два випадки:

а) точка знаходиться точно на горизонталі, тоді її відмітка дорівнює відмітці горизонталі;

б) коли точка знаходиться між горизонталями, які мають різні відмітки. Тоді її відмітка визначається методом інтерполювання. Наприклад, необхідно визначити відмітку точки А між горизонталями Н1 і Н2 (рис. 47). Проводять лінію через т. А перпендикулярно до горизонталей Н1 і Н2 і визначають перевищення точки А над точкою N –

h.

4.Визначення стрімкості схилу за допомогою графіка закладення.

Для визначення стрімкості схилу користуються графіком закладень. З цією метою на карті між горизонталями (рис. 45) за певним напрямком вимірником беруть віддаль між ними і вимірник прикладають до графіка закладень. Там, де збігається розхил вимірника за перпендикуляром, на основі графіка і кривою графіка відраховують градуси на основі графіка, які відповідають стрімкості схилу.

5.Проведення на карті ліній за заданим кутом нахилу. За допомогою вимірника і графіка закладення на карті між горизонталями прокладають лінію з заданим кутом нахилу. З цією метою вимірник прикладають до графіка закладення так, щоб одна ніжка вимірника збігалася із значенням градусів, підписаних на основі, а друга за перпендикуляром збігалася з кривою графіка.

Розхилом вимірника, який відповідає заданому кутові нахилу, відмічають лінію на карті між горизонталями (рис. 49, a, б, с, d, e), яка має однаковий кут нахилу.

6.Побудова профілю за заданим напрямком на карті.

Для побудови профілю з’єднують прямою лінією на карті дві точки К і L, між якими потрібно побудувати профіль (рис. 48). Прикладають міліметровий папір до цієї лінії і відмічають всі горизонталі, які перетинаються з нею. Біля кожної мітки підписують висоти горизонталей. По вертикалі через рівні проміжки підписують відмітки горизонталей так, щоб нижня лінія мала відмітку найменшої горизонталі, а верхня – найбільшої. Із усіх міток проводять перпендикуляри до перетину їх з відповідними відмітками горизонтальних ліній. Точки перетину з’єднують плавною кривою, яка

єпрофілем місцевості.

7.Визначення взаємної видимості між точками на карті.

Для визначення на топографічних картах видимості між точками необхідно нанести на карту ці точки, з’єднати їх лінією і побудувати скорочений профіль. Побудова скороченого профілю полягає в тому, що на профілі не відмічають всі відмітки горизонталей, а тільки відмітки початку і кінця лінії, а також найвищу точку між ними – К, С, Д. Якщо лінія КД проходить на профілі над точкою С, то видимість є, а якщо нижче, то видимості немає (рис. 48).

8.Визначення полів невидимості на карті.

Якщо на топографічній карті потрібно відмітити ділянку, яку з даної точки А не видно (рис. 48, а), то необхідно з точки А спостерігача провести на карті прямі до цієї ділянки.

53

Рис. 48

На кожний напрям будують скорочений профіль і на них проводять промені зору з точки А і відмічають на цих профілях ділянки, які невидимі з точки А. Точки на профілі, які є кінцями невидимих ділянок, переносять на топографічну карту. З’єднавши ці точки на карті плавними кривими, відповідно до форми рельєфу, одержують невидиму ділянку на місцевості, якщо спостерігач знаходиться в точці А.

9.Визначення зон затоплення і водозбірної площі.

Якщо при проектуванні греблі висотою 5,0 м в точці С по лінії АВ (рис. 49) необхідно визначити зону затоплення, то для цього слід визначити відмітку горизонталі, до якої підніметься вода і вся територія, яка знаходиться нижче цього рівня, буде затоплена. Для визначення водозбірної площі необхідно провести лінії водорозділу АNМВ (рис. 49), в середині яких утворюється водозбірна площа.

54

Рис. 48, а

55

Рис. 49

§ 43. Зарамкове оформлення карти

Кожна топографічна карта має зарамкове оформлення. Посередині аркуша над верхньою рамкою вказується назва підприємства, яке склало цю карту (рис. 38), а нижче назва аркуша карти (Борове). З правої сторони зверху карти пишуть номенклатуру аркуша карти, наприклад, N-34-37, а лівіше номенклатури – шифр для автоматизованого обліку картматеріалів (14-38-001). З лівої сторони зверху карти пишуть прийняту для неї систему координат, назву країни і назву області.

Під нижньою рамкою посередині аркуша розташовують чисельний масштаб, а під ним лінійний масштаб, який відповідає чисельному масштабові, вказується висота основного перерізу рельєфу і система висот. Правіше масштабу розташовується рік видання карти і графік закладень.

56