9. Поняття і особливості джерел еп.

Під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.

Ці акти мають передбачену законом форму, вони становлять відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права.

Для джерел ЕП характерними особливостями є:

1) велика вага відомчих нормативно правових актів;

2) зміст екологізованих правових норм;

3) 1918 рік – «Декрет про землю». Виникло екологічне право. 1991 рік-- Закон «Про власність». Екологічне законодавство до кінця 80-х років розвивалося в рамках земельного законодавства. В 70-х роках були прийняті Основи законодавства, які регулюють охорону окремих природних об'єктів.

Є такі періоди становлення екологічного законодавства:

1) 1917--1922 роки виникнення і становлення законодавчих актів про охорону і стан природних ресурсів;

2)1922--1957 розвивали розвиток законодавства природно ресурсного спрямування; 3)1957 1963--прийняття всіма республіками законодавства про охорону природи;

4) 1968--1980 рік проведення кодифікації екологічного законодавства, прийняття відповідних основи законодавства;

 5) 1985-1990 політика Перебудови, закон «Про охорону природи», створення спеціальних уповноважених органів;

6) 1990 рік --по сьогодні прийняття нормативно правових актів УкраїниЖ розділ про екологічну безпеку у Декларації незалежності, 1991 рік-- Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» і так далі.

Можна виділити такі групи джерел екологічного права:

—за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

—за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»);

—за предметом правового регулювання — комплексні (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) або ті, якими регулюються окремі питания екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про екологічний аудит» (2004) та ін.);

—за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих належать також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря».