1. Форми взаємодії суспільства і природи.

У науковій літературі розглядають поняття форм взаємодії суспільства і природи. Зокрема, виділяють дві основні форми такої взаємодії: споживання природи, використання її для своїх потреб (економічна форма) та охорона, відновлення довкілля (екологічна). Їх можна доповнити ще двома формами: біологічною, яка полягає в задоволенні людиною своїх фізичних, біологічних та інших фізіологічних потреб на засадах перебування в природному середовищі, та духовною, яка ґрунтується на культурному та естетичному сприйнятті природи.

Тобто є дві форми взаємодії природи і суспільства:

1. економічна—використання природних ресурсів; природо-ресурсне законодавство;

2. екологічна—охоронна; природоохоронне законодавство.

Антропогенний вплив на природу:

• забруднення—зміна хімічного стану, який стає небезпечним;

• виснаження—стан, за якого природні об’єкти втрачають свої якості;

• руйнування природних об'єків.

Основними аспектами взаємодії суспільства і природи на су­часному етапі є: соціально-економічний; організаційний; правовий; педагогічний; гігієнічний; охорона екосистем і ландшафтів; захист атмосферного повітря від забруднення теплового, радіаційного, віб­рації та шкідливих речовин); охорона води від забруднення; утиліза­ція різних відходів і стічних вод; забезпечення радіаційної безпеки; охорона надр; глобальний моніторинг.

Нині створюються спеціальні території, що охороняються. їх завдання: збереження усієї різноманітності живих організмів, гено-. фонду, природних екосистем; збереження і відтворення відновних ресурсів та їх якості; охорони навколишнього середовища; попере­дження розвитку руйнівних природних процесів. Найбільш пошире­ними територіями, що охороняються, є заповідники, заказники, національні парки, пам'ятки природи.

Моніторинг - система спостереження й контролю за станом на­вколишнього середовища з метою попередження прояву природних і антропогенних факторів, шкідливих для здоров'я людини, для існу­вання рослин і тварин. Розрізняють три головні ступені моніторингу: глобальний біосферний, регіональний та локальний.

Географічний прогноз - науково обгрунтоване передбачення розвитку географічного середовища та окремих його компонентів, зумовлених природними і антропогенними факторами. Тобто, це ви­явлення тенденцій розвитку природних систем і їх антропогенних модифікацій, функціонування ландшафтів, динаміки і напрямів їх розвитку в майбутньому. Його мета - передбачити т,ой стан природ­ного середовища, в якому буде проживати людина. 

2. Поняття еп. Предмет і об’єкти.

ЕП—це комплексна галузь права, сукупність норм, які регулюють суспільні екологічні відносини у сфері взаємодії суспільстіва і природи в інтересах збереження, охорони і раціонального використання навколишнього природного середовища—НПС та забезпевчення екологчної безпеки.

Специфічні риси ЕП:

1. дуже молода наука;

2. інтенсивність розвитку;

3. специфічність термінології;

4. глобальність і значущість;

5. оновлюваність;

6. конфліктність.

Предметом екологічного права є суспільні відносини, що виникають між суб 'єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання, відтворення (відновлення) природних об'єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках — захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків і задоволення екологічних та інших інтересів.

Тобто під предметом екологічного права розуміють специфічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права.

Екологічні правовідносини - це суспільні відносини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.

Можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які є визначальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права.

До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнього природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища. Слово «охорона» при цьому розуміють у широкому значенні — як комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища.

Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права.

Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.

До четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі. Коло цих відносин постійно розширюється, і вони справляють істотний вплив на стан навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства.

Об'єкти екологічного права - сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Виділяються:

• диференційні: земля, надра, поверхневі та підземні води, ліси, тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря.

• Інтеграційні: навколишнє природне середовище, життя і здоров'я громадян від негативного впливу НПС.

• комплексні: природні комплекси - об'єкти і території природно-заповідного фонду, природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, континентальний шельф та морська економічна зона, території, що зазнали екологічної катастрофи.