5. Норми еп: поняття, класифікація.

Норми ЕП— це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють відносини людей з приводу використання і охорони НПС і забезпечуються силою державного примусу.

До еколого-правових норм належать правила і приписи, що містяться в законах і підзаконних правових актах, що мають відношення до регулювання суспільних відносин у сфері природокористування, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Норми ЕП:

• галузеві — охорона і використання окремих природних об’єктів;

• комплексні — використання природного середовища в цілому;

• екологізовані — норми інших галузей права, які спрямовані на охорону НПС.

2) За змістом екологічного припису:

• норми-принципи—закріплюють основні начала ОНПС;

• норми-пріоритети;

• норми-правила.

Норми-пріоритети поділяються на:

• галузеві—містяться в основному природоохоронному господарстві;

• міжгалузеві—пріоритет надається одному природному об’єкту перед іншим;

• загального екологічного рівня.

Норми-правила—містять екологічні імперативи стосовно використання і охорони НПС.

Норми-правила за змістом екологічного імперативу поділяються на:

• попереджувальні;

• забороняючі;

• компенсаційні (відновлюючі) --містять вимоги, спрямовані до правопорушника, компенсувати заподіяну шкоду;

• карні;

• заохочувальні;

• уповноважуючі;

• дозвільні— природокористувачам надається право використовувати природні об’єкти.

Еколого-правові норми можна поділити на норми-дефініції, норми-декларації, норми-принципи і норми-регулятори.

Норми-декларації мають характер гасел і здебільшого не можуть бути підкріплені твердими гарантіями з боку публічної влади або тягнуть за собою відповідальність за їх невиконання.

Норми-принципи - це закріплені в законодавчих актах ключові положення, якими покликані керуватися в процесі своєї діяльності учасники (суб'єкти) відповідних правовідносин. Наприклад, у ст. 3 Закону про охорону атмосферного повітря закріплені принципи недопущення необоротних наслідків забруднення атмосферного повітря для навколишнього середовища і обов'язковості державного регулювання викидів шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря і шкідливих фізичних впливів на нього.

Нарешті, норми-регулятори безпосередньо визначають рамки поведінки тих чи інших суб'єктів екологічних правовідносин. Невиконання або неналежне виконання містяться в них приписів може спричинити за собою певні негативні наслідки як для приватних, так і для публічних суб'єктів.

6. Екологічні правовідносини: поняття, підстави виникнення і припинення, зміст, суб’єкти і об’єкти екологічних правовідносин, класифікація екологічних правовідносин.

Екологічні правовідносини — це суспільні відносини, що врегульовані еколого-пра­вовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких поділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами норм екологічного права. Екологічні правовідносини--це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відноси­ни щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. 

Для того щоб екологічні правовідносини виникли, змінилися або припинилися, необхідно наявність визначених підстав. Такими підставами служать юридичні факти, під якими розуміються явища, події, дії (бездіяльність) суб'єктів, рішення органів публічної влади і судові рішення, що тягнуть певні правові наслідки.

Тобто підставами виникнення екологічних правовідносин є:

1) дії (правомірні, неправомірні);

2)події.

Припинення екологічних правовідносин може бути викликано офіційно заявленим відмовою природокористувача від реалізації своїх прав, тобто шляхом вчинення дії.

Рішенням уповноваженого на те державного органу може бути змінений характер екологічних правовідносин у разі зупинення дії виданої природопользователю ліцензії внаслідок недотримання ним встановлених ліцензійних вимог. При цьому, продовжуючи формально залишатися природопользователем, він таким насправді не є, оскільки, не усунувши у встановлений строк вимоги внесеного йому приписи, не може повною мірою реалізовувати свої права.

Судові рішення також можуть породжувати, змінювати або припиняти екологічні правовідносини.

Ек. правовідносини можуть припинятися:

1) з волі природо користувача;

2) з волі державного органу.

Елементи ек. правовідносин:

1)суб’єкти;

2)об’єкти;

3)зміст правовідносин.

Під суб’єктами екологічного права слід розуміти учасників екологічних правовідносин, тобто фізичних осіб або органи (організації), які уповноважені на певну поведінку природоохоронного або природоресурсного характеру.

Суб’єкта екологічних правовідносин можна класифікувати за кількома обставинами. Насамперед, це — фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна та іноземні держави, а також український народ. Крім того, суб’єкти можуть різнитися за напрямами здійснюваного владного впливу під час існування екологічних правовідносин і, відповідно, характеру прав і обов’язків. З одного боку, це суб’єкти, які мають владні повноваження стосовно інших (наприклад, спеціально уповноважені державні контролюючі органи), та суб’єкти, які зазнають владного впливу.

Суб’єкти природоресурсного права поділяються на суб’єкти права власності і суб’єкти права користування об’єктами природи. В свою чергу, право користування може носити вільний характер (право загального природокористування; такими суб’єктами виступають усі громадяни, які, наприклад, користуються парками, водоймами, збирають гриби для задоволення різноманітних потреб без отримання спеціального дозволу) та дозвільний характер (право спеціального природокористування, яке має, як правило, строкові, платні та ліцензійні ознаки).

Під суб’єктами права власності на природні ресурси розуміють осіб, які юридично спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами. До них належать: Український народ, від імені якого це право здійснюють державні органи та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міністерства і відомства, обласні ради та районні, міські, сільські, селищні ради); організації і підприємства (аграрні підприємства корпоративного та кооперативного типів, селянські фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства); громадяни України, які будують чи обслуговують жилі будинки і господарські споруди; ведуть особисте селянське господарство, власники дач і гаражів).

Відповідно до ст. 13 Конституції України основним суб’єктом права власності на природні ресурси є народ України.

Під суб’єктами права природокористування розуміють фізич­них і юридичних осіб, які в установленому порядку набули права користування природними ресурсами і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо ефективності їх використання,  відтворення та охорони. До них належать: фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи (підприємства, установи, організації різних галузей господарювання в Україні, громадські об’єднання, релігійні організації, військові організації і формування, іноземні держави, міжнародні організації та об’єднання, іноземні підприємства).

Об'єктами екологічних правовідносин є об'єкти відносин, регульованих нормами екологічного права.

Вони дуже різноманітні. У рамках інтегрованого та диференційованого підходів до регулювання екологічних відносин виділяється три групи об'єктів.

До першої групи належать навколишнє середовище або природа, до другої - природні комплекси (державні природні заповідники, парки, заказники та інші особливо охоронювані природні території, території традиційного природокористування, континентальний шельф та ін.) Третя група - окремі природні об'єкти та ресурси - земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси і рослинний світ поза лісів, тваринний світ, озоновий шар, клімат, навколоземний космічний простір.

Зміст екологічних правовідносин визначається сукупністю суб'єктивних екологічних прав та юридичних обов'язків.

Суб'єктивне екологічне право являє собою передбачену юридичною нормою міру можливої поведінки учасника правовідносин.

Юридичний обов'язок - це передбачена нормою права міра належної поведінки учасника екологічного правовідносини. Юридичний обов'язок відрізняється від суб'єктивного права тим, що від неї суб'єкт правовідносини не може відмовитися.

Юридичний обов'язок є мірою поведінки суб'єкта екологічного правовідносини, обумовленою законом з метою охорони навколишнього середовища, забезпечення раціонального природокористування, дотримання екологічних прав. Порушення цієї міри тягне порушення суб'єктивного права.

Види екологічних правовідносин:

1. ек. правовідносини у сфері державного регулювання природокористування:

• екологічні правовідносини у сфері ведення екологічного моніторингу (система спостережень за станом природних об’єктів і за змінами, які відбуваються);

• правовідносини з ведення земельного, лісового, водного кадастрів;