Семчик Зем право

_________ Розділ 1. Предмет, принципи і система земельного права

справи, проведення попереднього розслідування, розгляду кримінальної справи у суді першої інстанції, а також в апеляційних і касаційних судах.

Нормами земельного законодавства подано перелік правопорушень, за які винні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність (ст. 115 ЗК України).

Вид юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні конкретних норм земельного законодавства, цим законодавством не визнається.

Конкретні злочини у сфері земельних відносин передбачені у Кримінальному кодексі України (далі — КК України). Порядок кримінального судочинства з цих, як і з будь-яких інших порушень кримінального закону, визначається кримінально-процесуальними нормами.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки:

1.Земельне право є самостійною галуззю права у правовій системі України. Нормами земельного права регулюються специфічні земельні відносини, які складають предмет земельно-правового регулювання.

2.Предмет правового регулювання земельного права в окремих випадках на засадах комплексності узгоджується, поєднується, стикується з предметом правового регулювання відносин інших галузей права з питань, що стосуються землі.

3.Визначити предмет земельного права, відокремити його від предмета регулювання іншими галузями права можливо за умови комплексного підходу до вивчення всіх сторін правовідносин, об'єктом яких є земля, визначення предмета правового регулювання перерахованих вище та інших галузей права шляхом їх виокремлення.

бо Система земельного права

Характерною ознакою комплексних земельних правовідносин є те, що вони регулюються нормами публічного і приватного права. Кожне явище може бути зрозумілим і розпізнаним, якщо воно буде впорядковане за формою, змістом і системою. Систематизація правових явищ здійснюється на підставі формально впорядкованих відносин, які регулюються відповідними правовими нормами, що за змістом об'єднуються в інститути і галузі права. Групи однорідних правових норм у певній сфері суспільного життя за змістом об'єднуються в інститути права. Наприклад, інститут права власності на землю (земельну ділянку), інститут правового режиму земель сільськогосподарського призначення, інститут землеустрою тощо. Це первинна ланка системи права. Однорідні правові інститути, нормами яких регулюються відносини у певній сфері суспільного життя, наприклад земельні відносини, складають галузь права. Всі галузі права складають систему права України. її сутність полягає в наявності впорядкованої сукупності правових норм і правових інститутів, кожний елемент яких посідає в цій сукупності певне місце. Воно визначається функцією, соціальним призначенням кожної норми у структурованій за формою і змістом системі права. Всі елементи впорядкованої структури відповідної сукупності взаємопов'язані і взаємодіють між собою.

41

Загальна частина

З урахуванням соціальних функцій правові норми об'єднуються в інститути не схоластично, а згруповуються в певній структурованій однорідності і послідовності, забезпечуючи єдність у правовому регулюванні суспільних відносин. У системі земельного права, наприклад, виділяються такі основоположні інститути: права власності на землю, державного регулювання земельних відносин, регулювання використання земель і угод, об'єктом яких є земля (земельні ділянки). У певній послідовності розміщуються інститути, якими визначається цільове призначення і правовий режим земель відповідних категорій, зокрема земель сільськогосподарського призначення, земель житлової і громадської забудови, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, лісогосподарського призначення і водного фонду; правовий режим земель, що належать громадянам, юридичним особам і державі; земель, що особливо охороняються, тощо. Формування системи земельного права, таким чином, здійснюється на засадах структуризації права України в цілому, яка створюється як багаторівнева структура в традиційному типовому порядку «правова норма — правовий інститут — підгалузь — спеціальна галузь (комплексна спеціалізована галузь)». Система охоплює чотири основні її рівні: структуру окремого нормативного припису (норми права); структуру правового інституту; структуру галузі права; структуру права в цілому, яка визначається як система права України.

Земельне право є самостійною галуззю права в системі права України і розглядається у сукупності з системою галузі земельного законодавства, а також з системами науки і навчальної дисципліни земельного права.

Система земельного права розглядається як науково обґрунтоване послідовне розміщення однорідних інститутів і норм, що об'єднані в інститути, залежно від змісту, функцій, цільового призначення і способів їх реалізації, які обумовлені характером та особливостями суспільних земельних відносин, що ними регулюються, зокрема земельних матеріальних і процесуальних норм.

Наведене вище дає підстави побудувати систему галузі земельного права України за структурою ЗК України. Вона складається з норм права, якими є статті, що безпосередньо предметно регулюють певні земельні відносини. Статті ЗК України за предметом і змістом логічно об'єднані в певну групу земельно-правових норм, якими регулюється відповідна однорідна група земельних відносин. Кожна група таких правовідносин розподілена на глави і становить інститут земельного права. Інститути земельного права (глави ЗК України) групуються в окремі розділи, кожний із яких можна розглядати як підгалузь земельного права або ж як укрупнений інститут земельного права, якщо у розділі міститься невелика кількість глав.

Структурно система галузі земельного права складається з 10 розділів, 37 глав, 212 статей і 23 пункти (Прикінцевих і Перехідних положень, викладених у двох останніх розділах ЗК України), зокрема:

РОЗДІЛ І. Загальна частина; Розділ II. Землі України; Розділ III. Права на землю;

42

_________ Розділ 1. Предмет, принципи і система земельного права

Розділ IV. Набуття і реалізація права на землю; Розділ V. Гарантії права на землю;

Розділ VI. Охорона земель;

Розділ VII. Управління в галузі використання і охорони земель; Розділ VIII. Відповідальність за порушення земельного законодавства; Розділ IX. Прикінцеві положення; Розділ

X. Перехідні положення.

Наука земельного права розглядається як творча науково-пізнавальна, науково-дослідницька і навчальна діяльність у галузі земельних правовідносин, як спеціалізована частина правової науки України. Предметом науки земельного права є не лише норми права і правові інститути, що становлять систему галузі права, а й теоретичні питання розвитку земельного права і земельного законодавства, земельних правовідносин (право-творчої і правозастосовної діяльності), історії земельного права, концепції та ідей земельного права, їх наукового обґрунтування і реалізації, вивчення стану і досвіду розвитку земельного права в Україні та зарубіжних країнах.

Земельно-правові норми та інститути, як і в інших галузях права, в науці земельного права поділяються на загальні і спеціальні (особливі). Перші становлять загальну частину земельного права. Нормами загальної частини регулюються усі відносини, що є предметом земельного права в цілому. Спеціальна або особлива частина охоплює правовим регулюванням спеціальні (окремі) підгрупи земельних суспільних відносин, зокрема прав на землю, порядку набуття і припинення, земельного кадастру і землевпорядкування тощо. Це також норми, що стосуються регулювання земельних відносин, об'єктом яких є землі відповідних категорій, якими визначається їх правовий режим.

Земельне право як навчальна дисципліна спрямоване на науковометодологічне забезпечення вивчення земельного права у вищих та середніх юридичних, аграрних, економічних, землевпорядних навчальних закладах України, на сприяння засвоєнню студентами основ земельного права, вміння реалізувати норми земельного права і земельне законодавство на практиці.

З огляду на це В. І. Андрейцев обґрунтовано пропонує спрямувати освітню юридичну діяльність на:

1)розуміння права не тільки як соціального регулятора, а й як засобу встановлення і забезпечення міжособистих правових зв'язків у різних за характером правовідносинах (абсолютних і відносних);

2)використання його як особливого соціального феномену — форми правової культури та світогляду української нації і народу, що увібрала у себе національні правові традиції і прогресивні ідеї історичного українського права;

3)усвідомлення права як специфічної угоди, в якій уособлюються інтереси різних соціальних груп і прошарків, та засобу їх забезпечення у реальній правозастосовчій діяльності;

4)становлення права як ціннісної категорії, спрямованої на забезпечення предмета природних та законних прав як засобу задоволення соціально-

43

Загальна частина

правових запитів особи за допомогою державних та інших публічноправових інституцій;

5)культивування права як форми концентрації приватного (людського) і публічного (державного та корпоративного) інтересів. Тому юридична освіта має ґрунтуватися на поглибленому вивченні та засвоєнні двох основних блоків правового.регулювання (публічно- і приватно-правового), розглядуваних у тісному генетичному поєднанні в системі законодавства;

6)сприйняття права як певного блага, неодмінної умови правосуб'єктності особи, спрямованої на охорону та захист закріплених у Конституції України та інших актах законодавства її суб'єктивних можливостей;

7)розгляд права як важливого засобу становлення суверенної держави, гаранту її безпеки та незалежності1.

Земельне право як навчальна дисципліна розподіляється на три частини: загальну, особливу і земельного права зарубіжних держав. У загальній

1Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні // Право України. — 1998. — № 12. — С. 16, 17.

частині розглядається теорія земельного права (предмет і система, історія і витоки земельного права, земельно-правові норми і земельно-правові відносини, право власності на землю і землекористування, державне управління земельним фондом і правова охорона земель, а також земельне процесуальне право щодо реалізації прав на землю.

Особливу частину становлять розділи щодо реалізації права на землю. У ній висвітлюється правовий режим земель сільськогосподарського призначення, земель житлової і громадської забудови, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історикокультурного призначення, земель лісогосподарського призначення і водного фонду, земель, наданих для використання надр.

У третій спеціальній частині викладається земельне право зарубіжних країн, досвід яких має як пізнавальне значення, так і сприяє використанню його у законотворчій і правозастосовчій діяльності в Україні. Особливо важливо вивчати досвід формування і реалізації земельного права зарубіжних країн, коли Україна вирішує основні напрями розвитку земельного права і земельно-правових відносин у контексті адаптації його до земельного законодавства ЄС і СОТ, співробітництва у системі Єдиного економічного простору (ЄЕП).

Система земельного права як навчальної дисципліни формується відповідно до навчальних програм юридичних вузів чи факультетів. У цьому підручнику система земельного права розроблена відповідно до Програми курсу земельного права Київського університету права НАН України (КУП НАНУ).

44

______________________ Розділ 2. Історія земельного права України

і виділення для продажу встановлювалися общинами, зборами громади відповідного поселення.

Регулювання земельних відносин нормами звичаєвого права здійснювалося на території нинішньої України багато віків. Відомий історик М. С. Грушевський пише, що об'єднання земель Руської держави було закладено князем Володимиром, продовжено його сином Ярославом і синами Ярослава.

До того часу державницьких відносин на території України не було або про них немає літературних згадок. Руським правничим кодексом М. Грушевський називає «Руську правду», прийняту київським князем Ярославом Мудрим. М. Грушевський підкреслював, що Ярослав таки дійсно зазначив себе у сфері нормування державних відносин, виділяв його зі звичаєвого права і називав це чимось особливим1.

Як свідчать історичні пам'ятки, територія України поділялася на землі і волості, які належали князям. Волості входили до складу земель. Землі поділялися на княжі, що належали князям, і громадські, що належали громадам («земським династіям»). У громадах відповідних волостей (поселень) згодом сформувалася громадська «аристократія».

Київська Русь, до складу якої входило багато удільних князівств, була феодальною державою з князівсько-дружинним устроєм. «Руська правда», як перший в історії Київської Русі правовий акт, регулювала відносини переважно між князями, з метою забезпечення єдності всіх князівств. Першим серед них було Київське князівство, київський князь роздавав волості підлеглим князям2. Громадськими землями управляла громада та її орган — віче, які свої внутрішньогромадські відносини вирішували як за нормами звичаєвого права, так і окремими нормами «Руської правди».

Громадська аристократія спочатку мала значний вплив на князів і навіть вирішувала питання про їх призначення чи заміну. Віче все більше прибирало до себе владні повноваження. Так створювалася сильна і впливова аристократія, яка вступала в союз з князівсько-дружинними

1Грушевський М . Історія України-Руси. ХІ-ХІІ вік: В 11 т. —• К: Наукова думка, 1992. — Т. 2. — С. 38.

2Грушевський М . Там само. — С. 296-297.

правителями. Цей союз відбивався на княжій політиці і знайшов відтворення у «Руській правді», яка значною мірою має ясно виражений характер захисту інтересів багатих. Деякі обмеження, зроблені проти цих інтересів, були викликані, ймовірно, народними рухами, що в той час мали місце1.

Поступово відбувалося зрощування громадської аристократії з князями та їх дружинниками, внаслідок чого сільська община стала розпадатися, поділятися на феодалів і залежних від них смердів.

Феодали привласнювали собі общинні землі, закріпачували селян. Селяни ставали повністю залежними від феодалів, але до кінця XV ст. мали право вільного переходу від одного феодала до іншого після сплати податку землевласнику.

Після возз'єднання України з Росією у 1654 р. кріпосне право впроваджувалося на території України у жорсткіших формах.

46

______________________ Розділ 2. Історія земельного права України

залежність одних васалів від інших, а великий князь спирався на менших князів та бояр, які шукали у нього захисту під час воєнних конфліктів;

3)високий авторитет церкви в давні і середні віки сприяв становленню її як великого землевласника, який отримував наділи від держави та феодалів;

4)розвитку феодальних відносин сприяло майже двостолітнє панування на Русі Золотої Орди;

5)феодальна роздробленість була гальмом економічного розвитку

регіонів, оскільки стримувала обмін між ними. Це негативно впливало на розвиток землеробства1.

Професор Б. В. Єрофєєв зробив ще один висновок з аналізу земельних відносин у Російській імперії. Він пише, що у ХУІІ-ХУІІІ ст. фактично склався земельно-правовий лад, який у ході Лютневої революції 1917 р. не був повністю зруйнований, а через пару десятиліть окремі елементи цього

ладу в трансформованому вигляді були закріплені у нормах законодавства радянського періоду2.

Певні зміни у державному регулюванні земельних відносин під впливом капіталістичного розвитку і посилення феодально-кріпосницьких тенденцій супроводжувалися загостренням суперечностей у суспільстві між окремими

соціальними групами. Через це кріпосне право стало «пороховою бочкою» для держави3. Держава вимушена була його скасувати.

2.Характеристика правового режимуземель

в Україні від скасування кріпосного права до встановлення радянської влади (1861—1917 рр.)

До 1917 р. Україна була частиною Російської імперії. Власної правової системи вона не мала, як не мала і земельного законодавства. На території України діяло законодавство Російської імперії. Тому правильніше буде говорити про правовий режим земель України, яким визначався правовий порядок використання земель відповідно до російського законодавства.

Історично, до 60-х років XIX ст., пануючою формою господарювання в

1Ерофеев Б . В. Там само. — С. 78, 79.

2Ерофеев Б . В. Там само. — С. 80, 81.

3Правительственный аппарат самодержавной России в XIX в. — М., 1978. —

С. 109, 123,124.

Російській імперії було кріпосницьке господарство поміщиків-дворян. Російські імператори роздавали землю боярам, воєначальникам, іншим вельможам у «помісні наділи», у власність. Поміщики — власники земельних наділів — були не тільки власниками землі. Селяни, які проживали на помісних наділах, перебували у повній кріпосній залежності від поміщиків. Вони були зобов'язані відбувати панщину, безплатно працювати в господарстві поміщика або виплачувати оброк натурою чи грішми. Кріпаки не мали права міняти «свого» пана або міняти місце

48

______________________ Розділ 2. Історія земельного права України

проживання. Законодавство царського уряду закріплювало й охороняло власність поміщиків на землю і пов'язані з нею станові привілеї, а також закріплювало безправне становище се-лян-кріпаків та їх особисту залежність від поміщиків.

Маніфест від 19 лютого 1861 р. і Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності оголосили, що селяни звільняються від кріпосної залежності за викуп.

Проте землю селяни одержали не у власність, а лише в «постійне користування». За користування землею селяни повинні були відбувати на користь поміщиків натуральні повинності або компенсувати їх грішми. До викупу землі між селянами і поміщиками зберігалися кріпосницькі відносини у вигляді панщини і оброку. В результаті селяни перетворювалися з кріпаків у «тимчасовозобов'язаних».

Закон передбачав, що через дев'ять років селяни мали право перейти на викуп. Порядок викупу визначався спеціальним законом — Положенням про викуп. Це Положення розрізняло право викупу садиби і право викупу польового наділу. Польову землю селяни могли викупити лише за згодою поміщика, який міг скористатися правом примусового викупу, якщо йому це було вигідно.

Положенням від 19 лютого 1861 р. встановлювалося, що селяни, які вийшли з кріпосної залежності, в обов'язковому порядку мусили об'єднуватися у сільські громади. Громада була поземельною спілкою селян, пов'язаних спільністю землекористування (за общинного порядку землеволодіння), і водночас адміністративною одиницею, що виконувала адміністративні і поліцейські функції. Сільська громада наділялася великими правами щодо своїх членів і відповідала перед державою і поміщиками за справне виконання селянами як грошових, так і натуральних повинностей. Усі члени громади були пов'язані круговою порукою. Щоб одержати згоду громади на вихід із неї, необхідно було виконати низку її вимог: відмовитися від землі, сплатити всі недоїмки, сплатити половину викупної позики та ін. Надільна земля надавалася не кожній особі окремо, а селянському двору, селянській сім'ї в особі її домохазяїна. Всі члени сім'ї перебували у повній залежності від домохазяїна.

Положення від 19 лютого 1861 р. торкалося лише найбільш численної категорії селян, що перебували у кріпосній залежності від поміщиків, — так званих приватно-власницьких селян. Законом від 26 липня 1863 р. основні положення реформи були поширені на удільних селян (що перебували в залежності від осіб царської сім'ї), а законом від 18 січня 1866 р. положення реформи поширювалися на державних селян (тих, які платили оброк безпосередньо казні)1.

Положення про викуп 1861 р. надавало членам сільської громади право виділитися з її складу за умов дострокового викупу свого наділу. Законом від 14 лютого 1893 р. право окремих домохазяїв вимагати виділу скасовувалося, виділ з общини був поставлений у залежність від згоди громади. Селянам заборонялося продавати свої наділи землі стороннім, не приписаним до сільської громади особам. Були обмежені права общини на проведення

49

______________________ Розділ 2. Історія земельного права України

переділів землі. Вони могли проводитися не частіше, ніж через кожні 12 років. Законом від 18 березня 1886 р. заборонялися самовільні сімейні розділи. Для сімейних розділів потрібний був дозвіл сільської громади й управління в селянських справах. Законом від 3 липня 1894 р. посилювалася залежність селян від сільської громади. З цього часу без згоди сільської громади селянин не міг одержати посвідки на проживання (паспорта). Крім того, щоб одержати паспорт, потрібна була також згода глави сім'ї — домохазяїна.

Законом від 12 липня 1889 р. царський уряд запровадив посаду земських начальників, яким надавалися широкі права щодо селян. Вони мали право звільняти з посад неугодних їм представників селянського самоуправління,

1 Земельне право / За ред. М. Л. Казанцева. — Українське видання / За ред. В. 3. Янчука — К: Вид-во Київського університету, 1960. — С. 19-23.

зокрема й волосних суддів, розглядати вироки сільського сходу, припиняти виконання цих вироків і подавати їх на скасування в повітовий з'їзд, накладати штрафи на селян і на власний розсуд, без суду, піддавати селян тілесним покаранням, арештам тощо.

9 листопада 1905 р. було видано царський маніфест під назвою «Про поліпшення добробуту і полегшення становища селянського населення». Згідно з цим маніфестом, викупні платежі за землю, що залишалися, скорочувалися наполовину, починаючи з 1906 р., і скасовувалися зовсім з

1907 р.

З цього часу на земельні відносини в Російській імперії мала вплив столипінська аграрна реформа, автором і організатором якої був відомий російський державний діяч — голова Ради Міністрів Росії П. А. Столипін.

Після революції 1905 р. земельна політика царського уряду зазнала значних змін, що знайшло своє відображення в ряді законодавчих актів. Уряд вирішив створити для себе соціальну опору на селі в особі заможного селянства.

9 листопада 1906 р. було видано указ про доповнення деяких постанов чинного закону щодо селянського землеволодіння і землекористування. За цим указом вихід із общини вже не залежав від згоди громади. Кожному домохазяїну надавалося право вимагати закріплення за собою наділу землі у приватну власність і виділення з общини навіть у тому разі, коли його розмір перевищував норму, яка припадала на частку двору в певній сільській громаді на момент виділення.

У тих земельних громадах, де протягом 24 років не було загальних переділів, общинний порядок землеволодіння вважався ліквідованим. За окремими домовласниками закріплювалися у приватну власність земельні ділянки, якими вони володіли. Громада зобов'язана була виділяти землю селянам, які виходили з общини, в одному місці (відруб). Селяни могли переносити свої садиби та створювати хутори.

Цим указом значно обмежувався принцип сімейної власності в селянському дворі. Власником землі та майна двору вважалася тепер не сім'я, а глава сім'ї — домовласник.

50