Семчик Зем право

Розділ 10. Гарантії прав на землю

Щодо змісту правомочностей права власності і права землекористування, то ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Порівняльний аналіз статей 13 і 14 Конституції України свідчить, що держава гарантує і забезпечує захист усіх суб'єктів права на землю, тобто громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави.

На виконання конституційних положень ЗК України містить спеціальний V розділ про гарантії прав на землю. У цьому розділі врегульовані питання:

врядування за порушення права власності на землю; відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого само-

У главі 25 ЗК України визначені: органи, що вирішують земельні спори; порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування; права й обов'язки сторін при розгляді земельних спорів; виконання рішення виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.

Земельні спори — це спори, що виникають з приводу земельних правовідносин між громадянами та юридичними особами й іншими суб'єктами земельних правовідносин. Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Встановлено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори, щодо розмежування районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держ-комзем) вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

211

Розділ 10. Гарантії прав на землю

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів врегульовано ст. 159 ЗК України. Так, земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї зі сторін у місячний строк з дня подання заяви.

Вони розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї зі сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору можливе лише з поважних причин. Відсутність однієї зі сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляду і прийняття рішення.

Урішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади

зпитань земельних ресурсів визначається порядок його виконання. Рішення передається сторонам у 5-ден-ний термін з часу його прийняття.

Уразі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Треба звернути увагу на те, що ст. 8 Конституції України гарантується право громадян звертатися безпосередньо до суду для захисту конституційних прав і свобод, незважаючи на те, що законами передбачена можливість вирішення таких питань у по-засудовому порядку.

Питанням вирішення земельних справ України у судах присвячено, крім глави 25, ще 22 статті у різних главах ЗК України.

Устаттях 8, 9, 10, 12 ЗК України встановлені повноваження органів місцевого самоврядування у питаннях вирішення земельних справ у судах. У решті 18 статей визначено підвідомчість розгляду справ, що виникають із земельних правовідносин у судах.

Залежно від правового статусу суб'єктів прав на землю та змісту земельних правовідносин земельні спори та інші питання, що виникають у земельних правовідносинах, вирішуються загальними і спеціальними судами, зокрема господарськими та адміністративними. Підвідомчість судам першої категорії земельних справ встановлюється, як правило, нормами матеріального земельного права, якими врегульовані спірні земельні правовідносини.

Загальні суди цивільної юрисдикції вирішують земельні спори в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Учасниками цивільного судочинства є сторони, тобто позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава (ст. ЗО ЦПК України). Процесуальне правове становище сторін визначається принципами диспозитивності, рівноправності і змагальності. Цивільнопроцесуальне законодавство допускає можливість співучасті внаслідок

212

Розділ 10. Гарантії прав на землю

пред'явлення позову спільно кількома позивачами до декількох відповідачів (ч. 1 ст. 32 ЦПК України).

Цивільна юрисдикція поширюється на розгляд таких справ, що виникають із земельних правовідносин.

Частиною 2 ст. 158 ЗК України встановлено, що спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, що перебувають у власності юридичних осіб і громадян, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей вирішуються виключно судом.

Суд вирішує і такі справи, що виникають із земельних правовідносин:

—встановлює право спільної часткової власності на земельну ділянку (ст. 87 ЗК України);

—встановлює порядок володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності (ч. 1 ст. 88 ЗК України);

—встановлює розмір часток земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності (ч. 4 ст. 89 ЗК України);

—вирішує спори, що виникають при проведенні розвідувальних робіт (ч. 5 ст. 97 ЗК України);

—вирішує питання щодо спільного використання земельних ділянок із меліоративними системами (ст. 26 ЗК України);

—встановлює земельні сервітути (ч. 2 ст. 100 ЗК) та припиняє їхню дію (ст. 102 ЗК України);

—приймає рішення про примусове припинення прав на земельну ділянку (ст. 143 ЗК України);

—встановлює викупну вартість земельної ділянки у разі її викупу для суспільних потреб (ч. 4 ст. 146 ЗК України);

—вирішує питання про вилучення земельної ділянки із земель державної та комунальної власності для суспільних та інших потреб (ст. 149 ЗК України);

—вирішує питання про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних із викупом (ч. З ст. 153 ЗК України);

—вирішує спори у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ч. 5 ст. 158 ЗК України);

—визнає недійсними угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок (ст. 210 ЗК України);

—приймає рішення щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (ч. З ст. 212 ЗК України) тощо.

До юрисдикції спеціалізованих господарських судів належить розгляд справ, які виникають із земельних правовідносин, за умови, що суб'єктами цих правовідносин є підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної

213

Розділ 10. Гарантії прав на землю

особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

В окремих випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Справи, в яких хоча б одна особа (позивач чи відповідач) є фізичною особою, яка не є підприємцем, не можуть розглядатися у господарському суді. Такі справи розглядаються загальними судами.

Залежно від суб'єктів земельного спору справи можуть розглядатися як у загальних, так і в господарських судах. Так, спори про розірвання договору оренди земельної ділянки вирішуються загальними судами, у разі якщо хоча б одна особа (позивач чи відповідач) була фізичною особою. Такі ж земельні спори, якщо і позивачем, і відповідачем є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

До юрисдикції спеціалізованих адміністративних судів у питаннях, що виникають із земельних правовідносин, належить розгляд справ щодо захисту земельних прав фізичних осіб, земельних прав та інтересів юридичних осіб у сфері земельних публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень (ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України). Відповідно до ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності в галузі земельних відносин.

Так, в порядку адміністративного судочинства адміністративними судами розглядаються справи про відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельного ділянкою (ст. 154 ЗК України). Рішенням адміністративного суду може бути визнаний недійсним акт органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належної їй земельної ділянки. При цьому збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт. Відповідно до ст. 144 ЗК України адміністративними судами розглядається скарга на рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою.

Адміністративним судам підвідомчі справи за скаргою землекористувачів на дії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо вилучення для суспільних та інших потреб земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (ст. 149 ЗК України).

Компетенція адміністративних судів поширюється й на інші публічноправові справи у галузі земельних правовідносин, що виникають з порушень

214

Розділ 10. Гарантії прав на землю

суб'єктів владних повноважень, якими порушені законні права та інтереси громадян і юридичних осіб.

ЗК України визначені права та обов'язки сторін при розгляді земельних спорів. Так, ст. 160 ЗК України встановлено, що сто

215

Загальна частина

рони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні й письмові пояснення, заперечувати клопотання та докази іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору та, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування набирає сили з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Його виконання не звільняє порушника від відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення земельного законодавства.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом (ст. 161 ЗК України).

216

Загальна частина

ративних методів управління земельними ресурсами, застосування поряд з ними цивільно-правових та інших засобів регулювання земельних відносин, які зазвичай застосовуються в умовах ринкової економіки. Реформування земельних відносин у нашій країні не привело до зниження, а навпаки — зумовило необхідність підвищення ролі держави як учасника земельних відносин. Така роль держави виконується шляхом здійснення відповідними органами влади функцій державного управління у сфері охорони та використання земель.

Під функціями державного управління землями слід розуміти види (напрями) діяльності уповноважених державою органів влади щодо забезпечення організації раціонального та ефективного використання й охорони земель. Згідно з чинним земельним законодавством до функцій державного управління землями належать: моніторинг земель, планування використання земельних ресурсів, встановлення цільового призначення земельних ділянок, нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель, землеустрій, ведення державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації прав на землю, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Зазначені функції визначають зміст державного управління в галузі використання та охорони земель.

Суб'єктами державного управління в галузі використання та охорони земель є органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, які уповноважені здійснювати відповідну організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. До таких органів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

2 о Моніторинг земель

Моніторинг земель як функція державного управління землями становить систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їхньої оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. Залежно від охоплених спостереженнями територій моніторинг земель поділяється на такі види: глобальний (пов'язаний із міжнародними науковотехнічними програмами); національний (охоплює всю територію країни); регіональний (на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов); локальний (на територіях нижче регіонального рівня, зокрема окремих земельних ділянок та елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів).

В Україні ведення моніторингу земель вперше було передбачено Земельним кодексом, прийнятим 18 грудня 1990 р.1 Однак, фактично систематичні спостереження за станом земельних ресурсів розпочалися в нашій країні після

218

Загальна частина

інформаційної системи обласних, Київського й Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів і Комітету по земельних ресурсах і земельній реформі Автономної Республіки Крим. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповідні, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держкомзему України для вжиття заходів щодо відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

3. Планування використання та охорони земель

Планування використання та охорони земель як функція державного управління землями — це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання використання територій, яка полягає у розробленні та затвердженні містобудівної документації, відповідно до якої здійснюється забудова та використання земель населених пунктів і прилеглих до них земель. В Україні така діяльність регулюється ЗК України, Законом України «Про основи містобудування» (1992 р.), Законом України «Про планування та забудову територій» (2000 р.) та іншими правовими актами.

Відповідно до законодавства, планування територій у нашій країні здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. На загальнодержавному рівні планування територій здійснюється шляхом розроблення Генеральної схеми планування території України, якою визначаються основні напрями раціонального використання території країни, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, здоров'я населення, пам'яток історії та культури, державні пріоритети розвитку систем розселення, виробничої, соціальної та інженернотранспортної інфраструктури. Генеральна схема розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України.

Чинна Генеральна схема планування території України затверджена Верховною Радою України 7 лютого 2002 р.1 і розрахована на період до 2020 р. Генеральна схема складається з текстових та графічних матеріалів, в яких зроблений аналіз стану використання території України, визначені основні напрями її використання на період до 2020 р., а також викладений механізм реалізації Генеральної схеми. Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи. На першому етапі (2002-2010 рр.) передбачається: удосконалення законодавчого, наукового, інформаційного, проектного, організаційного забезпечення планування території на загальнодержавному рівні; налагодження моніторингу реалізації Генеральної схеми; здійснення першочергових заходів щодо планування території, які забезпечуватимуть досягнення найбільшого економічного, соціального та екологічного ефекту. На другому етапі (2011-2020 рр.) передбачається здійснення решти заходів щодо планування території, які випливатимуть з Генеральної схеми. Забезпечення реалізації Генеральної схеми покладено на Кабінет Міністрів України, а також на центральний орган виконавчої влади з питань будівництва та архітектури.

Планування територій на регіональному рівні полягає у розробленні та затвердженні Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та районними радами схем планування територій Автономної Республіки Крим,

220