Семчик Зем право

Розділ 11. Державне управління у сфері використання та охорони...

Згідно з вимогами законодавства власники землі і землекористувачі, крім орендарів, сплачують плату за землю у вигляді земельного податку. За земельні ділянки, надані в оренду, стягується орендна плата, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності землевласників чи землекористувачів.

1ВВР. — 1996. — №45. — Ст. 238.

2ВВР. — 1998. — № 42. — Ст. 1538.

3ЗЛ України.— 1995. — №6. — Ст. 151. Офіційний вісник України. — 1997. — № 23. — С. 87.

Розмір плати за землю визначається залежно від якості та місцем розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової грошової оцінки земель. Для земель, грошова оцінка яких ще не встановлена, ставки платежів встановлюються за спеціальними правилами, передбаченими Законом України «Про плату за землю».

Закон містить диференційовані правила визначення ставок земельного податку для земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-куль-турного призначення і земель лісового і водного фондів.

Так, для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлені в таких розмірах:

—для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 % від їх грошової оцінки;

—для багаторічних насаджень — 0,03 %.

Так само обчислюється земельний податок з сільськогосподарських угідь, наданих у встановленому порядку і використовуваних за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать.

Ставки земельного податку з земель населених пунктів встановлюються за такими правилами. Якщо грошова оцінка відповідних земель існує, то ставка податку встановлюється в розмірі одного відсотка від такої оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не встановлено, то середні ставки земельного податку встановлюються в розмірах, що визначаються за спеціальною таблицею, наведеною у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про плату за землю». Ця таблиця передбачає встановлення диференційованих ставок земельного податку залежно від чисельності населеного пункту (з урахуванням коефіцієнтів, застосовуваних для міст Києва, Севастополя та міст обласного підпорядкування).

Наведене вище загальне правило, однак, має кілька винятків:

1) податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачнобудівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-

Загальна частина

побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі З % від суми земельного податку, обчисленого за загальним правилом;

2)податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством;

3)податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку;

4)податок за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурнопобутовими, господарськими будівлями та спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється за такими коефіцієнтами до нормативної ставки податку:

—для об'єктів міжнародного значення — 7,5;

—для об'єктів загальнодержавного значення — 3, 75;

—для об'єктів місцевого значення — 1,5;

5)податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку;

6)податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 % від суми земельного податку, обчисленого за загальними правилами.

Спеціальні правила розрахунків ставок земельного податку встановлені Законом України «Про плату за землю» і для земель різного цільового призначення за межами населених пунктів.

Так, підприємства промисловості, транспорту (крім залізничного), зв'язку та іншого призначення за загальним правилом сплачують земельний податок з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі в області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту (склад земель залізничного транспорту визначається відповідно до ст. 6 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.1), Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється у розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств, з яких податок справляється як за землі сільськогосподарського призначення.

При використанні залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок

242

Розділ 11. Державне управління у сфері використання та охорони...

справляється за загальним правилом (у розмірі 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області).

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель зі складу сільськогосподарських, угідь, наданих у встановленому законом порядку, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів відповідно до лісового законодавства України. Це правило має виняток, встановлений для ділянок земель лісового фонду, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами: податок за них справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земель зі складу сільськогосподарських угідь, наданих у

1 ВВР. — 1994. — №51. — Ст. 446.

встановленому законом порядку, справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Закон України «Про плату за землю» (ст. 12) передбачає ряд пільг щодо земельного податку. Це в першу чергу звільнення від земельного податку певних категорій суб'єктів, а саме:

—заповідників, зокрема історико-культурних, національних природних парків, заказників, крім мисливських), регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків, пам'яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва;

—вітчизняних дослідних господарств науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійнотехнічних училищ;

—органів державної влади та органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, закладів, установ та організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізованих санаторіїв України для реабілітації хворих (згідно зі списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України), підприємств, об'єднань та організацій товариств сліпих і глухих України, громадських організацій інвалідів України та їх об'єднань;

—вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивних споруд, що використовуються ними за цільовим призначенням;

—зареєстрованих релігійних та благодійних організацій, що не займаються підприємницькою діяльністю;

—суб'єктів оподаткування, розміщених у зонах радіоактивного забруднення, визначених ст. 2 Закону України «Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення і посиленого радіоекологічного контролю), на хімічно забруднених сільськогосподарських угіддях, на яких запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; щодо земель, які перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; щодо земель

Загальна частина

державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;

—щодо земель дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування (перелік земель дорожнього господарства поданий у ст. 31 Закону України «Про транспорт», а належність до автомобільних доріг

загального користування визначається відповідно до ст. 21 Закону України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.1);

—щодо ділянок державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; щодо земель кладовищ;

—інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших громадян, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у встановленому законом порядку видане посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи — в межах граничних норм, встановлених ЗК України.

Усі перераховані пільги щодо обкладення земельним податком встановлені на загальнодержавному рівні. Певні повноваження щодо встановлення пільг щодо плати за землю (часткове звільнення на певний строк, зменшення суми податку) мають також Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради, але лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні рахунки відповідних бюджетів (ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»).

Законом «Про плату за землю» встановлені порядок обчислення і строки сплати земельного податку. Юридичні особи щороку самостійно обчислюють суму земельного податку за спеціальною формою, встановленою Головною державною податковою адміністрацією України (станом на 1 січня кожного

1 ВВР. — 1993. — №31. — Ст. 338.

244

Розділ П. Державне управління у сфері використання та охорони...

року). Громадянам нарахування земельного податку здійснюють державні податкові адміністрації. Земельний податок сплачується рівними частками: двічі на рік громадянами та виробниками товарної сільськогосподарської та рибної продукції і щоквартально — всіма іншими платниками податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних чи фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

Земельний податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

За несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3 % суми недоїмки за кожний день прострочення.

245

_________ Розділ 12. Правове регулювання обігу земельних ділянок

ділянок є передання прав на них особою, яка є їх носієм (суб'єктом прав), іншій особі, яка набуває відповідні права на земельну ділянку. Отже, передача прав на земельні ділянки є важливою юридичною ознакою обігу земельних ділянок.

Найбільш повним правом на земельну ділянку є право власності. Належність земельної ділянки на підставі права власності передбачає наявність у її власника правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження землею. У разі продажу земельної ділянки відбувається перехід всіх трьох зазначених правомочностей від однієї особи, яка відчужує земельну ділянку, до іншої, яка набуває її у власність, в першу чергу — права розпорядження нею. В ряді випадків титульний власник земельної ділянки може не мати правомочностей щодо володіння та користування нею. Такі випадки мають місце при виникненні особистих земельних сервітутів — емфітевзису та су-перфіцію. Проте власник земельної ділянки, щодо якої встановлений особистий земельний сервітут на користь іншої особи (не власника), зберігає за собою право здійснювати ключову правомочність — визначати юридичну долю земельної ділянки шляхом її відчуження на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, міни тощо. Тому зміна власника земельної ділянки є безперечним доказом факту обігу цієї земельної ділянки, який відбувся при укладенні правочину про її відчуження.

Однак власник земельної ділянки може розпорядитися нею й таким чином, за якого він залишає за собою одну з правомочностей тріади права власності

— право розпорядження, а решту правомочностей — право володіння та право користування землею — передає іншій особі. В результаті остання набуває такого обсягу прав, який надає їй можливість монопольно фізично володіти ділянкою та користуватися її корисними властивостями: вирощувати сільськогосподарську продукцію, забудовувати, використовувати для здійснення певної підприємницької діяльності чи задоволення власних потреб (житлове будівництво тощо). Отже, за загальним правилом при передачі прав володіння та користування земельною ділянкою відбувається зміна особи, яка монопольно фізично володіє ділянкою та використовує її споживчі властивості.

У деяких випадках укладаються щодо земельних ділянок такі правочини, за яких відбувається перехід від однієї особи до іншої лише правомочності користування земельною ділянкою в обмеженому обсязі. Наприклад, при встановленні сусідського земельного сервітуту до особи, в інтересах якої встановлюється такий земельний сервітут, переходить право обмеженого користування чужою земельною ділянкою (право проходу, проїзду тощо). При цьому власник, титульний користувач чи орендар такої ділянки не втрачає права користування нею і продовжує її використовувати одночасно з особою, в інтересах якої встановлений сусідський земельний сервітут. Однак передання права обмеженого користування земельною ділянкою не можна розглядати як факт її обігу.

Отже, під обігом земельних ділянок слід розуміти перехід від однієї особи до іншої правомочності розпорядження (у складі права власності) або права володіння земельною ділянкою. Термін «обіг земельної ділянки»

247

Загальна частина __________________________________________

єюридичною категорією (юридичною абстракцією), якою позначається сукупність врегульованих правом суспільних відносин, у рамках яких відбувається перехід прав на земельні ділянки від однієї особи до іншої.

Види обігу земельних ділянок. Обіг земельних ділянок відбувається з огляду на чинне законодавство України та на підставі певних юридичних фактів. Юридичними, фактами, з якими закон пов'язує перехід прав на землю,

єрішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, судові рішення, правочини. Залежно від характеру законодавства, яке регулює обіг земельних ділянок, та юридичних фактів, на підставі яких відбувається перехід прав на земельні ділянки, розрізняють адміністративний, ринковий, цивільний та змішаний обіг земельних ділянок.

Адміністративний обіг земельних ділянок — перехід прав на земельні ділянки на підставі рішення органів влади відповідно до їх компетенції, визначеної законом. Система адміністративного обігу земельних ділянок була характерною для нашої країни в період існування виключної власності держави на землю (1917-1992 рр.), коли приватна власність на землю була заборонена, земля не могла відчужуватися на підставі будь-яких цивільних правочинів. За виключної власності держави на землю єдиною можливою підставою отримання громадянами та юридичними особами земельних ділянок було прийняття відповідним органом державної влади адміністративного рішення про надання земельної ділянки у користування. На таких самих адміністративно-правових підставах земельні ділянки вилучалися із користування громадян та юридичних осіб.

За системи адміністративного обігу земельних ділянок права на них могли переходити від однієї особи до іншої виключно на підставі адміністративних рішень відповідних органів влади. Однак це не означає, що адміністративний обіг земельних ділянок може існувати лише за умов земельно-правового режиму виключної власності держави на землю. Такий обіг може успішно застосовуватися і в умовах приватизації землі та повноцінного функціонування інституту права приватної власності на землю.

Передумовою застосування адміністративного обігу земельних ділянок як способу забезпечення переходу прав на них є наявність у країні певної кількості земель, які перебувають у державній або комунальній власності та призначені для надання у користування відповідно державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям для певних державних та громадських потреб. Так, згідно зі ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів

248

_________ Розділ 12. Правове регулювання обігу земельних ділянок

державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної і комунальної форм власності.

Перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, закріплений у ст. 83 ЗК України. Такі земельні ділянки надаються державним та комунальним юридичним особам у постійне користування (ст. 92 ЗК України). Незважаючи на встановлену законом заборону передання зазначених земель державної та комунальної власності у приватну власність, вони можуть переходити з користування однієї державної чи комунальної юридичної особи у користування іншої юридичної особи такої самої форми власності на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Крім того, адміністративний обіг земельних ділянок має місце у випадках безплатної приватизації земельних ділянок громадянами України. Так, згідно зі ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; б) для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара; г) для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара. Безплатне передання земельних ділянок державної та комунальної власності у приватну власність громадян України здійснюється виключно на підставі адміністративно-правового рішення відповідного органу влади — районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (ст. 118 ЗК України).

Отже, учасниками адміністративного обігу земельних ділянок є районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради, державні і комунальні юридичні особи, а також громадяни України, які отримують земельні ділянки у власність безплатно. В деяких випадках учасником адміністративного обігу земельних ділянок може бути військове командування (при вилученні земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності відповідно до ст. 147 ЗК України)

На відміну від адміністративного ринковим вважається такий обіг земельних ділянок, який здійснюється на основі ринкових механізмів регулювання земельних відносин, які закріплені в законодавстві. Структура організаційно-правового механізму ринку земель включає: 1) інститут права

249

Загальна частина __________________________________________

власності на землю у його плюралістичній формі, що передбачає можливість перебування земельних ділянок не лише у публічній (державній та комунальній), а й у приватній власності; 2) ефективну систему державної реєстрації прав на землю та іншу нерухомість, через яку держава офіційно визнає та гарантує набуті права на земельні ділянки; 3) правове забезпечення справедливої (ринкової) оцінки земельних ділянок; 4) надання власникам земельних ділянок прав щодо їх відчуження на підставі договорів купівліпродажу та інших правочинів, а також прав щодо передачі земельних ділянок в оренду. Отже, ринковий обіг земельних ділянок — перехід прав на земельні ділянки від однієї особи до іншої на підставі цивільних правочинів, які укладаються за згодою сторін.

Однак у ряді випадків законодавець встановлює певні обмеження для вільного ринкового обігу земельних ділянок. Так, Законом України «Про внесення змін до ЗК України» від 19 грудня 2006 р. були встановлені тимчасові, принаймні на 2007 р., обмеження для відчуження певних видів земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земель, наданих для ведення особистого селянського господарства. Зокрема, цим Законом були встановлені обмеження щодо відчуження зазначених видів земель шляхом укладення договорів купівлі-продажу та дарування (мораторій). Разом із тим, Закон від 19 грудня 2006 р. дозволяє відчужувати земельні ділянки, отримані громадянами та юридичними особами у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення особистого селянського господарства, шляхом укладення правочинів міни земельних ділянок, продажу їх державі чи територіальній громаді для суспільних чи інших потреб, а також шляхом передачі у спадщину (укладення заповіту). Тим самим зазначений Закон призупинив застосування до обігу згаданих вище видів сільськогосподарських земельних ділянок основного ринкового принципу відчуження земель — принципу балансу попиту та пропозиції. Тимчасово заборонивши відчуження певних видів сільськогосподарських земельних ділянок, законодавець тим самим обмежив їх пропозицію для відчуження на ринку. По суті, в умовах дії мораторію на відчуження сільськогосподарських земель такі їх види, як земельні ділянки, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення особистого селянського господарства, були виведені зі сфери ринкового обігу земельних ділянок. Однак оскільки такі ділянки все-таки можна відчужувати шляхом укладення правочинів міни земельних ділянок, продажу їх державі чи територіальній громаді для суспільних чи інших потреб, а також шляхом передачі у спадщину (укладення заповіту), то їх можна вважати такими, що перебувають не у ринковому, а у цивільному обігу.

Цивільним є такий обіг земельних ділянок, який здійснюється на підставі цивільних правочинів: договорів купівлі-продажу, дарування, міни, оренди, заповіту тощо. За цивільного обігу перехід прав на земельну ділянку від однієї особи до іншої відбувається шляхом укладення цими особами відповідного цивільного правочину щодо земельної ділянки. Отже, поняття «цивільний обіг земельних ділянок» є ширшим за змістом від поняття «ринковий обіг земельних ділянок». Ринковий обіг земельних ділянок є

250