Семчик Зем право

^________________________________ Розділ 9. Право добросусідства

в) неприємні запахи, що виникають у результаті утримання худоби або здійснення іншої діяльності і поширюються на сусідні земельні ділянки;

Крім того, в ряді випадків здійснювані власниками та користувачами на належних їм земельних ділянках певні види діяльності, які не суперечать цільовому призначенню цих ділянок, можуть завдавати сусіднім ділянкам значно більшого фізичного впливу. Цей вплив може бути настільки значним, що в результаті на одній чи кількох сусідніх земельних ділянках можуть виникнути умови, які унеможливлять використання цих ділянок за їх цільовим призначенням. Наприклад, власник земельної ділянки спорудив на ній копанку (штучний водний об'єкт), в результаті чого на сусідніх земельних ділянках істотно підвищився рівень ґрунтових вод, через що ці ділянки стали непридатними для використання за їх цільовим призначенням (наприклад, на земельній ділянці сільськогосподарського призначення гинуть (вимокають) посіви, на присадибній ділянці в підвалах будівель і споруд з'явилися ґрунтові води, що руйнують будівлю, тощо). Такий вплив діяльності, здійснюваної на одній земельній ділянці, на сусідні ділянки ЗК України кваліфікує як неприпустимий.

Неприпустимість впливу означає, що діяльність, якою він спричинений, має бути припинена (у наведеному випадку — шляхом спуску води і засипання штучно створеного водного об'єкта).

Отже, здійснення неприпустимого впливу на сусідні земельні ділянки категорично забороняється. Тобто кожен власник чи користувач земельної ділянки не має права використовувати її способами, в результаті застосування яких на сусідніх земельних ділянках виникне ситуація, за якої їх власники чй користувачі будуть позбавлені можливості використовувати належні їм земельні ділянки за цільовим призначенням внаслідок неприпустимого впливу.

Важливою вимогою права добросусідства є вимога збереження, а в разі необхідності — відновлення спільних меж, тобто меж між двома земельними ділянками. Власники та користувачі суміжних земельних ділянок зобов'язані у такий спосіб використовувати належні їм ділянки, щоб, по-перше, не зазіхати, без дозволу не проникати на сусідні земельні ділянки, тобто протиправно не переходити за межу між власною та сусідньою ділянками, подруге, підтримувати позначення такої межі в натурі (на місцевості) в належному стані.

Слід відзначити, що добросусідство з точки зору земельного права є не лише моральною, а й правовою категорією. Викладені вище вимоги щодо дотримання правил добросусідства покликані забезпечити встановлення між власниками та користувачами сусідніх, зокрема суміжних, земельних ділянок таких правових відносин, за яких вони отримуватимуть можливість найбільш повного, безпечного та комфортного використання належних їм земельних

181

Загальна частина

ділянок відповідно до цільового призначення цих ділянок для задоволення власних потреб.

Отже, за земельним законодавством України добросусідство є сукупністю врегульованих нормами земельного права відносин між власниками (користувачами) суміжних (сусідніх) земельних ділянок, у рамках яких вони мають можливість найбільш повного, комфортного та безпечного використання земельних ділянок відповідно до цільового призначення цих ділянок.

Право добросусідства слід розрізняти в об'єктивному та суб'єктивному аспектах.

Право добросусідства в об'єктивному аспекті — це сукупність правових норм, якими встановлені правила добросусідства та визначені способи їх здійснення. Завдання цих правових норм полягає у забезпеченні умов для найбільш повного, комфортного та безпечного використання земельних ділянок їх власниками (користувачами) відповідно до цільового призначення цих ділянок.

Реалізація зазначених правових норм на практиці має своїм результатом виникнення правовідносин добросусідства, які характеризуються притаманним їм правовим змістом: суб'єктним складом та правами й обов'язками, а також підставами виникнення та строком існування. Отже, право добросусідства в суб'єктивному аспекті є сукупністю прав та обов'язків власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок, спрямованих на забезпечення умов для найбільш повного, комфортного та безпечного використання земельних ділянок їх власниками (користувачами) відповідно до цільового призначення цих ділянок.

До суб'єктивних прав власників і користувачів земельних ділянок, які виникають у межах правовідносин добросусідства, належать:

1)право вимагати від власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок обрання таких способів використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо);

2)право вимагати від власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок припинення використання належних їм земельних ділянок такими способами, які не дають змоги власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив);

3)право вимагати від власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок припинення здійснюваної на сусідній земельній ділянці діяльності, яка може шкідливо вплинути на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки тощо;

4) право вимагати від власників (користувачів) суміжних земельних ділянок дотримуватися правового режиму меж ділянок.

Зазначеним суб'єктивним правам кореспондують відповідні обов'язки власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок щодо

182

^________________________________ Розділ 9. Право добросусідства

вчинення певних дій чи утримання від їх вчинення. До таких обов'язків належать:

1)обов'язок обрання таких способів використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Разом із тим, це право може бути реалізоване за умови, якщо розмір сусідньої (суміжної) земельної ділянки або характер її забудови

єтакими, що дають можливість перемістити джерело негативного впливу на сусідні ділянки в інше місце або ж істотно знизити інтенсивність такого впливу на сусідів;

2)обов'язок припинити використання належних їм земельних ділянок такими способами, які не дають змоги власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням; якщо інтенсивність негативного впливу від такого джерела є настільки високою, що завдає здоров'ю чи самопочуттю сусідів такої шкоди, яка загрожує їх життю, фізичному чи психічному стану. Крім здоров'я та самопочуття людини, такий вплив може завдавати непоправної шкоди тваринам, які утримуються на сусідніх ділянках, якості повітря, стану самих земельних ділянок, розташованих на них інших природних ресурсах тощо. Саме такий негативний вплив кваліфікується як неприпустимий і підлягає обов'язковому припиненню;

3) обов'язок дотримання правового режиму спільних меж суміжних земельних ділянок.

Суб'єктами правовідносин добросусідства можуть бути головним чином громадяни, які володіють земельними ділянками на підставі права власності, права постійного користування чи права оренди, якщо належні їм земельні ділянки безпосередньо межують між собою або ж розташовані у безпосередній близькості (сусідні земельні ділянки). Такими суб'єктами можуть виступати також юридичні особи.

Водночас, до суб'єктів права добросусідства не можна відносити власників та користувачів тих земельних ділянок, навколо яких встановлені санітарно-захисні зони (ст. 114 ЗК України) та зони особливого режиму використання земель (ст. 115 ЗК України), завданням яких є встановлення просторового бар'єра між земельною ділянкою, на якій розташоване джерело негативного впливу на навколишнє середовище, включаючи й сусідні земельні ділянки. Так, згідно зі ст. 114 Кодексу санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. Саме тому у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей. Аналогічним є завдання зон особливого режиму використання земель. Як встановлено у ст. 115 ЗК України, зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових

183

Загальна частина

формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Право добросусідства — інститут земельного права України. Права та обов'язки щодо добросусідства закріплені в правових нормах, що містяться у ЗК України, Законі України «Про землеустрій» та деяких інших нормативноправових актах. Кількість, однорідність за змістом та об'єднаність цих норм спільним для них завданням забезпечення між власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок добросусідських відносин дає, на наш погляд, підстави стверджувати, що норми-правила добросусідства утворюють окремий інститут земельного права України — інститут права добросусідства. Цей інститут не є сформованим такою мірою, як, наприклад, інститут права власності на землю чи інститут права користування землею. Інститут права добросусідства перебуває у стадії становлення. Норми інституту добросусідства характеризуються різним рівнем розвитку, повноти та чіткості змісту і взаємодії між собою, в результаті чого вони істотно різняться за ефективністю впливу на відносини, які виникають між власниками (користувачами) суміжних (сусідніх) земельних ділянок.

2.Способи забезпечення права добросусідства

Упереважній більшості випадків встановлення відносин добросусідства забезпечується у процесі надання земельних ділянок у власність чи користування. Йдеться про застосування таких засобів забезпечення добросусідських відносин, як раціональне планування території населених пунктів, внутрігосподарський землеустрій на землях сільськогосподарського призначення та встановлення обґрунтованого цільового призначення земельних ділянок. Зазначені заходи здійснюються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які затверджують плани розвитку та забудови населених пунктів, встановлюють функціональні зони в межах територій сіл, селищ та міст, затверджують проекти землеустрою та встановлюють цільове призначення земельних ділянок.

З отриманням земельних ділянок їх власники та користувачі можуть та зобов'язані дотримуватися правил добросусідства у відносинах із власниками сусідніх земельних ділянок, добровільно реалізуючи вимоги ст. 103 та ст. 106 ЗК України. У таких випадках вони обирають такі способи використання своїх земельних ділянок, за яких сусідам завдається найменше незручностей, не вчиняють дій, які здійснюють неприпустимий вплив на сусідні земельні ділянки, та дотримуються правового режиму спільних меж.

Разом із тим, якщо власники та користувачі земельних ділянок добровільно не виконують вимоги правил добросусідства, власники та користувачі сусідніх земельних ділянок мають право звернутися до відповідних органів влади з тим, щоб примусити сусідів виконувати зазначені вимоги. ЗК України встановлено, що спори стосовно дотримання

184

^________________________________ Розділ 9. Право добросусідства

правил добросусідства вважаються земельними спорами і підлягають вирішенню у порядку, встановленому главою25 Кодексу (Вирішення земельних спорів). Водночас Кодекс диференціює порядок вирішення спорів щодо дотримання правил добросусідства залежно від місця розташування земельних ділянок та характеру спору. Так, відповідно до ст. 158 Кодексу, якщо земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту, то спори щодо дотримання правил добросусідства підлягають вирішенню органами місцевого самоврядування — радами сіл, селищ та міст. Якщо земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів, то частина земельних спорів, що випливають із правил добросусідства— спори щодо меж земельних ділянок, підлягають вирішенню органами виконавчої влади із питань земельних ресурсів (органами Держкомзему України). Решта таких спорів підлягають вирішенню у судовому порядку. Однак у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів такий спір вирішується судом.

Зо Підтримання та відновлення меж

земельних ділянок

Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Тому важливою передумовою здійснення власниками та користувачами земельних ділянок належних їм земельних прав є чітке визначення та закріплення меж, які відділяють суміжні земельні ділянки. Адже межа земельної ділянки є просторовою межею здійснення її власником чи користувачем належного йому права власності, права користування та інших прав на цю земельну ділянку.

Межі земельних ділянок підлягають встановленню та закріпленню. Закріплення меж здійснюється спеціально виготовленими межовими знаками або природними чи штучно створеними об'єктами.

Поняття межі розглядають у фізичному та юридичному розумінні.

Межа у фізичному розумінні — це максимально тонка, умовна лінія, яка розділяє дві суміжні земельні ділянки. Оскільки на місцевості таку лінію визначити, а тим більше закріпити, видається неможливим, то земельне законодавство оперує поняттям межі в юридичному розумінні.

Межа в юридичному розумінні являє собою створену за рахунок однієї чи двох суміжних земельних ділянок смугу на стику цих ділянок, на якій розташовані межові знаки або межові об'єкти.

Межі встановлюються при створенні (відведенні) кожної земельної ділянки. Порядок встановлення меж земельних ділянок визначається нормами законодавства про землеустрій. Так, Законом України «Про землеустрій» (ст. 55) передбачено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, а також на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцерозташування поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

185

Загальна частина

Норми права добросусідства покликані врегулювати лише ту частину відносин між землевласниками та землекористувачами щодо спільних меж земельних ділянок, які виникають після встановлення таких меж у порядку землеустрою. До таких відносин належать відносини щодо підтримання та відновлення встановлених спільних меж.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про землеустрій» межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) підлягають закріпленню межовими знаками встановленого зразка. Разом із тим, якщо межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), то межові знаки між розмежованими таким чином земельними ділянками можуть не встановлюватися. Однак власники та користувачі суміжних земельних ділянок зобов'язані дотримуватися меж земельних ділянок, які закріплені як межовими знаками встановленого зразка, так і природними та штучними лінійними спорудами і рубежами. Зокрема, вони не мають права самостійно чи за домовленістю між собою переміщати межі, знищувати межові знаки або споруди чи об'єкти, які виконують роль межових знаків.

Саме тому у ст. 106 ЗК України закріплено правило про те, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістилися або стали невиразними. При цьому витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Межові споруди використовуються спільно за домовленістю між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки хоча б один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди (ст. 108 ЗК України).

Правилами добросусідства також встановлено, що якщо на межі суміжних земельних ділянок ростуть дерева, то ці дерева, а також їх плоди належать власникам цих ділянок у рівних частинах. Разом із тим, кожен із сусідів має право вимагати зрізання дерев, які стоять на спільній межі. За загальним правилом, витрати на зрізання цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах. Однак якщо один із сусідів відмовився від своїх прав на дерева, то сусід, який зацікавлений у зрізанні дерев, що стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на їх зрізання.

Зрізання дерев, які ростуть на межі двох земельних ділянок, не допускається, якщо такі дерева виконують роль межових знаків і з тих чи інших причин не можуть бути замінені іншими межовими знаками встановленого зразка (ст. 109 ЗК України).

186

^________________________________ Розділ 9. Право добросусідства

Отже, право добросусідства передбачає, що межі та межові знаки мають постійно зберігатися власниками та користувачами земельних ділянок.

187

Розділ 10. Гарантії прав на землю

лошено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Важливі конституційні гарантії закріплені у ст. 13 Конституції України, згідно з якою земля як один з найважливіших природних ресурсів належить до об'єктів права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Спеціальні конституційні гарантії щодо прав на землю встановлені ст. 14 Конституції України, за якою земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Гарантується право власності на землю, яке набувається і забезпечується громадянами, юридичними особами, територіальними громадами та державою виключно відповідно до закону. Більш повні гарантії права на землю встановлені земельним правом. Вони забезпечують стабільність земельних відносин.

До матеріальних земельних норм права, якими гарантується право на

заповідного та іншого призначення; оздоровчого призначення;

До земельно-правових норм, якими регулюються земельно-правові відносини зобов'язального характеру (право вимоги і обов'язок задовольнити

в) щодо права громадян і юридичних осіб на отримання землі у постійне чи тимчасове користування, зокрема на умовах оренди;

г) щодо переходу права на землю в процесі придбання будівель і споруд;

ґ) щодо захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів;

189

Розділ 10. Гарантії прав на землю

стувачів, а також органів державної влади та органів місцевого

державного майна України, Державної адміністрації України,

мадян і юридичних осіб України, іноземних громадян, осіб без

використання;.

г) якими встановлюються способи захисту прав на землю; ґ) якими забезпечується відшкодування збитків власникам землі та

землекористувачам і втрат сільськогосподарського виробництва, а також вирішення земельних спорів.

Важливе місце в системі земельно-правових гарантій посідають норми, якими забезпечується правова охорона землі і захист права на землю. До

ненні заходів щодо використання й охорони земель; в) якими підтверджується виникнення права власності і права

бруднення, погіршення екологічної обстановки; ґ) якими охороняються права власників землі і землекористувачів у разі

190