Семчик Зем право

Розділ 10. Гарантії прав на землю

ділянку або її частину переходить на підставі цивільно-правових угод, а право користування — на підставі договору оренди. У разі

мельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю або споруду до кількох осіб, право на земельну ділянку визначається пропорційно до частки осіб у вартості будівлі або споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на яких розташована будівля чи споруда.

Однією з підстав припинення цих прав на землю незалежно від форми власності є вилучення чи викуп земельної ділянки для суспільних потреб або її примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності. Вилучення — це примусове припинення прав на земельну ділянку для забезпечення будьяких позитивних наслідків, спрямованих на задоволення суспільних (державних, комунальних, громадських), але не приватних потреб.

Вилучення (викуп) випливає із рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування і базується на владних повноваженнях держави та її органів чи територіальних громад та органів місцевого самоврядування з метою забезпечення відповідних громадських інтересів, загальнокорисних програм і заходів.

Мотивом такого рішення не можуть бути надзвичайні обставини. Воно обумовлюється інтересами розвитку відповідної території. У зв'язку із цим мета, заради якої проводиться вилучення (викуп), як правило, передбачається у містобудівній документації (у планах, програмах тощо)1.

Саме цим пояснюється те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб, виключний перелік яких визначено ст. 146 ЗК України, зокрема:

а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

б) під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності;

1Земельне право: Учебник / Под ред. Г. Е. Бьістрова, Р. К. Гусєва, А. В. Бабанова (и др.). — М.: ТК Велби, изд-во «Проспект», 2006. — С. 316.

в) під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) оборони та національної безпеки; ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів

транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафтота газових терміналів, електростанцій тощо);

201

Розділ 10. Гарантії прав на землю

д) під розміщення дипломатичних і прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

Процесуально це здійснюється так: власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу, має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп. Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку.

Окремою нормою земельного права (ст. 147 ЗК України) передбачено підстави відчуження (вилучення) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законом.

Припинення права власності на земельну ділянку у таких випадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості.

Особа, в якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки.

У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка.

Земельно-процесуальний порядок вилучення (викупу) земельних ділянок спрямований на забезпечення гарантій прав власності на землю громадян і юридичних осіб та права постійного користування державних юридичних осіб, а також права оренди земельної ділянки. Встановленням порядку вилучення (викупу) землі забезпечується потреба держави і територіальних громад у вирішенні суспільних завдань, які виникають у процесі їх життєдіяльності, забезпечуються інтереси суспільства.

З цією метою ЗК України передбачає спеціальний порядок вилучення (викупу) земельних ділянок. Статтею 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог ст. 150 цього Кодексу.

202

Розділ 10. Гарантії прав на землю

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, належать до повноважень районних, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, визначених для кожного з цих органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні — ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 1,0 гектара, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами 5_8 статті 149 ЗК України, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Більш сувора процедура встановлена ст. 150 ЗК України для вилучення (викупу) особливо цінних земель. Так, закон визначає вичерпний перелік особливо цінних земель, до яких належать:

—чорноземи нееродовані, несолонцюваті на лесових породах; лучночорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах та глеюваті: бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньо-глибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра й осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття;

—землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України.

Кодексом спеціально застережено, що вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком таких випадків: земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Гарантія прав на землю власників земельних ділянок, землекористувачів і суспільства (в особі органів державної влади, органів місцевого

203

Розділ 10. Гарантії прав на землю

самоврядування і громадських організацій) забезпечується не лише ускладненням порядку вирішення питання про вилучення (викуп) земельних ділянок, а й установленням порядку погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок.

Так, відповідно до ст. 151 ЗК України: юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення й охорону довкілля.

Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування зобов'язані в порядку, визначеному законодавством України, надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенні земельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктів відповідно до затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Матеріали погодження місця розташування об'єкта, що провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією зі своїм висновком центральному органу виконавчої влади із земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали й у місячний строк подає свої пропозиції до Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України розглядає ці матеріали і приймає відповідне рішення, а з питань, що погоджуються Верховною Радою України, подає їй свої пропозиції.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради подають до Верховної Ради України пропозиції щодо вилучення особливо цінних земель із земель комунальної власності.

Матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити.

Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.

Уразі відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної, міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта ці питання вирішуються у судовому порядку.

204

Розділ 10. Гарантії прав на землю

У разі задоволення позову щодо оскарження відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта рішення суду є підставою для розроблення проекту відведення земельної ділянки.

4. Відшкодування збитків власникам землі та

землекористувачам

Відшкодування заподіяних збитків власникам землі та землекористувачам є одним із способів захисту прав на земельні ділянки, перелічених у ст. 152 ЗК України, викликаних вилученням земельних ділянок, обмеженням права землекористування, погіршенням якості земель сільськогосподарського призначення.

Узаконодавстві та в юридичній літературі вживаються терміни «збитки», «шкода», «втрати», «неотримані доходи», «упущена вигода».

УЗК України вживається термін «відшкодування збитків», хоч визначення цього терміна немає. Статтею 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи «відшкодування шкоди». Отже, за цивільним правом відшкодування збитків є один з видів відшкодування шкоди. В енциклопедичній літературі під збитками розуміють вартісний

(грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями одного суб'єкта права іншому1. Під майновою шкодою розуміють будь-яке зменшення чи знищення майнового суб'єктивного права, охоронюваного законом інтересу чи майнового блага, що спричиняє втрати у потерпілого. До майнових збитків належать втрати, що їх особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі; витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи,

які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)2. Цивілістичні положення про майнові збитки і майнову шкоду стосуються і земельної ділянки, заподіяння збитків якій розглядається крізь призму порушення земельних прав, врегульованих нормами глави 27 ЦК України).

Земельне право розглядає збитки, що заподіяні неправомірними діями (бездіяльністю) особи і підлягають відшкодуванню в порядку застосування одного зі способів гарантій прав на землю.

Крім цього, у земельному праві застосовується обов'язок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь лісових земель та чагарників для потреб не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, а також втрат, завданих обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. При цьому втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам земельних ділянок та землекористувачам.

Питання про відшкодування втрат сільськогосподарського і

Розділ 10. Гарантії прав на землю

лісогосподарського виробництва у цьому підручнику розглядаються у розділі правового режиму земель сільськогосподарського призначення. У цьому розділі розкриваються питання відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам як одного зі способів захисту прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам виникають у разі:

—вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

—тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

—встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

—погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

—неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам визначається нормами земельного права. Згідно зі ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки, а також органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів, зокрема орендарів, або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, зокрема внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім загальних положень та умов відшкодування збитків, передбачених нормами земельного права, ЗК України (ч. 2 ст. 157) уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати порядок визначення та відшкодування збитків. Постановою від 19 квітня 1993 р. № 284 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. до цього Порядку були внесені зміни і доповнення, які здійснюються в частині, що не суперечить новому ЗК України.

Порядком у чинній редакції передбачена необхідність створення комісій із визначення переліку збитків власникам землі і землекористувачам, їх розміру, що підлягають відшкодуванню, порядку визначення розмірів збитків та строків їх відшкодування. Такі комісії створюються органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування. Результати роботи комісій оформлюються актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

206

Розділ 10. Гарантії прав на землю

Згідно з п. 4 Порядку відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посіви, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, зокрема орендарів, включаючи неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход — це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, зокрема орендар, із земельної ділянки та який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Крім цього, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України 27 жовтня 1997 р. була затверджена Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення земельного законодавства.

Названа Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди, завданої державі юридичними особами та громадянами у процесі їхньої діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, і поширюється на всі землі, незалежно від форм їх власності.

Вона застосовується при встановленні розмірів шкоди від невиконання вимог до використання земель цільового призначення; укладення угод з порушенням земельного законодавства; не-проведення рекультивації порушених земель; знищення меже-вих знаків; самовільного відхилення від проектів землеустрою та інших порушень. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам у результаті приведення сільськогосподарських угідь, лісових угідь та чагарників у непридатний для використання стан здійснюється особами, діяльність яких призводить до негативного впливу на стан земель, розташованих у зоні їх впливу, особами, які самовільно зайняли земельні ділянки, а також юридичними особами, які тимчасово використовували земельні ділянки для проведення розвідувальних робіт і не привели відповідну ділянку до стану, придатного для її використання за цільовим призначенням. У цих випадках винні суб'єкти відшкодовують шкоду в розмірі вартості робіт, необхідних для приведення земель до придатного до використання стану, або ж за свій рахунок виконують такі роботи.

Неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки як підстава відшкодування заподіяних збитків має місце у разі самовільного зайняття земельної ділянки, а також у випадках тимчасового

207

Розділ 10. Гарантії прав на землю

зайняття ділянок для виконання геологознімальних, пошукових, геодезичних та інших розвідувальних робіт.

Збитки відшкодовуються у повному розмірі. їх розмір визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати із земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний до її використання за призначенням або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Не виключається відшкодування заподіяних збитків винною особою і в натурі шляхом відновлення попереднього стану (якості) земельних ділянок або шляхом надання (передачі) земельної ділянки рівноцінного розміру та якості. Судова практика виходить з того, що заподіяна майну шкода відшкодовується у вигляді збитків лише тоді, коли відшкодування її в натурі неможливе. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7, суд, приймаючи рішення про відшкодування заподіяної шкоди в натурі, повинен визначити конкретні заходи щодо відновлення земельної ділянки та строки їх здійснення1.

Позови про відшкодування збитків власникам земельних ділянок і землекористувачам можуть пред'являтися за вибором позивача: або за місцем проживання відповідача (місцем знаходження органів управління організацій), або за місцем заподіяння шкоди (місцем знаходження земельної ділянки). При цьому до позовної заяви про відшкодування збитків повинен бути доданий обґрунтований розрахунок суми, яка стягується на відшкодування заподіяних збитків.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України судам дано роз'яснення, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки її відшкодовує володілець цього джерела згідно зі ст. 1187 ЦК України.

Земельна реформа: правові аспекти / В. І. Гуменюк, В. П. Паліюк. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. — С. 336-337.

Розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284).

У такому ж порядку визначаються збитки, заподіяні обмеженням прав власників землі та землекористувачів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатний для використання за цільовим призначенням

208

Розділ 10. Гарантії прав на землю

стан унаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт розмір збитків і порядок їх вирішення визначаються угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами, організаціями, що провадять розвідувальні роботи. При недосягненні згоди між ними розмір збитків визначається зазначеними вище комісіями, рішення яких можуть бути переглянуті судом при вирішенні відповідних позовів.

При невиконанні підприємствами, установами, організаціями, що тимчасово використовували земельні ділянки для проведення геологознімальних, пошукових, геодезичних та інших розвідувальних робіт, передбаченого ст. 97 ЗК України обов'язку привести займану земельну ділянку в попередній стан за свій рахунок в установлений строк, вони повинні відповідно до ст. 211 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1192 ЦК України відшкодовувати власникові або землекористувачеві заподіяну шкоду в розмірі вартості робіт, потрібних для приведення земельної ділянки в такий стан. Для визначення розміру цієї шкоди суд у разі необхідності може призначити експертизу.

Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладенні шляхів, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається

зурахуванням витрат на відновлення родючості земель, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Відповідно до статей 90, 95, 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з переданням останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Усправах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, на підставі ст. 1193 ЦК України розмір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, зменшується у випадку, коли груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди. Таке зменшення можливе, якщо інше не встановлено законом. Тому суди, розглядаючи такі спори, у кожному випадку мають досліджувати наявність зазначених обставин.

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від встановленого ним матеріального становища цієї особи

зобов'язковим наведенням мотивів прийнятого рішення, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

5.Вирішення земельних спорів

Упопередніх розділах стверджувалося, що до земельних правовідносин належать лише ті суспільні відносини щодо землі, які врегульовані нормами

209

Розділ 10. Гарантії прав на землю

земельного права. Земельні правовідносини виникають у тому випадку, коли є правова норма, відтворена в земельному законодавстві, яка встановлює взаємну поведінку відповідних суб'єктів і визначає права та обов'язки учасника земельних відносин. Учасниками земельних правовідносин є власники земель і земельних ділянок, а також землекористувачі. Отже, суб'єктами права на землю можуть бути громадяни, юридичні особи приватного права, юридичні особи публічного права, держава, від імені якої виступають органи державної і виконавчої влади, а також територіальні громади, від імені яких виступають органи місцевого самоврядування. Громадяни як учасники земельних правовідносин поділяються на громадян України, громадян іноземних держав та осіб без громадянства, а юридичні особи приватного права — на юридичних осіб України та юридичних осіб іноземних держав.

Як об'єкт права власності на землю земля розподіляється на приватну, комунальну і державу форму власності. З огляду на форми власності на землю держава як суб'єкт права державної власності на землю й органи місцевого самоврядування як суб'єкти права комунальної власності на землю здійснюють щодо земельних ділянок правомочності володіння, користування і розпорядження, що є характерним для земельних ділянок всіх форм власності.

Водночас Верховна Рада України як орган законодавчої влади наділена повноваженнями публічного права. Зокрема, прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин, визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель, затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель та іншими повноваженнями, що мають публічний характер.

Відповідними повноваженнями публічного права в галузі земельних відносин наділені органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, виходячи із форм власності на землю і правового статусу суб'єктів правовідносин, у системі земельного права є відносини, які врегульовані нормами приватного права, і відносини, які врегульовані нормами публічного права. При цьому на юридичних осіб публічного права у земельних відносинах, що виникають із цивільно-правових договорів, поширюються норми ЦК України, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ЦК України). Зі змісту ЗК України вбачається, що у багатьох випадках до юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права у галузі земельних відносин застосовуються як норми приватного права, так і норми публічного права. Відмінність має місце лише у формах власності на земельні ділянки. Юридичні особи приватного права, як і громадяни, можуть бути суб'єктами права приватної власності на земельну ділянку, а юридичні особи публічного права —- суб'єктами права постійного користування земельною ділянкою. При цьому юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права можуть бути суб'єктами права тимчасового користування земельними ділянками, зокрема на правах оренди.

210