Семчик Зем право

ВСТУП

заборона (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами у разі порушення ними норм земельного законодавства тощо.

Характерною особливістю земельного права є те, що саме його нормами визначається компетенція Автономної Республіки Крим (ст. 13 Земельного кодексу України), органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, у галузі регулювання земельних відносин, тобто районних та обласних рад, а також компетенція Верховної Ради України.

Спеціальними нормами земельного права є норми, якими регулюються передача земель у власність і надання їх у користування; припинення і перехід права власності на землю; вилучення (викуп) земель; встановлюється плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна плата за землю, а також визначаються права й обов'язки власників землі та землекористувачів, захист і гарантії їхніх прав.

Спеціальні розділи земельного права присвячено питанням використання земель усіх категорій, зокрема земель сільськогосподарського призначення; земель житлової і громадської забудови; земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; оздоровчого призначення; рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, земель лісогосподарського призначення, земель водного фонду, а також земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельне право як галузь права, що має свою систему, містить такі важливі інститути: відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг; державний земельний кадастр; землеустрій; вирішення земельних спорів, відповідальність за порушення земельного законодавства.

Лише перелік зазначених інститутів земельного права свідчить про те, що земельне право є самостійною комплексною галуззю в системі права України.

Аналіз земельного законодавства дозволяє визначити земельне право як сукупність земельно-правових норм, якими регулюються земельні відносини в Україні, що стосуються права власності на землю і права користування землею, визначення прав та обов'язків суб'єктів земельного права, розподілу земель на категорії відповідно до їх цільового призначення, використання земель за цільовим призначенням з додержанням екологічних правил, встановлення правового режиму земель відповідних категорій, земельного кадастру і землеустрою, створення умов для раціонального використання землі, збереження її природних властивостей, охорони земель та захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави та Українського народу.

Земельне право як галузь права буде мати належне визнання і розвиватися за умови, що воно матиме систему земельно-правових норм, свої ідеї, теоретичні обґрунтування, принципи, предмет, методи і витоки правового

12

ВСТУП

регулювання, тобто якщо існує наука земельного права, якщо воно вивчається в юридичних навчальних закладах як програмна дисципліна.

Наведені характеристики земельного права складають основні елементи його навчального курсу.

Цей підручник є узагальненням наукових ідей і концепцій щодо розвитку земельного законодавства, прийнятого після проголошення незалежності України, зважаючи на традиції земельного права, які сформувалися в минулі роки. Підручник підготовлено з урахуванням того, що окремі положення земельних відносин вивчаються в курсах «Цивільне право», «Екологічне право», «Природоресурсне право», «Аграрне право». Основні положення земельних правовідносин базуються на загальнотеоретичних положеннях теорії та історії права, інших галузей права з визначенням особливостей предмета земельного права, який має різнобічний склад і вимагає спеціального правового регулювання.

Структура підручника дещо ширша за структуру розділів земельного законодавства. У виданні містяться загальнотеоретичні положення земельного права, його історія, розглянуто відмінності земельного права від інших галузей права, зокрема цивільного, адміністративного, права місцевого самоврядування, а також від екологічного, аграрного та інших галузей права, з якими земельне право з огляду на його комплексність перетинається, стикується, використовує їхні окремі норми чи специфічні елементи зазначених норм.

Підручник складається з 22 розділів. У першій — загальній частині — висвітлюється теорія земельного права, якій присвячені розділи: предмет і система земельного права; історія земельного права України; джерела земельного права України; земельно-правові норми і земельно-правові відносини; право власності на землю; право землекористування, зокрема оренди; право земельного сервітуту, право добросусідства; гарантії прав на землю; державне управління у сфері використання та охорони земельних ресурсів; правове регулювання обігу земельних ділянок; правова охорона земель.

У другій — особливій частині — викладається правовий режим земель сільськогосподарського призначення; земель житлової і громадської забудови, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших категорій. Також викладається правове регулювання охорони і використання земель водного фонду.

Опанування викладеними у цьому підручнику правовими знаннями про землю і земельно-правові відносини сприятиме підвищенню ефективності земельного законодавства, законотворчої і право-застосовної діяльності, забезпеченню раціонального і цільового використання земель різних категорій, захисту права власності на землю і права землекористування, прав на землю та інтересів громадян і юридичних осіб України та іноземних держав, осіб без громадянства, територіальних громад, держави та Українського народу.

13

ВСТУП

Авторський колектив підручника висловлює щиру подяку за сприяння і допомогу рецензентам рукопису та професорам і викладачам кафедр земельного права навчальних закладів, науковцям відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права та вченим радам Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київського університету права НАН України за підтримку і створення умов для підготовки підручника.

14

Загальна частина

них ділянок у приватну власність для ведення фермерського та особистого селянського господарства, землеустрій, порядок розгляду земельних спорів, облік тощо.

Земельні правовідносини мають свою історію. В попередні історичні періоди земля як об'єкт права належала до речового права, земельні відносини регулювалися нормами цивільного (приватного) права, а щодо казенних земель — нормами публічного права. До предмета цивільного права належали власне земельні ділянки, а також земельні ділянки разом із побудованими на них будинками, будівлями і спорудами. Такі будівлі з земельними ділянками називалися нерухомістю і розглядалися як єдиний об'єкт суспільних відносин, їх правового регулювання.

Після Жовтневої революції 1917 р. декретом «Про землю», прийнятим Другим Всеросійським з'їздом рад 26 жовтня (8 листопада) 1917 р., всю землю — державну, поміщицьку, удільну, кабінетську, монастирську, церковну, посесійну, громадську і всі інші великі приватні землеволодіння — було перетворено у всенародне добро: націоналізовано, конфісковано і передано в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових рад селянських депутатів1. Згідно зі ст, 5 декрету землі рядових селян і рядових козаків не конфісковувалися, а передавалися їм у користування. Категорично заборонялася купівля-продаж землі, здавання в заставу, дарування тощо. Цей декрет було запроваджено в УРСР відповідно до постанови Першого Всеукраїнського з'їзду рад2. Декретом РНК РСФСР «Про скасування права приватної власності на нерухоме майно в містах» від 20 серпня 1918 р. було скасовано приватну власність на всі без винятку земельні ділянки як збудовані, так і не збудовані, як ті, що належали приватним особам і промисловим підприємствам, так і ті, що належали відомствам і установам у межах міських поселень (ст.1)3.

З того часу на всій території СРСР, зокрема і в УРСР, всі землі були вилучені з торгового обігу, земельні відносини перестали бути предметом

1СУ РСФСР. — 1917— № 1. —Ст.'З.

2Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду УРСР. — К, 1963. — Т. 1. — С. 14.

3СУ РСФСР.— 1918. — № 362. — Ст. 684.

цивільного права і були віднесені до предмета земельного права як самостійної галузі права.

Після проголошення незалежності ЗО січня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про форми власності на землю», яким в Україні було визнано приватну, колективну і державну форми власності на землю1. 13 березня 1992 р. було прийнято ЗК України в новій редакції, який підтвердив всі три форми власності на землю2.

5 травня 1993 р. до ст. 14 Закону України «Про власність», яким було визначено право приватної власності громадян на землю, були внесені зміни і доповнення3. Громадяни України мали право на одержання у приватну власність земельних ділянок для:

1) ведення селянського (фермерського) господарства;

18

__________Розділ 1. Предмет, принципи і система земельного права

2)ведення особистого підсобного господарства, а тепер — фермерського та особистого селянського господарства;

3)будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

4)садівництва.

Суб'єктами права приватної власності на землю могли бути лише громадяни України. Об'єктом земельних відносин, зокрема відносин власності, виступають земельні ділянки, конкретний розмір яких надається громадянам у власність для певної мети.

Згідно зі ст. 20 цього Закону суб'єктами права колективної власності на землю були визнані колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства.

З дня прийняття Закону України «Про форми власності на землю», ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р. і внесення 5 травня 1993 р. поправок до Закону України «Про власність» земельні відносини, що складаються в частині приватної і колективної власності на землю, стали предметом цивільного права України. Відповідні правові норми щодо регулювання земельних відносин передбачені в новому Цивільному кодексі України 2003 р.

Але це не означає, що земельні відносини перестали бути предметом

1ВВР. — 1992.—-№18. — Ст. 225.

2ВВР. — 1992. — № 325. — Ст. 354.

3ВВР. — 1993. — № 26. — Ст. 277.

земельного права, що земельне право як галузь права втратило свою регулятивну роль, самостійне місце в системі права України. Для науково обґрунтованого висновку треба виходити з того, що земля посідає особливе місце в життєдіяльності людини і має такі властивості, які не можуть ігноруватися законом і не вписуються у цивільне право.

По-перше, земля — це єдине місце проживання людей, тварин і всіх живих організмів. Земля — це основа основ самого існування і буття, єдине місце для господарської і будь-якої іншої діяльності. Земля виступає як найважливіший природний ресурс, основа життя, загальнолюдське і загальнонаціональне надбання, як компонент природи і біосферна категорія.

По-друге, земля виступає як просторовий операційний базис, що використовується для розташування житлових, адміністративних, наукових та інших об'єктів у населених пунктах, виробничих об'єктів і як основний засіб виробництва у сільському господарстві. Вона обмежена у просторі і не може бути ні збільшена, ні зменшена як майно.

По-третє, земля — найважливіший компонент навколишнього природного середовища, який функціонує за законами живих організмів, здатних до самовідновлення, створення умов для розвитку і підтримання життя рослин, тварин, птахів, риб, мікроорганізмів, до очищення атмосфери, збереження води, надр тощо.

По-четверте, земля використовується як важливий, незамінний і складний об'єкт господарювання та засіб виробництва. В АПК — це найголовніший

19

Загальна частина

засіб сільськогосподарського виробництва і виробництва сільськогосподарської продукції. Земля не може бути замінена ніяким іншим засобом проживання і виробництва, не старіє, не зношується і не може збільшуватися.

По-п'яте, як засіб виробництва згідно із цивільним законодавством земля належить до майнових об'єктів. Але це майно особливого роду. Вона не має і не може мати вартості. У сфері обігу ціна на землю складається з урахуванням її природних властивостей і вкладених коштів на її поліпшення. Саме тому угоди щодо землі повинні укладатися за спеціальними правилами.

Різне економічне, екологічне, географічне і соціальне призначення землі як об'єкта земельних відносин виділяє землю серед усіх інших об'єктів матеріального світу і вимагає від людей і від держави особливого ставлення до неї. Якщо розглядати землю з цих позицій, то вона є надбанням всього людства. У статті 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Статтею 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Незважаючи на те, що земля належить усьому Українському народу, Конституція допускає право приватної власності на землю і гарантує це право. Питання права власності на землю досить ґрунтовно врегульовані ЗК України, прийнятим 25 жовтня 2001 р. та введеним у дію з 1 січня 2002 р.1 Наведене свідчить, що земельні відносини, зокрема і відносини власності на землю — це відносини особливого роду, регулювання яких не охоплюється нормами цивільного та інших галузей права. Саме тому дуже важливо, що в новому Цивільному кодексі України (далі — ЦК України), прийнятому 16 січня 2003 р. та введеному в дію з 1 січня 2004 р., у загальних рисах врегульовані лише відносини власності на землю (земельну ділянку)2. Згідно зі ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів, а, отже, і землі, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Обґрунтованими є висновки Б. В. Єрофєєва, що з правової та економічної точки зору цінність землі визначається особливостями, специфікою властивостей та ознак, які відрізняють її від інших майнових об'єктів3. Слушним є також зауваження Г. В. Чубукова, що цивільне право не має правового інструментарію для врахування різноманітності і специфіки землі

1ВВР. — 2002. — №3-4. — Ст. 27.

2ВВР. — 2003. — № 45-46; № 47-48.

Ерофеев Б. В. Земельное право: Учебник. — М.: Новый юрист, 1998. — С. 1314.

як об'єкта земельних відносин. Воно визначає єдині уніфіковані правила цивільного обігу і власності на землю без урахування її унікальних особливостей1.

20