Лекція 13: Поняття та значення співучасті за кримінальним правом

(2 год.)

Мета лекції:

• освітня: формування у курсантів уявлення про інститут співучасті в злочині, ознаки співучасті, види співучасників, форми співучасті, вплив скоєння діянь у співучасті на кваліфікацію злочинів та призначення покарання;

• розвиваюча: закріпити знання про ознаки співучасті в злочині, види співучасників, форми співучасті;

• виховна: забезпечити всебічний розвиток у курсантів наукових переконань щодо значення інституту співучасті для кримінально-правової кваліфікації та розв’язання інших питань кримінально-правового характеру.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кваліфікація злочинів, кримінальний процес.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

1. Поняття, значення та ознаки інституту співучасті у злочині.

2. Види співучасників.

3. Форми співучасті.

Опорні поняття: співучасть у злочині; об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті; форми співучасті; вчинення злочину групою осіб без попередньої змови; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину організованою групою; вчинення злочину злочинною організацією; ексцес виконавця.

1. Інститут співучасті в злочині є найбільш складним і дискусійним у теорії кримінального права, оскільки злочини вчиняються не однією особою, а декількома суб’єктами злочину, що визначає особливості їх відповідальності. У теорії кримінального права є дві основні концепції юридичної природи співучасті. Перша має в основі акцесорний (несамостійний) характер співучасті. Прихильники другої концепції розглядають співучасть як самостійну форму злочинної діяльності. При цьому курсанти повинні розібратись у цих концепціях і навчитися застосовувати їх на практиці.

Можна дати визначення співучасті в злочині як умисної спільної участі декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України). Треба розглядати особливості об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті та встановити, чи є можливою співучасть у злочині з непрямим умислом.

Об’єктивні ознаки співучасті:

а) участь у вчинені злочину декількох суб’єктів злочину;

б) спільна участь у вчиненні злочину.

Суб’єктивна ознака співучасті – це спільний умисел співучасників. Він передбачає:

а) взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного чи когось із них;

б) усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню;

в) бажання або свідоме допущення настання єдиного злочинного результату.

2. Співучасники діляться на види залежно від характеру виконуваних ролей. В свою чергу роль кожного співучасника й тим самим вид співучасника визначається з урахуванням тих дій, які вчиняє винний в ході злочинного посягання.

Згідно з ч. 1 ст. 27 КК України співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник. Тому треба розібратись у кожному з цих видів співучасників, з’ясувати їх об’єктивні та суб’єктивні ознаки, відмінність співучасників один від одного.

3. Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними. Зазвичай виокремлюють форми співучасті: залежно від узгодженості дій співучасників і залежно від наявності поділу ролей між ними.

Законодавець у ст. 28 КК України визначив такі форми співучасті:

а) група осіб;

б) група осіб за попередньою змовою;

в) організована група;

г) злочинна організація.

Особи, які заздалегідь домовилися на вчинення злочину, можуть виконувати різні діяння, і залежно від „ролі”, яку виконує той чи інший суб’єкт злочину, можна виділити такі види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник.

Треба також усвідомити, що співучасть можлива лише за умисної спільної участі декількох суб’єктів злочину. Використання суб’єктом злочину неосудної чи малолітньої особи у його скоєнні не визнається співучастю в злочині, а винна особа повинна відповідати як виконавець злочину.

Співучасть у злочині необхідно відрізняти від причетності до злочину. Причетність до злочину – це умисна дія або бездіяльність, яка пов’язана із вчиненням злочину іншою особою, але не є співучастю в ньому через відсутність об’єктивної та суб’єктивної спільності зі злочинною діяльністю такої особи. Діяльність, яка утворює причетність до вчинюваного іншою особою (особами) злочину, хоча і має певний зв’язок з ним, однак вона: а) не є складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину; б) причиново не зумовлює його злочинний результат; в) не утворює єдності наміру особи, яка вчинила злочин, і особи, яка причетна до його вчинення.

У теорії кримінального права прийнято виділяти такі види причетності:

а) заздалегідь не обіцяне приховування злочину;

б) неповідомлення про злочин;

в) потурання злочину;

г) заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій;

ґ) інші.