166_X1L

КОНТРАЖУР — в образотворчому мистецтві розміщення моделі (натури) під час її зображування, коли джерело світла перебуває позаду об'єкта.

КОНТРАПОСТ — в образотворчому мистецтві контрастний поворот верхньої частини людського тіла стосовно його нижньої частини, яка зображена фронтально.

КОНТРАСТ — у спеціальному значенні протиставляння та взаємне поси­лення властивостей, що співвідносяться між собою. Від вправного засто­сування К. залежить художня взаємодія багатьох композиційних засобів та прийомів.

КОНТРРЕЛЬЄФ — див. Заглиблений рельєф.

КОНТРТИТУЛ — у книжковому оформленні сторінка із заголовними дани­ми загального характеру, котра розміщується перед основною, титульною, сторінкою й становить з нею т. зв. розворотний титул. К. зустрічається, головним чином, у багатотомних або серійних виданнях.

КОНТУР — в образотворчому мистецтві зовнішні обриси й обрис фігури або предмета (а також групи фігур або предметів) як один із засобів худож­нього вираження: в цьому значенні термін «контур» відноситься до га­лузі малюнка в широкому розумінні слова, що охоплює усі різновиди образотворчого мистецтва та всі технічні прийоми. Поняття «контур»^ може бути застосоване й до відповідних сторін самої натури (див. Силует). У малюнку як різновиді графіки й у техніці малювання К. — це сукуп­ність ліній, що позначають найважливіші (переважно зовнішні) обриси зображення (див. Абрис).

КОНФІГУРАЦІЯ — див. Контур, Силует, Абрис.

КОНФЛІКТ — у сюжетах образотворчого мистецтва зображення супе­речливих суспільних сил, зіткнення та боротьба нового й старого. Маючи порівняно обмежені можливості для передачі подій, що розгортаються у часі, образотворче мистецтво, однак, здатне відобразити рішучу або гостру мить цієї боротьби, образно розкриваючи сутність та початок К. Він може бути вираженим у драматичному плані {драматизм), або у ко­медійному чи сатиричному {комічне, сатира).

КОНЦЕПТУАЛІЗМ — один із різновидів абстракціонізму XX ст., що поєд­нує процес творчості митця та процес дослідження цієї творчості. Сам твір може мати вигляд несподівано використаних предметів, що не мають жодного функціонального призначення, а творчий задум митця може створюватись у будь-якому середовищі (площа, вулиця, поле, морське узбережжя тощо), котре також може бути невід'ємною частиною даного твору. Людина, її дії або мовчазна присутність у творі є важливим ком­понентом цього мистецтва. Такими творами митець прагне довести глядачеві, що мистецтво — це лише ідея, проект, котрі виникають та існують/тільки як наслідок людського життя.

КОНЦЕПЦІЯ — єдиний, визначальний задум; провідна думка будь-якого твору, загальна система поглядів, уявлень з будь-якої проблеми, що визначає методи та засоби її вирішення. Художня К. — система худож­ніх ідей, переконань, поглядів автора твору.

КОПІРКА — найтоншої якості папір, на одну із сторін котрого нанесений шар спеціальної речовини певного забарвлення. К. слугує для переби­вання візерунка, креслення, орнаменту тощо на іншу зображальну поверх­ню. Див. Копіювання, Копія.

КОПІЮВАННЯ — один із засобів формотворення, суть котрого полягає уточному повторенні вже існуючої композиції або такої, що існувала в минулому (див. Реконструкція). К. може бути підготовчим етапом ори­гінального авторського творчого процесу; у більш вузькому значенні — засіб повторювання, розмножування, тиражування чого-небудь; К. може бути також засобом виховання та навчання. Не плутати з близькими за змістом поняттями реплікації та репродукції.

КОПІЯ — повторення оригіналу {першотвору) з метою якомога точнішого його відтворення. Повноцінна К. повинна відповідати оригіналу як за розміром і технічними засобами, так і за якістю виконання. К., виконана автором оригіналу (першотвору), часто має спеціальну назву — дублет, репліка, повторення.

КОПТІННЯ — технічний процес в гравіюванні, який полягає в наданні поверхні заґрунтованої дошки рівномірного чорного матового кольору, на тлі якого чітко виділяються гравіровані штрихи малюнка (див. Кіптява).

КОРА — у мистецтві Стародавньої Греції доби архаїки (VIII—VII ст. до н.е.) скульптурне зображення дівчини, що мало культове значення. На відмі­ну від аналогічних скульптур куросів (юнаків), які зображувались оголе­ними, К. завжди були задрапіровані. Надалі їх почали використовувати в якості каріатид.

КОРАЛИ — матеріал органічного походження, вапнякове відкладення мор­ських поліпів у вигляді порожнистих гілчастих трубок рожевого, черво­ного, рідше — чорного кольорів. Добре піддається оброблюванню. Віддавна К. використовували для виготовлення прикрас — особливо ці­нувався їх тендітний, ледь матовий, рожевий колір, котрий називають кораловим; широко використовувались у декоративному мистецтві XVIII ст. Іноді К. називають літофітом.

КОРДИБАНИ — у мистецтві художньої обробки шкіри типологічна група шкіряних шпалер, оздоблених тисненням, розписом, позолотою та переважно рослинною орнаментикою. Використовувались для прикра­шування помешкань.

КОРЕГУВАННЯ, КОРЕКТУРА — у техніці графіки виправлення та доповнення, що вносяться гравером у друкарську форму після пробного відбитку на папері перед друкуванням серії або тиражу.

КОРИНФСЬКИЙ ОРДЕР — архітектурний ордер, який характеризується, головним чином, своєю капітеллю, прикрашеною листям аканта та за­витками, що наче підтримують кути абака. Вважається, що К.о. похо­дить з міста Коринф у Греції.

КОРИСНИЙ ЕФЕКТ — у галузі дизайну вираз на означення безпосереднього результату використання виробу за прямим призначенням. Напр.: К. є. друкарської машинки є набраний текст. Величина К. є. використання виробу залежить від кількох умов: ступеня технічної досконалості виробу; відповідності його конструкції та форми умовам експлуатації; відповідності антропометричним показникам; дотримання споживачем умов експлуатації виробу тощо. Таким чином, величина К. є. є одним з важливих показників якості виробу.

КОРИСНІСТЬ ВИРОБУ — у галузі дизайну вираз на означення міри необ­хідності у виробництві та споживанні виробу з точки зору інтересів сус­пільства і людини. Тим, наскільки виріб відповідає цим інтересам, а також об'єктивним тенденціям розвитку суспільних потреб, визначається міра його корисності. Виразом «К.в.» визначається також те, чи сприяє він і наскільки сприяє найефективнішому задоволенню будь-якої потреби, у розвитку якої суспільство зацікавлене. Однією з умов К. в. є його естетична досконалість.

КОРИФЕЙ — видатний діяч у будь-якій галузі мистецтва.

КОРН — зерниста, шорстка поверхня каменю в літографії або металевій пластинці при офсетному способі друку; спеціальний папір (т. зв. корн-папір) із зернистою будовою поверхні, покритою спеціальним клейовим шаром — застосовується в літографії.

КОРН-ПАПІР - див. Корн.

КОРОПЛАСТИКА — мистецтво давньогрецької скульптури дрібних форм з випаленої глини — теракоти, що відображають в основному жіночі фігури (походить від слова «кора-»). Ці скульптурки ліпилися «від руки», тиражувалися та розмальовувались. Інша їх назва — танагрські статуе­тки — за місцем знахідки більшості з них в некрополі міста Танагра в Беотії (Греція). Розквіт цього мистецтва припадає на III ст. до н. є. Не плутати з керопластикою.

КОРПУСНЕ МАЛЯРСТВО — виконання твору щільним, порівняно товстим шаром фарб (на відміну від тонкошарового, напівпрозорого малярства). Термін, зазвичай, стосується олійного малярства.

КОРУНД — твердий кристалічний мінерал класу оксидів та гідрооксидів, переважно синюватого або жовто-сірого кольорів. Прозорі різновиди К. забарвлені у чисті, «дзвінкі» кольори. Різновиди мінералу: рубін — черво­ний або рожевий, сапфірі синій, топаз — жовтий, аметист — фіолетовий, смарагд (ізумруд) — зелений. їхні кристали мають шестигранну, пірамі­дальну, стовпчасту або бочкоподібну форму та скляний полиск. Широко використовуються у ювелірному мистецтві.

«КОСАРИК» - див. Шкребок.

КОШТОВНЕ КАМІННЯ — мінерали, які мають властивості дорогоцінних матеріалів: красу, рідкісність та довговічність. Віддавна особливо цінувалися дванадцять К. к.: алмаз, аквамарин, аметист, берил, корунд, онікс, опал, рубін, сапфір, топаз, циркон та яхонт. Усі вони використо­вувались і використовуються у ювелірному мистецтві для виготовлення прикрас.

«КРАББ» — елемент орнаментики готичного стилю у вигляді вигнутого ли­стя, що наче насунуте на архітектурні деталі карнизів, фронтонів тощо.

КРАЄВИД — див. Пейзаж.

КРАКЕЛІОР — у технології та реставрації малярства шпаринки у фарбовому шарі, переважно в олійному малярстві на полотні. Загальні причини появи К. — різниця в коефіцієнті розширення фарбового шару та основи ступеня їх просихання; механічний вплив (удари, струси), недоліки в техніці малярства (напр., прописки по не зовсім просохлому фарбовому шару) тощо.

КРАКЛЕ — у художній кераміці мереживо тонких шпаринок на глазурова­ній поверхні керамічного виробу, навмисно утворене для декоративного ефекту й оброблене за допомогою підфабовки та заплавлення. Шпаринки К. можуть бути різні за розміром та абрисом і утворювати мереживо різного візерунка.

КРАПАНКА, КАПАНКА - див. Писанка.

КРАПКА — найпростіший зображальний засіб. Теоретично не має розмірів (див. Лінія, Пляма), практично — пляма щонайменшого розміру та різних форм. Сукупність К. може утворювати лінію або риску, штрих, пляму різноманітних тональностей та фактур, орнаментальний ряд, раппорт тощо.

«КРАПЛЯ» — в архітектурі декоративні деталі, схожі на зрізані пірамідки. Бувають різні за формою та розміром — квадратні, прямокутні та колоподібні. Застосовуються в модульйонах доричного ордера під карниза­ми, віконними отворами тощо.

КРАПЧАСТИЙ — див. Муравлений.

КРАСА — найвища естетична оцінка будь-якого явища дійсності, що ото­чує людину, або самої людини чи художнього твору, виконаного нею.

КРАШАНКА - див. Писанка.

КРЕЙДА — мінерал вапнякового походження білого кольору (див. Вапно), що використовується як матеріал для малювання. Крім білої К., існу­ють «червона крейда» {сангвін) та «чорна крейда» (італійський олівець). Біла К. входить до складу грунту для малярства.

КРЕСЛЕННЯ — у проектуванні досконале зображення конструкції — ортогональ, план, розріз, іноді — перспективне креслення.

КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ — метод прогресивного мистецтва в період капіта­лізму (XIX ст.), спрямований на викриття пороків та протиріч суспільного устрою та утвердження демократичних громадських ідеалів. Серед усіх ме­тодів та напрямів мистецтва К. р. вирізняється чіткою та прямою постанов­кою соціальних проблем та найбільш усвідомленим прагненням виносити «вирок» явищам суспільного життя. Розвиток К. р. пов'язаний з розмежу­ванням і боротьбою двох культур всередині національної культури з її «бойо­вою» ідейною цілеспрямованістю та яскраво вираженою національною самобутністю. В тій чи іншій мірі К. р. розвивався у мистецтві та літерату­рі усіх країн (видатні представники його в образотворчому мистецтві: Хоггарт в Англії, Курде та Дом'є у Франції тощо).

КРЙТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА - те ж саме, що й мінойська культура (за ім'ям легендарного царя Криту — Міноса) — культура населення островів Егейського моря, головним чином о. Крит та материкової Греції (міста Тирінф і Мікени) бронзового віку. Іноді її називають також егейською культурою. Була тісно пов'язана з Єгиптом та Ближнім Сходом, мала великий вплив на формування мистецтва Стародавньої Греції. Розвиток К.-м. к. поділяється на три доби: ранньомінойська (2600-2000 pp. до н.е.); середньомінойська (2000-1400 pp. до н.е.) — будівництво Кноського палацу на о. Крит, кераміка типу «камарес», настінні розписи; пізньомінойська (1400-1150 pp. до н.е.). її розвиток обірвався у зв'язку з дорійським нашестям. К.-м. к. відобразилася в епосі Гомера.

КРИШТАЛЬ — у спеціальному значенні сукупність виробів (посуд, дрібна скульптура тощо) з прозорого, як скло, каменю гірського походження; скло особливого сполучення та обробки. Див. Скло.

КРИЮЧІ ФАРБИ - див. Фарби. КРОКІ - див. Начерк.

КРОНШТЕЙН — в архітектурі підпора у вигляді полиці, що прикріплена до стіни. Часто їх розміщують на стінах під карнизом, де вони слугують деко­ративним елементом, але іноді є підпорою частин будівлі.

КРУГЛА СКУЛЬПТУРА — один із двох основних видів скульптури, при­кметною властивістю якого є протилежність до рельєфу, суцільно об'єм­не зображення, досяжне для огляду з усіх боків.

КСИЛОГРАФІЯ — загальний технічний різновид випуклої гравюри та най­давніша техніка гравюри взагалі. К. поділяється на торцьовану (торцеву) та поздовжню, або обрізну гравюру. К. виконують, вирізуючи на дошці, зазвичай, грушевого або букового дерева, ті частини нанесеного поверх неї гравіювального малюнка, котрі повинні залишитись білими після від­тиску. У поздовжній, або обрізній гравюрі (відомій у Європі ще на початку XV ст.) волокна дошки паралельні її поверхні, а робота проводиться за­гостреними кінцями ножів. Можливості цієї техніки порівняно неве­ликі, труднощі ж значні (оскільки опір ножа нерівномірний в різних напрямках). Торцеву гравюру (винайшов наприкінці XVIII ст. англійсь­кий гравер Т. Б'юїк) виконують на дошці з перпендикулярним до по­верхні волокном. її основний інструмент, штихель, дає можливість за­стосувати найтоншу та найрізноманітнішу техніку. На відміну від будь-якого різновиду заглибленої гравюри, К. може друкуватись разом з набо­ром на звичайній друкарській машинці й тому часто використовується у книжковій ілюстрації.

КУБІЗМ — авангардистська формалістична течія у європейському образо­творчому мистецтві початку XX ст., що виникла й склалась у Франції напередодні Першої світової війни (починаючи з 1908р.). Митці цієї течії прагнули виявити геометричну структуру об'єму, розкладаючи предмет на пласкі грані або уподібнюючи його простим тілам — кулі, конусу, кубу (звідси й назва). Кубізм є попередником абстракціонізму (див. Без­предметне мистецтво).

КУЛЬТУРА — у мистецтві фактор, що обумовлює взаємозв'язок людини, суспільства та природи. К. — система досягнень (надбань) суспільства, об'єднаних часом та місцем, належністю до певних національних та со­ціальних цінностей. Вона віддзеркалює рівень інтегрованих матеріаль­них та духовних цінностей, що створюються, зберігаються, примножую­ться та використовуються людиною в конкретних хронологічних, гео­графічних, етнічних та соціальних межах. К. як сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених суспільством, характеризує певний рівень його розвитку. Розрізняють матеріальну та духовну К. У більш вузькому розумінні термін «культура» відносять до сфери духовного життя людини.

КУНСТКАМЕРА — на початку XVIII ст. поширені в Європі зібрання рідкіс­них речей; приміщення, де зберігалася така колекція. К. — прообрази сучасних музеїв.

КУПІДОН — скульптурне зображення в архітектурі у вигляді гарненького хлопчика або юнака, котрим прикрашали стіни або інтер'єр споруди.

КУПОЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА — зображення, побудоване на внутрішній по­верхні сфери й еліпсоїді. Нею користуються під час розписування куполів храмів, соборів, церков, палаців, круглих громадських будов тощо.

КУРАНТ — конусоподібної форми інструмент для розтирання фарби ручним способом, зроблений з твердого каменю або мармуру; малі куранти, що схожі за формою на перевернутий бокал, виготовляють зі скла або порцеляни.

КУРОС — в архаїчному мистецтві Стародавньої Греції (VIII — VII ст. до н.е.) скульптура юнака-атлета (зазвичай, оголеного). Мала культове призначення й зображувала одночасно бога Аполлона, а також чоловічу фігуру взагалі як втілення ідеалу фізичної досконалості. К. характерне узагальнення форм, фронтальність постави фігури, славнозвісна «архаїчна» усмішка. К.., як і кори, могли замінювати колони й підтримувати антаблемент.

КУРСИВ — похилий друкарський шрифт, подібний до рукописних букв; скоропис — за розміром літер те саме, що й мінускул.

КУСТАР — майстер, вправний умілець — звідси й вираз «кустарне ремес­ло», тобто рукотворне, традиційне ремесло.

КУСТОДІЇ — невеликі клаптики білого паперу з ажурно витятими краями, що слугували підкладкою й оздобою для канцелярських печаток середи­ни XVI ст. Оскільки краї К. на кілька сантиметрів виступали за межі печаток, утворюючи поля, їм надавали ножицями вигляд різних за формою фігурок ромбу, квадрата, розетки, зірки, картуша тощо. Для витинання папір складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро. Див. Витинанка.

КУТОВА ПЕРСПЕКТИВА — вигляд з-за рогу будівлі, вулиці тощо, засіб зображування архітектурного простору, на відміну від фронтальної перс­пективи, не з одною, а з двома точками сходження (див. Точка зору), коли усі видимі фасади скорочені.

КУФІЧНЕ ПИСЬМО — стиль раннього арабського письма з прямоліній­ними кутуватими літерами, що використовувались для написання на ке­рамічних виробах Близького Сходу ІХ-ХІІІ ст. Іноді ці написи мали суто декоративне призначення — в них лексичний зміст був відсутній. Напи­си такого виду називаються псевдоарабськими; те ж саме, що й епіграфі­чний орнамент.

К'ЯРОСКУРО — різновид техніки кольорової ксилографії, в котрій друку­вання проводиться послідовно з кількох дощок (для кожного кольору своя дошка), завдяки чому утворюються плавні переходи від світлого тону до темного (див. Градація). Винайшов італійський гравер Уго да Карпі у 1516 р.

- Л -

ЛАВІС — малозастосовуваний технічний різновид заглибленої гравюри по металу, схожий у відбитку на малюнок пензлем (туш, сепія, акварель тощо). Своєрідність лавісної техніки полягає у дії кислоти безпосередньо на поверхню металу способом травлення або ж за допомогою спеціального пензля. Відмінність в силі травлення відповідає при цьому тоновим градаціям у відбитку. Способом Л. можна отримати дуже обмежену кіль­кість відбитків. Л. як самостійна техніка набув поширення в XVIII ст. У наш час застосовується як засіб тонування в інших різновидах травленої гравюри.

ЛАКИ — розділ народного декоративно-прикладного мистецтва, що охоплює вироби з пап'є-маше, металу, дерева, декоровані розписом за допомогою (переважно) темперних фарб (найчастіше на чорному тлі) та покриті шаром прозорого Л. Вперше Л. з'явились у країнах Сходу (Китай, Японія) й лише пізніше, з XVIII ст., їх стали виготовляти в європейських країнах. Широко відомі вироби сіл Палеха, Мстьори, Холуя, Федоскіно (дрібні побутові речі — переважно коробочки — з тонким мініатюрним барвистим малюнком), прикрашені букетами квітів на чорному тлі залізні таці села Жостово, а також всесвітньовідомий розпис (переважно на дерев'яних виробах) з села Петриківка, що на Дніпропетровщині. Не менш популярний хохломський розпис по дереву на золотому тлі.

ЛАКОНІЧНИЙ — стислий, простий за формою, але виразний та змістов­ний образ. Назва походить від Лаконії — області Стародавньої Греції, мешканці якої, за легендою, славились вмінням стисло висловлювати свої думки.

ЛАМБРЕКЕН — дерев'яне різьблення на виступах даху, над дверима та вік­нами; прикраса з тканин на дверних та віконних отворах, порталі теат­ральної сцени.

ЛАМПЕМЗЕЛЬ — у давньоруському іконописі невеличке віяло з кінчика хвостика білки, що слугувало для підчіплювання пелюстків золота та накладання їх на поверхню виробу під час його позолочення.

ЛАНДШАФТ — див. Краєвид, Пейзаж.

ЛАТИНСЬКА КУЛЬТУРА — культура кельтських племен, що проживали у 2-ій пол. І тис. до н. є. на території Центральної Європи. Набула назву за ім'ям місцевості Ла-Тен у Швейцарії, де на березі Невшательського озера було розкопано укріплення кельтського племені гельветів. Після гальштатської культури Л. к. є наступним етапом у розповсюдженні виробів із заліза, тому її іноді називають другим залізним віком.

ЛАТЕРАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА — див. Паралельна перспектива.

ЛАТИНСЬКИЙ ХРЕСТ — видовжена по вертикалі форма хреста — символу християнства, на відміну від рівнокінцевого (грецького) хреста, що по­ширилася в західній (латинській) частині колишньої Римської імперії. У формі такого хреста будувалися християнські базиліки.

ЛАТУНЬ — кольоровий метал, сплав цинку з міддю. Колір Л. залежить від вмісту цинку в сплаві. Л. набагато твердіший матеріал, аніж червона мідь. Легко піддається різноманітному оброблюванню, може використовуватися як інкрустаційна вставка у вигляді тонких прожилок чи прикрас різної конфігурації, або як матеріал у карбувальних роботах. Зовнішня схожість із золотом стала наслідком використання її в ювелірному мистецтві.

ЛАУРЕАТ — діяч мистецтва, відзначений премією на конкурсі (міжнарод­ному, республіканському, державному тощо). Митцям за створення ви­датного твору періодично присвоюється звання (напр., Л. Національної премії ім. Т.Г. Шевченка тощо).

ЛЕВКАС — назва грунту в давньоруському малярстві. В іконописі — шар крейди на рідкому міздряному або риб'ячому клеї; у настінному ма­лярстві — приготовлений з особливою ретельністю верхній шар вапня­ної штукатурки; у прикладному мистецтві — грунт на дерев'яних виро­бах для подальшого їх розписування або позолочення.

ЛЕСУВАЛЬНІ ФАРБИ - див. Фарби.

ЛЕСУВАННЯ — один із прийомів малярської техніки, що виконується шля­хом нанесення дуже тонких прошарків прозорих та напівпрозорих фарб на висохлий щільний шар фарб. При Л. по білому тлу верхній фарбовий шар світлішає; при Л. по кольоровому — змінюється тон кольору. За­гальне призначення Л. — досягти особливої легкості та дзвінкості тону, внести тонку кольорову корективу в деталі малярства, що стає можли­вим завдяки законам оптичного зміщення.

ЛЕТРАСЕТ — спеціальна прозора плівка, на яку нанесено певну кількість літер або знаків у дзеркальному зображенні, що мають на своїй поверхні клейку суміш. Незначним натисканням літера або знак переноситься з плівки на аркуш паперу або будь-яку іншу поверхню.

ЛИВАРНИК — у мистецтві торевтики фахівець, який займається литтям металу при виготовленні з нього художніх виробів (напр., дрібна скульптура, дзвони, грати тощо).

ЛИК — у слов'янській мові Л. має синоніми: лице, обличчя, образ, портрет, зображення; частина ікони, що зображує обличчя (див. Лицеве письмо).

ЛИСК — див. Лощіння.

«ЛИСТЯ» — в архітектурі декоративні прикраси будівель у вигляді бічних стеблин різних рослин. Виконуються способом відливання або вирізу­вання з гіпсу, цементу, каменю тощо.

ЛИТВО (ЛИТТЯ) — у технології скульптури техніка відливання скульптур­ного твору з металу (бронзи, чавуну, цинку тощо). Зазвичай, відлита скульптура має тонкі металеві стінки й залишається порожнистою все­редині. Загальних способів Л. два: восковий та ґрунтовий — другий най­більш поширений, але найменш досконалий. Цією технікою також ко­ристуються при виготовленні-суцільних (без порожнин) декоративних виробів та дрібної скульптури.

ЛИЦЕВЕ ПИСЬМО — термін давньоруського малярства на означення ви­конання лиця (обличчя) та інших частин тіла, не покритих одягом (див. Долинне письмо). Іноді Л. п. виконувалось тим же майстром, що й доличне письмо. Якщо виконавців твору було кілька, його доручали фахівцям — «личникам», котрі одночасно виконували обов'язки наставника.

ЛИЦЕВИЙ РУКОПИС — назва давньоруського рукопису (рукописної кни­ги), у якому разом з текстом використовуються й зображувальні сюже­ти — переважно кольорові мініатюри. Оскільки домінуючим сюжетом мініатюр було лице — звідси й вираз.

ЛИЦЮВАННЯ — у давньоруському мистецтві лощіння, полірування левкасу, або оброблювання поверхні дерева під фарбу чи позолоту.

ЛИЧИНА ЗАМКА — художньо оздоблена металева накладна платівка, що облямовує замковий отвір. У давні часи Л. часто виготовляли у вигляді маски людського обличчя.

ЛИШТВА — декоративне обрамлення віконного або дверного отвору в архіте­ктурі. Л. мала у своєму складі фронтон, дві вертикальні тяги у вигляді колонок або напівколонок та підвіконня; у сучасному будівництві дерев'яна профі­льована дошка, призначена для обрамлення дверного отвору.

ЛІБЕРТІ-СТЙЛЬ — «Ліберті» — назва відомого меблевого магазину в Лон­доні (за ім'ям його власника), продукція якого відіграла важливу роль у загальноєвропейському стилі модерн наприкінці XIX — поч. XX ст.

ЛІГАТУРА — зв'язування, поєднування. В орнаменті класицизму та ампіру — те саме, що й лікторська зв'язка або трофей; у мистецтві шрифту напи­сання разом або поєднування штрихами двох сусідніх літер.

ЛІКТОРСЬКА ЗВ'ЯЗКА — у мистецтві класицизму, особливо в архітектурі та виготовленні меблів стилю ампір, зображення Л. з. стало декорати­вним елементом у вигляді жмута різок із сокирою (для покарання) на тлі двох гілочок із лози, котрі перетиналися одна з одною, утворюючи вісімку.

ЛІЛЕЙКИ — в архітектурі декоративні деталі або елементи капітелі (ко­ринфського ордеру) у вигляді листків, завитків, квітів, розеток тощо на стержнях, розміщених між великими акантовими листами.

ЛІНІЙКИ — в архітектурі смужки, витягнуті з вапняково-гіпсового розчи­ну, гіпсу, цементного розчину. Бувають різної висоти, довжини та ширини. Збирають їх із архітектурних обломів. З витягнутих Л. збирають різноманітні прикраси, різні за формою та розміром. Л. бувають прямо­та криволінійними. їх використовують як прикрасу для стін та стель у приміщеннях та на фасадах архітектурних споруд. Візерунок з Л. попе­редньо збирають на верстаті, а потім прилаштовують у потрібних місцях.

ЛІНІЙНА ПЕРСПЕКТИВА - див. Перспектива.

ЛІНІЯ — в образотворчому мистецтві один із головних зображувальних за­собів; у геометричному розумінні Л. одномірна — це слід крапки (точки), що рухається. В практиці митця Л. утворюється від руху олівця або іншого матеріалу по зображальній поверхні і тому завжди має товщину, контрастність стосовно тла (тональність, колір) та фактури. На відміну від креслярської та абстрактної (математичної) Л., вона — матеріальна й не одномірна. В образотворчому мистецтві Л. завжди сприймається як межа будь-якої поверхні, тому однією своєю стороною вона належить цій поверхні, а іншою — довкіллю. В зображуванні об'ємних форм Л. — це поверхня, що видима у профіль (контур, штрих, пляма, крапка).

ЛІНІЯ ГОРИЗОНТУ — у перспективі умовна пряма, що відповідає видимо­му горизонту на рівній відкритій місцевості і слугує основою для прави­льної побудови перспективи.

ЛІНІЯ КРАСИ - див. Хіазм.

ЛІНОГРАВІОРА — гравюра на лінолеумі. Використовується як різновид випуклої гравюри. За технікою та художніми засобами схожа з ксилографі­єю і у відтиску часто різниться від неї лише відсутністю дрібних деталей.

ЛІНОРЙТ — див. Високий друк, Ксилографія, Ліногравюра.

ЛІПЛЕННЯ, ЛІПНЙНА — один із різновидів скульптурної техніки, пов'я­заний з обробкою м'якого матеріалу — спеціальних сортів глини, воску, пластиліну. Термін «ліплення» вживається також і у будь-якій скульпту­рній роботі, що починається з виконання моделей (напр., Висікання, Карбування). Найпоширеніший для цієї техніки матеріал — вогка сіра глина та специфічні інструменти — стеки. Глиняну масу зазвичай укріп­люють зсередини дротяною арматурою. її пластична обробка проводиться, в основному, безпосередньо руками (без будь-яких інструментів). У пе­реносному значенні термін «Л.» вживається також і в галузі малярства або графіки у зв'язку з «ліпленням форми» світлотінню та кольором (див. Моделювання).