166_X1L

ШАМОТ — випалена при високій температурі вогнетривка глиняна маса, має грубозернисту поверхню, світло-сіра за кольором. її груба фактура використовується у садово-парковій кераміці — вазах, скульптурах тощо; плитка з цього матеріалу або з його домішками.

«ШАПЕРІВСЬКЕ СКЛО» - див. Шварцлот.

ШАРЖ — в образотворчому мистецтві різновид художньої графіки, засно­ваний на сатиричному або гумористичному загостренні, перебільшенні характерних рис, сторін, властивостей зображуваного; окремий графіч­ний твір відповідного типу. На відміну від поширеного поняття — кари­катура, Ш. обмежений, зазвичай, завданнями більш-менш гострої кри­тики одного реального образу. У своїй основі він завжди портретний, у ньому рідко присутні елементи розвинутого сюжету. Прикладом гост­рого сатиричного Ш. можуть слугувати твори французького художника О. Дом'є. У т. зв. дружньому Ш. риси та особливості гумористичного характеру переважають над сатиричними.

ШВАРЦЛОТ — спеціальна чорна фарба, приготована із окислів міді для розпису скла з подальшим випаленням. Уперше з'явилась у розписах ка­бінетних вітражів в епоху Ренесансу, потім — у скляних виробах XVII ст. Особливо прославились вироби з розписом Ш., виконані нюрнберзьким майстром Иоганном Шапером, котрі так і називаються — «шаперівське скло».

ШЕВРОН — стрічка, що «зламана» під гострим кутом (див. Зигзаг). У ста­родавньому китайському мистецтві — символ вогню. В європейському Середньовіччі низка шевронів — розповсюджений орнамент.

ШЕДЕВР — твір, визнаний найвищим досягненням мистецтва та майстер­ності. У ремісничих цехах Середньовіччя — зразковий виріб, котрий ремі­сник повинен був представити для присвоєння йому звання майстра.

ШЕЛАК — смолиста речовина, що виділяється комахами (лаковими чепвецями) на пагонах тропічних рослин. У розчиненому стані — лак різно­манітних кольорів: від прозорого, жовтого та оранжевого д0 чорного В Індії та Китаї традиційно використовується твердий Ш. (скорочено — лак) для декоративного різьблення або інкрустації.

ШИНУАЗЕРЙ, ШИНУАЗРЙ — зображальний стиль мистецтва французького рококо (на відміну від орнаментованого), т. зв. «китайщина», що увійшов у моду приблизно у 1720 році. В цьому стилі зображувалось вигадане життя китайців; стилізація під китайське мистецтво в мальовничих картинах, панно розписах тканин, камінних екранів, шпалерах та порцеляні.

ШИРМА — складана пересувна кімнатна перегородка у вигляді з'єднаних рам-стулок, зазвичай, дерев'яних, обтягнутих тканиною або папером, що декорується вишивкою або розписом. Важливий елемент оформлення житлового інтер'єру XVIII-XIX ст. ст.

ШИТТЯ, ШИТВО — найважливіша техніка виготовлення художніх виробів з тканини або шкіри. Шви виконуються одноколірними або однотонни­ми із тлом нитками (накладні, «шиті в рубець» і під). У шкіряному Ш. замість ниток іноді використовують вузькі шкіряні смужки для надання виробу більшої художньої виразності.

ШИФЕР - див. Сланець.

ШЙХТА — суміш вихідних компонентів, приготовлених (очищених, подріб­нених) для виготовлення металу, скла.

«ШИШКА» — в архітектурі декоративний елемент орнаменту складного рішення або наближеного до натурального відображення загального вигляду квітки, суцвіття чи плоду хвойних рослин округлої або овальної форми; у торевтиці декоративний елемент оздоблення з прорізаного вздовж металевого прута або товстого дроту й перекрученого спіраллю у місці прорізів.

ШКАЛА ТРАВЛЕННЯ — невелика металева платівка, розкреслена на кілька поділок, у котрі наносять різні за характером штрихи (риски) голкою з позначенням біля кожної поділки часу травлення. Після усіх проведе­них процесів травлення з готової друкарської платівки роблять відбиток, що буде слугувати орієнтиром під час травлення авторських дощок.

ШКОЛА — в історії мистецтва поняття на означення групи митців або художніх творів, об'єднаних спільністю стилістичного, тематичного та технічного вирішень. Розрізняють Ш. як національно-стильове об'єднання та Ш. як об'єднання учнів та послідовників будь-якого великого майстра. Початок розмежування Ш. простежується ще з давніх часів. Особливого розвитку класифікація на «школи» набула в історії мистецтва в добу Відродження («Сієнська школа», «Флорентійська шко­ла», «Венеціанська школа» тощо). Щодо мистецтва XIX. ст., то перева­жаючого значення набуло широкомасштабне тлумачення терміна за національними ознаками, напр.: «Українська школа», «Французька школа» тощо.

ШКРЕБОК — у технології ліплення інструмент із будь-якого матеріалу у ви­гляді держачка, обидва кінці котрого мають вигляд різних за формою та розміром пір'їнок із зубцями прямої та косої форми, що призначені для зішкрябування затверділого гіпсу. Залишені Ш. шорсткі сліди потім за­чищають абразивним папером або складеною у кілька разів густою сіткою із тонкого дроту.

ШЛАГЛОТ — фольга; тонка листова мідь, золото, срібло для напаювання на поверхню виробів з інших матеріалів; техніка такого напаювання (для порівняння — сусаль).

ШЛІKEP — суміш дрібно тертої глини з водою. Цією сумішшю у порцеляново­му виробництві заповнюють гіпсові форми для відливання виробів; застосовується для нанесення рельєфного декору на виріб. Див. Пат сюр пат.

ШЛІФУВАННЯ — у техніці скульптури рівна обробка поверхні твердо­го матеріалу, що завершує процес висікання. Ш. має різноманітний характер застосування і залежить, в основному, від задуманого ску­льптором ефекту. Найтонше Ш. називається поліруванням. У художній обробці коштовного каміння: техніка обробки художнього виробу з метою позбавлення поверхні шорсткості та дрібних нерівностей. Техніка фактурної обробки виконується на шліфувальному крузі із бязевої тканини. Ш. поверхні надає художнім виробам дзеркаль­ного відблиску.

ШМУЦТИТУЛ — у книжковій графіці та поліграфії окрема сторінка з ко­ротким заголовком книжки, що розміщується попереду титула; також аналогічний заголовок попереду будь-якого розділу книжки. Ш. розмі­щується з правої непарної половини розвороту — його зворотна сторона лишається порожньою.

ШОВК — натуральне волокно — продукт виділення залоз гусені шовко­пряда. Шовкова тканина різниться матовим блиском, легко фарбується; дуже цінувалась у стародавні часи, декорувалася розписом та вишивкою. Винайдена в Китаї у 2-у тис. до н.е. З IV ст. до н.е. експортувалася на Ближній Схід, а потім і в Європу.

ШОВКОГРАФІЯ — техніка друкування (перенесення, перебивання, тира­жування) кольорових або чорно-білих малюнків на будь-яку поверхню (папір, метал, дерево, тканину, скло, кераміку, тощо) крізь шовкове сито. Для цього натягнута на раму шовкова тканина резервується спеціаль­ною клейовою сумішшю. Ділянки тканини, незахищені клейовою плів­кою, пропускають фарбу під час друкування.

ШОФ — у технології лозоплетіння стругальний інструмент, що при­значається для одержання струганих смуг. Інструмент складається з дощатої основи, на котрій змонтовано пересувний стругальний ніж.

ШПАЛЕРА — в історії прикладного мистецтва килими, тиснена шкіра, тка­нини тощо, що кріпляться до стіни «намертво». У XVIII ст. поширилися паперові шпалери.

ШПАРИНА — див. Кракелюр, Кракле.

ШПАТЕЛЬ — у технології малярства інструмент у вигляді закріпленої на держаку металевої (інколи рогової) платівки з прямолінійно зрізаним кінцем. Використовується для грунтування, змішування фарб, очищення палітри тощо. Ототожнювання термінів Ш. та мастихін — помилкове.

ПШОНА — найтонший лист деревини, отриманий лущінням. Ш. цінних порід дерева використовується для інкрустації (див. Маркетрі) або фанерування меблів.

ШПУНТ — сталевий інструмент, що використовується скульптором для обробки різних порід каменю. Ш. має вигляд гранованого або круглого стержня з конусоподібним гострим кінцем (використовується разом з молотком).

ШРИФТ — особливий вид графічного мистецтва у вигляді письмових знаків-літер, сформованих в алфавіт, що має загальну закономірність по­будови та єдиний стиль. Історія виникнення та подальшого розвитку Ш. сягає глибокої давнини. Першими письмовими знаками були піктографи. З розвитком цивілізації піктографи удосконалювались, трансформу­вались і набували іншої графічної виразності і до наших днів дійшли у вигляді досконалої літерно-звукової системи. Залежно від знаряддя, матеріалів та техніки виконання розрізняють чотири види Ш.: рукопис­ний, мальований, гравійований та набірний. їх зразки, створені митцем, називаються гарнітурою. Усі відомі гарнітури поділяються на кілька ти­пів: маюскульний та мінускульний; римський капітальний; унціальне пись­мо; готичне письмо; антиква; єгипетський, або брусковий шрифт; давньо­руський шрифт, або кирилиця (устав та напівустав, скоропис); сучасний громадянський шрифт (див. В'язь, Ініціал, Каліграфія, Монограма, Вен­зель). За відмінністю у співвідношенні штрихів, наявності та форми за­січок, написання Ш. умовно класифікується в історичній послідовності на дев'ять типів: гуманістична антиква (ренесанс-антиква); перехідна антиква (бароко-антиква); нова антиква (класицистична); брусковий (єги­петського типу та його підвидів); рублений (типу гротеск), антиква-гротеск; стрічкова антиква; антиква, що виконана пером, та вільний (де­коративний, каліграфічний) тощо.

ШРОТШНІТ — техніка заглибленої гравюри на металі, при котрій малюнок наноситься дрібними крапками, насічками; інша назва — пуансонна гра­вюра (див. Пуансування). З'явилась у XV ст. як техніка обробки метале­вих виробів. Пізніше майстри-ювеліри почали переносити зразки граві­йованих орнаментів способом друку на папір.

ШТАБВЕРК, ПІТАБИК — у мистецтві готики орнаментований мотив у вигляді густих вертикальних смуг, що чергуються виступами та заглибинами; горизонтальний або вертикальний ряд будь-яких елементів орна­менту (напр., штабик «бус», або штабик медальйонів). Такий орнамент був поширеним у мистецтві ренесансу, класицизму та бароко.

ШТАМБ — у мистецтві шрифту головний (основний) насичений штрих, зазвичай, вертикальний. Іноді — нахилений або заокруглений.

ШТАМП — у спеціальному значенні спеціально виготовлений інструмент з твердого матеріалу, робоча частина котрого має зворотний вигляд тієї деталі декоративного елемента, малюнка орнаменту або зображення, ко­трий треба отримати. За допомогою Ш. вирубують пласкі заготовки із листового металу, вигинають або витягують об'ємні деталі, форми, ви­конують тиснення рельєфних зображень.

ШТАМПУВАННЯ — художня обробка металів тиском, внаслідок чого у штампі заготовка піддається пластичній деформації.

ШТИХЕЛЬ — сталевий інструмент, що широко застосовується в техніці гравюри (особливо в різцевій гравюрі та ксилографії). Ш. має вигляд впра­вленого в коротку ручку тонкого клинка (ромбоподібного, клиноподіб­ного, напівовального перетину тощо) із навскоси зрізаним кінцем. За­стосовується, в основному, для виконання заглиблених ліній і рисок будь-якої довжини та форми. Найуживаніший різновид цього інструмента для виконання найтонших ліній — грабштихель.

ШТИФТ — середньовічний інструмент для письма та малювання по пер­гаменту, паперу, що прийшов на зміну античному стилосу, котрим пи­сали на вощених дощечках (див. Альбом). Первісно використовувався свинцевий Ш., а з XV ст. — срібний або залізний зі срібним наконеч­ником. Пізніше — грифель.

ШТРИХ — лінія, що виконується одним рухом руки і є складовою частиною певної лінійно-зображувальної системи. Ш. — основний найпростіший елемент техніки малювання. Головне його призначення — різницею у напрямах, абрисах та характері брати участь у передачі об'ємно-пластичних та просторових властивостей зображуваного. Значення Ш. особливо значне в офорті та малюнку пером.

ШТУК — оздоблювальний матеріал, імітація під мармур. Виготовляється із гіпсу з додаванням клею та барвників. Потім застигла маса гравіюється, а заглибини заповнюються Ш. іншого кольору з метою імітації прожи­лок натурального мармуру. Після остаточного затвердіння полірується. Іноді Ш. називають просту суміш гіпсу з піском та водою (див. Штука­турка), а також виконаний з цієї суміші ліплений орнамент, або різьблення по гіпсу (див. Танч).

ШТУКАТУРКА — суміш гіпсу, води та піску. Використовується у будівель­ній справі для вирівнювання та покриття нерівних цегляних або кам'яних поверхонь (див. Штук). Для виконання художніх творів (див. Енка­устика, Настінний розпис тощо) готується спеціальна Ш. відповідного складу.

ШТУЧНІ КВІТИ — різновид прикладного мистецтва — створення виробів, що імітують природні одиничні квіти або букети з них. Використовуються як прикраса житлових та громадських інтер'єрів та у ритуальних обрядах. Матеріалом для виготовлення Ш. к. слугують тканини різної фактури — від шифону та шовку до оксамиту та парчі, пір'їнки, кольоровий або пофарбований папір тощо. Особливої майстерності у створенні Ш. к. досягли майстри Японії та Франції.

- Щ -

«ЩЕТИНА» - у художній практиці узагальнена назва пензлів, що виготов­лені з жорсткої шерсті тварин.

ЩИПАНКА - див. Витинанка, Відщипування.

- Ю -

ЮВЕЛІРНЕ МИСТЕЦТВО — мистецтво оброблювання коштовного каме­ню та дорогоцінних металів і виготовлення з них прикрас; мистецтво мініатюри взагалі.

ЮВЕЛІРНІ ПРИКРАСИ (ВИРОБИ) - важливий вид декоративних виробів із коштовного та напівкоштовного каменю (топаз, опал, діамант, алмаз, бурштин тощо).

ЮҐЕНДСТИЛЬ - див. Модерн.

ЮНОНА — у давньоримській міфології цариця богів, жінка Юпітера; ото­тожнювалась із давньогрецькою Герою.

ЮПІТЕР — у давньоримській міфології верховний бог (те саме, що й у давніх греків Зевс). Син Сатурна та Геї, брат Нептуна та Плутона, уосо­блення неба, повітря та дощу.

- Я -

ЯМЧУГА — у технології давньоруського монументального малярства світ­лий наліт, що згодом виступає поверх розпису внаслідок надлишку їдкого вапна у верхніх шарах штукатурки — левкасі. Поява Я. зумовлена недо­статньо ретельним промиванням вапна перед приготуванням левкасу, а також відволожуванням штукатурки та неточностями її рецептури.

ЯНГОЛ, АНГЕЛ — в античній міфології посланець богів. Зображення Я. як крилатої істоти перейшло з античного мистецтва в уявлення іудаїзму та раннього християнства, де риси Я. часто поєднувались із рисами античних демонів. Я. вважались заступниками людей та помічниками богів. Уперше зображення Я. з'являється у Стародавньому Дворіччі (див. Архангел).

ЯНТАР (БУРШТИН) — скам'яніла смола жовтого кольору, зазвичай, — прозора. В обробленому стані використовують для ювелірних виробів та декоративного оздоблення.

ЯНУС — давньоіталійське божество часу, всякого початку та кінця, входів та виходів. Зображувався з двома обличчями — старим та молодим, зве­рненими у протилежні боки — у минуле та майбутнє (дволикий Янус). У давньоримській архітектурі Я. — критий прохід від одного до іншого кінця, брама.

ЯСКРАВИЙ, ЯСКРАВІСТЬ — якість насиченості кольору; звідси у перено­сному значенні — вражаючий, виразний (див. Емоційний, Ефектний).

ЯШМА — кремениста осадова порода, що складається з дрібних зерен кварцу червоного, сірого, зеленого, білого й чорного кольорів та халцедону. Ви­користовується як декоративний камінь і для виготовлення художніх виробів.

117