166_X1L

СУХОЗЛСУГЬ — сріблясті або золотаві металеві нитки, призначені для ви­готовлення парчевої тканини, галунів, одягу тощо.

СФІНКС — у Стародавньому Єгипті кам'яна фігура лева з людською головою — символ бога Сонця та мудрого володарювання, тому єгипетські скульптури С. мали портретну схожість з фараонами. У єгиптян образ С. запозичили стародавні греки. У давньогрецькій міфології С. — крилате чудовисько з лев'ячим тулубом, жіночими грудьми, загадкова, таємнича істота з головою та крилами за спиною.

СФРАГІСТИКА — наука про печатки та написи на них, пов'язана із вивчен­ням різьблених каменів (див. Гема), геральдики, нумізматики та епіграфіки.

СФУМАТО — термін, що позначає м'якість виконання, плавність тональ­них переходів, розпливчастість контурів як наслідок повітряної перспек­тиви. Увів в ужиток у добу Ренесансу Леонардо да Вінчі (1452-1519).

СХЕМА, СХЕМАТИЗАЦІЯ, СХЕМАТИЗМ — гранично узагальнене зобра­ження, що розкриває не зовнішній вигляд (поверхню) об'єкта, а його внутрішню будову, конструкцію або умовне позначення принципів та способів зв'язку складових частин, елементів, тобто структуру. В обра­зотворчому мистецтві С. — спрощене, примітивне, банальне зображен­ня. В орнаментальному мистецтві С. є природним і необхідним прийо­мом формотворення. Див. Трансформація.

СЮЖЕТ — в образотворчому мистецтві певне конкретне художнє втілення явищ, подій. У С. тема невід'ємна від певної ідейної оцінки. Розвинутий С. втілюється митцем через вміло вибраний момент дії, від чого у глядача виникає уявлення про попередні та подальші обставини, крізь ретельно продуманий ідейно-композиційний взаємозв'язок діючих осіб одне із од­ним та довкіллям. Велике значення у сюжетній картині має точне пси­хологічне нюансування образів відносно конкретної сюжетної ситуації.

СЮЗАНЕ — вишите декоративне панно, що прикрашає внутрішню стіну помешкання. Поширене у Середній Азії, особливо в Узбекистані. Візерунок, який вишивають шовком, — це орнамент, що складається із розеток, стилізованих квітів, ваз тощо. Колорит С. відзначається інтенсивністю та насиченістю барв.

СЮРРЕАЛІЗМ — авангардистська течія, яка виникла після Першої світової війни спочатку у літературі Франції, а потім поширилася на малярство, скульптуру та ін. мистецтва. С. проголосив джерелом мистецтва сферу позасвідомого (сни, інстинкти, галюцинації), а методом обрав розрив логічних зв'язків, які замінювалися суб'єктивними асоціаціями.

СЮРТУ ДЕ ТАБЛЬ — настільна порцелянова прикраса у вигляді декоративної вази, скульптури або скульптурної групи. Ввійшла в ужиток у мистецтві Франції середини XVIII ст.

- Т -

ТАБЕРНАКЛЬ — декоративно оздоблена ніша зі встановленою в ній ста­туєю святого. Такі ніші характерні для будівель готичної архітектури.

«ТАБЛЕТКИ» — невеличкі двосторонні іконки, написані на паволоці, що покрита левкасом. Композиція кожної із сторін «Т.» присвячувалась певному святу церковного календаря за аналогією «святочного ряду» іконостаса. Такі іконки існували тільки у Київській Русі.

ТАЛАНТ — людина, наділена видатними природними здібностями.

ТАЛЕР — у друкарстві спеціальна металева пласка дошка, що розміщена між двома валами друкарського верстата, котра повільно рухається між ними разом з гравіювальною дошкою та папером для одержання відбитка.

ТАЛІЯ — у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, покровителька комедії. Т. зображували з комічною маскою у руках.

ТАМПОН, ТАМПОНУВАННЯ — шматок м'якого пористого матеріалу (марля, вата, губка, поролон тощо), що легко всмоктує фарбу, лак, глазур тощо. Використовується для покриття будь-якої поверхні, коли необхід­но нанести на неї рівномірний і тонкий фарбовий шар або отримати плавні тональні переходи, т. зв. розтяжки. Іноді використовують резерваж і тра­фарети. Така техніка називається тампонуванням, до неї наближені такі прийоми, як припорошування та розпилення (див. Пульфон, Аерограф).

ТАН — рання доба розвитку культури та мистецтва середньовічного Ки­таю, названа так за правлячою династією Тан (618-907 pp.). У цю добу розквітло різьблення по каменю, посилився реалізм у зображуванні людей та тварин, була винайдена порцеляна.

ТАНАГРИ — давньогрецькі теракотові статуетки, уперше знайдені у вели­кій кількості в похованнях біля м. Танагри у Греції, а потім і в інших місцях (див. Коропластика).

ТАНГІР — желатинова плівка з рельєфним або іншим малюнком, яку використовують для одержання тонових ділянок у літографській та цинкографській репродукціях.

ТАТУЮВАННЯ — різновид графіки, що виконується шляхом нанесення на людське тіло графічного одно- або багатоколірного малюнка за допомогою наколювання спеціальною голкою з одночасним введен­ням під шкіру спеціальної туші. Звичай татуюватися існував у деяких народів Океанії, Азії, Африки, індіанців Америки тощо. До XIX ст. Т. носило релігійний або тотемний характер. Опісля воно почало набувати жаргонного характеру, насамперед у кримінальному світі, ставши відзнакою приналежності певної людини до будь-якого стану або дії. У XX ст. Т. поширилось у західних країнах, де набуло характеру самостійного художньо-декоративного витвору. Т. — це також і візерунки та зображення, нанесені на тіло цією технікою.

ТАШИЗМ — течія у малярстві 2-ої пол. XX ст., один із різновидів абстрак­ціонізму. Прагнучи досягти гострої емоційності у колориті, ташисти пе­ретворюють малярство у своєрідне поєднання барвистих плям, вільних від певної композиції та малюнка.

ТВАРИННИЙ ОРНАМЕНТ — орнамент, в основу побудови котрого покла­дено зображення (натурне, спрощене, стилізоване тощо) фігур домашніх та диких тварин (найчастіше хижих), птахів, риб, комах тощо.

ТВАРИННИЙ СТИЛЬ — назва типу орнаментики, наближеної до мистец­тва первісного ладу й особливо поширеної у кочових народів, напр. в алтайських скіфів. Т. с. широко використовувався також у рукописах та декоративно-прикладному мистецтві Середньовіччя (як у європейських, так і у східних народів). Для орнаментів цього типу характерні стилізовані зображення казкових тварин та птахів, вигадливо оправлених рослинни­ми та тваринними мотивами.

ТВЕРДИЙ ҐРУНТ — див. Травлений штрих.

ТВОРЧІСТЬ — рід людської діяльності, сутність та прикметна риса котрої полягає у створенні нового, що немає аналогів у світі та у самій цій діяльності. Звідси — художня творчість як метод створення образів, що різняться принциповою новизною та «новим» поглядом на світ.

ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС — сукупність етапів праці митця, що сприяє втіленню ідейно-образного задуму у завершений твір мистецтва. Умовно Т. п. можна поділити на два основних етапи: формування образного задуму в уяві митця (вибір теми, опрацьовування сюжету, типажу, виконання ескізів, почина­ючи з попередніх сумарних начерків і закінчуючи опрацьованими композиційними варіантами, що визначають основне групування та розміщення образів в картині) та її кольорове вирішення. Т. п. — це і багатоетапна праця зі збирання етюдного матеріалу (див. Етюд), виконання картонів для монументальних творів; створення самої картини, статуї або малюнка на основі подальшого збагачення та розвитку ескізного заду­му шляхом копіткої праці над усіма елементами змісту та форми, над усіма засобами художнього узагальнення до повного розкриття певного ідейного змісту явища дійсності. Для кожного майстра Т. п. — явище індивідуальне.

ТЕАТРАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА — зображення, що побудоване на кількох вертикальних площинах, розміщених у різних глибинах. Т. п. застосову­ють при виконанні декорацій на сцені театру. Часто Т. п. поєднує у собі лінійну, рельєфну й навіть плафонну перспективу.

ТЕАТРАЛЬНО-ДЕКОРАЦІЙНЕ МИСТЕЦТВО — сукупність видів та засобів мистецтва (малярство, скульптура, архітектура, декорації, костюми, освітлення, сценічна техніка тощо), що допомагають створювати зоровий образ вистави, розкрити її зміст, виразити, посилити емоційний вплив на глядача.

ТЕКСТУРА — готичний вид письма XI ст. Виник на основі пізнього каролінгського мінускула. Письмо на сторінці виглядало вузьким та темним. Міжлітерний пробіл дорівнював основному штриху, виносні елементи у ньому короткі. Використовувався для написання релігійних книг. Т. — це візерунок поверхні будь-якого природного або штучного мате­ріалу (дерева, каменю, пластмаси тощо). Наявність красивої Т. має велике значення у виготовленні художніх та декоративних виробів.

ТЕКТОНІКА — художнє вираження конструкції — архітектурної, малярсь­кої, графічної — у членуванні та співвідношенні всіх її частин. Тому тек-тонічність — якість, що визначає міру відображення на поверхні форми її конструктивної основи (див. Структура) та властивостей матеріалу.

ТЕМА — поняття, що стосується загального змісту художнього твору. Воно пояснює, якому колу явищ присвячує митець свій твір, що намагається в ньому осмислити, на що бажає звернути увагу глядача. Т. пов'язана з ідеєю. Т. та ідея утворюють єдину ідейно-тематичну основу твору. Своєю чергою, Т. стає змістом нової форми — сюжету, якщо він необхідний, або мотиву, що будується на підборі визначених об'єктів.

ТЕМАТИЧНА КОМПОЗИЦІЯ, ТЕМАТИЧНА КАРТИНА - композиція чи картина на певну тему. Поняття Т. к. об'єднує твори соціально-побутового та історичного жанрів, що розкривають дійсність або події певного часу, певної епохи. Термін «Т. к.» стосується й мистецтва минулого, переважно малярства.

ТЕМПЕРА — барвниковий матеріал для малярства. Головна його особли­вість — емульсійний склад сполучної речовини, переважно у вигляді суміші олії або олійного лаку з водяним клейовим розчином. Т. буває казеїно­вою, гуміарабіковою та яєчною; техніка малярства темперними фарбами. Казеїнова Т. (краща за якістю та тривкістю) виконується тими ж пензлями, на тих же різновидах основи і частково на тих же ґрунтах, що й олійне малярство. В протилежність Т. з гуміарабіку, котра наближається за влас­тивостями до гуаші, казеїнова Т. може бути і тонкошаровою, і пастозною, добре піддаватися лесуванню й не змиватись водою. Будь-яка Т. в малярстві стає матовою і при просиханні світлішає. її фарби яскравіші від олійних і не піддаються потьмянінню та пожовтінню. Недолік Т., особливо пас­тозної, — швидке затвердіння фарби, що не дає змоги виконувати твір «по сирому». Яєчна Т., свого часу дуже поширена (напр., у давньорусько­му малярстві), у наш час майже не застосовується. Т. була винайдена у Візантії (див. Фаюмський портрет, Іконопис).

ТЕМПЕРАЦІЯ — упорядкування елементів форми, встановлення розмірних співвідношень величин, мас, тонів. У вужчому значенні — рівномірний поділ; те саме, що й метр, такт. Т. лежить в основі варіації та комбінаторики, споріднена з поняттям «моделювання» (модуляція).

ТЕНДЕНЦІЙНЕ МИСТЕЦТВО - мистецтво, що свідомо виступає вираз­ником та пропагандистом ідей та прагнень певного класу або політичної групи. Т. м. може бути і прогресивним, і реакційним, залежно від того, ідеї якої соціальної групи воно виражає.

ТЕНДЕНЦІЙНІСТЬ — у мистецтві неухильне, упереджене використання певних зображальних і художніх засобів для однобічного вираження теми та проблеми твору.

ТЕНДЕНЦІЯ — напрям розвитку будь-якої ідеї, задуму, принципу. В мистецтві та архітектурі — відображення ідейно-емоційного змісту твору, авторсь­ке творче тлумачення художньої ідеї певними елементами, деталями тощо.

ТЕПЛИЙ КОЛІР - див. Колір.

ТЕПЛО-ХОЛОДНІ ВІДНОШЕННЯ — відношення кольору, що викликає рі­зноманітні фізіологічні відчуття — «теплого» або «холодного». Якщо осві­тлена частина об'єкта пишеться теплими кольорами, то тіньова — холодними. До теплих кольорів належать жовтий, оранжевий, червоний; до холодних — синій, блакитний, зелений, фіолетовий. Будь-який колір може мати як теплий, так і холодний відтінок. Оцінювання цих відношень суб'єктивне й залежить від впливу сусідніх кольорів (див. Доповняльні кольори, Спектр, Колір).

ТЕРАКОТА — у декоративно-прикладному мистецтві неглазуровані вироби з опаленої кольорової (жовтої або червоної) глини пористої будови. Т. може бути пофарбованою холодним способом (тобто без випалювання), як, напр. античні статуетки із Танагри або російські в'ятські іграшки. В історії мистецтва Т. представлена в основному статуетками, вазами та деталями архітектурної декорації. Часто Т. хибно називають будь-які вироби з опаленої, але не покритої глазур'ю глини.

ТЕРА СИГІЛЛАТА — вироби з червоної неглазурованої кераміки часів Рим­ської імперії (І ст.) із рельєфним декором, зображеннями, написами та клеймом гончара. Вироблялись способом пресування у формі з подаль­шим лощенням. Інша назва — арретинська кераміка — за ім'ям міста Арретія в Етрурії, де ці вироби вироблялись. Мають характерну червону з м'яким блиском поверхню. Сировиною для арретинської кераміки слу­гувала глина болюс.

ТЕРАТОЛОГІЧНИЙ СТИЛЬ - див. Тваринний стиль.

ТЕРПСИХОРА — у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, покрови­телька танцю та хорового співу.

ТЕСЛО — інструмент у вигляді сокирки невеликого розміру, що використо­вується для грубої обробки бивня.

ТЕССЕРА — кубик із кольорового мармуру або іншого каменю, з яких складали античні мозаїки; звідси тесселарій — майстер-мозаїст.

ТЕХНІКА, ТЕХНОЛОГІЯ — у галузі мистецтва сукупність спеціальних на­вичок, способів та прийомів, за допомогою котрих виконується художній твір. Поняттю Т. у вузькому значенні слова відповідає прямий, безпосередній результат праці митця спеціальними матеріалами та інструментами, вміння використовувати художні можливості цього ма­теріалу; у ширшому значенні це поняття охоплює й відповідні елементи зображуваного характеру — передачу матеріальності предметів, ліплен­ня об'ємної форми, моделювання просторових відношень тощо. Залеж­но від техніки застосування спеціальних матеріалів та інструментів вио­кремлюють Т. олійного малярства, Т. акварелі, Т. гуаші, Т. темпери, Т. па­стелі, Т. воскового малярства, Т. фрески, Т. мозаїки тощо. Т. визначається методикою — системою способів, засобів, закономірностей та правил тво­рчого процесу, котра, у свою чергу, залежить від методу та стилю. Індиві­дуальні особливості Т. митця називаються манерою. У тих випадках, коли Т. достатньо складна і потребує спеціального обладнання або налагодже­ного виробництва, ми говоримо про технологію обробки матеріалів. Напр.: технологія художньої кераміки та скла, технологія обробки деревини, технологія художнього литва. Див. Художня обробка.

ТЕХНІКА ГРАВІОРИ — див. Гравюра, Ксилографія, Ліногравюра, Різцева гра­вюра, Мецо-тинто, Суха голка, Офорт, М'який лак, Акватинта, Олівцева манера, Пунктирна манера, Резерваж, Лавіс, Сірчаний колір.

ТЕХНІКА МАЛЯРСТВА — див. Олійне малярство, Акварель, Гуаш, Темпера, Клейове малярство, Пастель, Енкаустика, Фреска, Мозаїка.

ТЕХНІКА СКУЛЬПТУРИ — техніка спеціальних навичок, способів та при­йомів, що застосовуються під час виконання автором скульптурних тво­рів. Часто до Т. с. зараховують також репродуктивні способи та прийоми ремісничого характеру (напр., відливання скульптурного першотвору). Насправді, нетворчі засоби такого роду належать до технології мистецт­ва. Із основних різновидів Т. с. найзначніші ліплення та висікання. Засобами ліплення скульптор користується при будь-якій роботі з натури, при виконанні ескізу, для створення моделі на першій (підготовчій) стадії роботи у твердому матеріалі (камінь, метал, дерево тощо). Техніка ліплення незмінно залишається цілком авторською. Висікання може бути і твор­чою технікою, і суто репродуктивним засобом виконання. Зазвичай, воно ведеться кваліфікованим майстром (див. Мармурник) під наглядом авто­ра та з його безпосередньою участю на завершальному етапі роботи. У галузі репродуктивних засобів особливо важливе значення має відливання у гіпсі або металі. Його виконують майстри спеціального виробництва (формувальники, ливарники) і тільки механічним способом. З техноло­гічних прийомів виконання велике значення має також гальванопласти­ка (нарощування металу на внутрішню поверхню форми шляхом елект­ролізу). Див. Техніка, Карбування, Різьблення.

«ТЕХНІКА ТРЬОХ ОЛІВЦІВ» - див. Сангвін.

ТЕХНІЧНА ЕСТЕТИКА — наукова дисципліна, що вивчає закономірності формування і розвиток предметного середовища, предметних умов про­цесу діяльності людини в усіх сферах життя. Т. є. виникла і набула розвитку на межі багатьох наук: соціологи, соціальної психології, фізіології людини, ергономіки, економіки, технології виробництва та ін. Спираючись на дані цих наук, Т. є. має специфічний предмет вивчен­ня — взаємодію людини як біологічної та соціальної істоти з предмет­ним оточенням. Т. є. вирішує особливі завдання: розробку принципів організації та формотворення оптимального й гармонійного предметного середовища у співвідношенні із запитами людей на основі досягнень науково-технічного прогресу, з урахуванням вимог економіки та технології виробництва; створення методики художнього конструювання виробів та їх комплектів, що відповідають усім потребам, яких вимагає Т. є., — соціальної корисності, функціональної та ергономічної доско­налості, технологічності у виготовленні, економічної ефективності та естетичної довершеності.

ТЕХНІЧНИЙ ОРНАМЕНТ — орнамент, візерунок котрого складається (утво­рюється) із зображень різних за призначенням машин або предметів — авто, літаків, циркуля тощо.

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ОРНАМЕНТ — один із первісних типів орнаменту, що виник в епоху неоліту (кам'яний вік). У Т. о. людина вперше осмислю­вала конструкцію виробів та технічні прийоми оброблювання матеріалу, зорово закріплюючи, підкреслюючи ці прийоми у зображуваних формах (напр., орнамент, кріплення, плетиво). Див. Стрічкове плетиво.

ТИГЕЛЬ — посудина для плавлення, варіння та нагрівання різних матеріалів. Виготовляють з металу, графіту, порцеляни чи вогнетривких матеріалів.

ТИМПАН — в архітектурі трикутне поле фронтону, а також ніша напівциркульного, трикутного або стрільчастого абрису над дверима чи вікнами. Іноді слугує для розміщення у ньому скульптурних декоратив­них елементів.

ТИП — у мистецтві узагальнений образ. Див. Типаж.

ТИПАЖ — сукупність ознак, характерних для певного типу людей. Термін однаково стосується як натури, так і художнього твору (у зв'язку з вибо­ром моделі для певного персонажу композиції).

ТИПІЗАЦІЯ — художнє узагальнення, при котрому образ створюється за рахунок поєднання в одній формі якостей та властивостей, притаманних великій кількості окремих об'єктів, фактів, процесів. Інші способи узагальнення — абстрагування, ідеалізація; протилежні — конкретизація, індивідуалізація.

ТИПОВІСТЬ, ТИПОВЕ — специфічна для мистецтва форма узагальнення окремих життєвих фактів, виявлення закономірностей дійсності. У Т. основне, закономірне невід'ємне від конкретного і проявляється не у вигляді відокремленого поняття, а в живому багатогранному образі.

ТИПОЛОГІЯ — систематизація предметів або явищ за спільними ознаками (напр., Т. композиційних форм). До Т. належить також класифікація за видами, різновидами, родами, жанрами.

ТИСНЕННЯ — техніка художньої обробки листового металу (переважно міді та алюмінію), картону, тканини, шкіри та ін. матеріалів для одержання на їхній поверхні рельєфних зображень шляхом видавлювання. Характерним зразком Т. є художня обробка шкіри. Розрізняють три су­часні техніки художньої обробки шкіряних виробів: холодне Т. (прес-форма, кліше), контурне («від руки»), гаряче (розігрітою металевою фор­мою). Таким чином Т. можна створювати тонові візерунки на шкіряних виробах. Напр., Т. широко застосовується на книжкових палітурках тощо.

ТИТУЛ, ТИТУЛЬНИЙ ЛИСТ — у книжковій графіці та поліграфії сторінка книжки, що містить докладні заголовні дані видання в цілому (напр., прізвище автора, назву книжки, рік та місце видання тощо). Т. розміщується на правій, непарній половині першого розвороту. У поєднанні з контртитулом він становить т. зв. розворотний титул.

ТИФОН — у давньогрецькій міфології: вогнедишний стоголовий та стору­кий велетень, син Геї та бога підземного царства Тартара. У міфах етру­сків — крилатий та змієногий демон. Зображувався на декоративних ре­льєфах та антефіксах.

ТІНЬ — у спеціальному значенні один із головних елементів світлотіні у художньому зображенні або в самій натурі. Термін позначає світлоті­ньові якості та особливості найменш освітлених частин відносно світла та напівтіні. Поняття «Т.» найбільше пов'язується з моделюванням об'єм­ної форми, але включає і падаючу Т. від предмета. У ширшому значенні Т. охоплює й тісно пов'язані зі світлотінню кольорові особливості. Див. Тон.

ТІНЬОВА ГЛАЗУР - див. Глазур.

ТКАНИНИ ХУДОЖНІ — текстильні ткані художньо-орнаментовані виро­би, що мають декоративне призначення. Використовуються для фіра­нок, драпіровок, оббиття меблів, для скатертин, серветок, шалей, одягу тощо. Візерунок тканин створюється під час ткання певною системою переплетення кольорових ниток (напр.: гобелени, шпалери) шляхом на­несення на неї фарби «від руки» (див. Батик), вишиванням або друкуєть­ся на готовій тканині (т. зв. набійка). Т. х. можуть бути виготовлені з будь-яких текстильних матеріалів — лляних, вовняних, шовкових, баво­вняних тощо. До Т. х. також належить і полотно, що використовується для малярства. Т. х. вироблялися ще у Стародавньому Єгипті та в анти­чному світі. Здавна славилися технічною майстерністю та красою ки­тайські Т. х. У XVIII ст. були популярними французькі шовкові тканини. Збереглися зразки набивних тканин Київської Русі.

ТКАЦТВО — у декоративно-прикладному мистецтві ручне або машинне виготовлення тканини на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво скла­дається з підготовки сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тка­нини й заключного етапу — обробки: вибілювання, фарбування, ворсу­вання, вибивання тощо. У сучасному варіанті, завдяки розвитку проми­словості, художнє Т. — виготовлення художніх виробів (напр., килими, гобелени).

ТЛО — будь-яка частина зображуваної або орнаментованої композиції стосовно «виступаючої» (особливо — першопланової) деталі, що належить до неї. Т., на котрому відсутні зображення (найчастіше у пор­треті), називається нейтральним тлом.

«ТОВАРИСТВО ПЕРЕСУВНИХ ХУДОЖНІХ ВИСТАВОК» - див. Пере­движники.

ТОВАРНИЙ ЗНАК — позначка, що розміщується на товарі (або упаковці), а також позначка, що використовується виробником з метою індивідуа­лізації товару чи його виробника (продавця), фірми, що надає послуги тощо. Т. з. (знак обслуговування) може бути словесним (напр., у вигляді поєднання окремих літер, цифр, прізвища тощо), зображальним (малю­нок, графічний символ, поєднання кольорів тощо), об'ємним (певна форма виробу чи упаковки), комбінованим (у вигляді будь-яких поєднань згаданих вище варіантів). Характерними особливостями будови Т. з. є миттєве сприйняття та легкість його запам'ятовування, формування уявлень про товар або послугу тощо. Державні герби або емблеми міжна­родних організацій, згідно з міжнародними угодами, не можуть належати до Т.з., навіть якщо вони й розміщені на товарах або упаковках. За своїм спеціальним призначенням та художньо-графічним способом його створення творчий процес над його розробкою належить до галузі про­мислової графіки.

ТОКАРСТВО — див. Виточування. ТОЛОС — див. Ротунда.

ТОН — 1. Початковий, найпростіший елемент світлотіні як у самій натурі, так і в художньому творі, ступінь світлості будь-якої деталі видимого — елемента об'ємної форми, кольорового відтінку, тіньової чи освітленої частини тощо. Оскільки діапазон світлості барвникових матеріалів незрівнянно менший, аніж природний, то передавати тонові градації натури абсолютно точним копіюванням взагалі неможливо; правильність окремого світлотіньового тону полягає у правильності його тонових від­ношень, зорієнтованих на правильність та виразність світлотіні в цілому. 2. Початковий найпростіший колористичний елемент, властивість ко­льорового відтінку, що відповідає будь-якій деталі зображення або натури, мотиву. У малярстві кольоровий Т., як і світлотіньовий, будується на основі відношень з іншими тонами. 3. Загальна світлотіньова будова художнього твору або мотиву, що визначається регістром світлотіні — світлотіньовим проміжком між найсвітлішим та найтемнішим Т. і міс­цем у світлотіньовій шкалі, доступним фарбувальному матеріалу чи зору. 4. Загальна кольорова будова художнього твору або мотиву. У цьому значенні зміст терміна впритул наближається до понять тональність та кольорова гама. Кажучи про Т. зазвичай мають на увазі лише одне із названих вище значень. Термін треба супроводити уточнюючими доповненнями: «світлотіньовий Т.» (або «світловий»), «кольоровий Т.», «загальний світловий Т.», «загальний кольоровий Т.». Без відповідних уточнень термін повинен позначати і тонові засоби. Існує ще суто технологічний варіант терміна, що вказує на властивості складово­го кольору, узятого як фарбувальний матеріал (напр., у вигляді суміші на палітрі). Усі Т. поділяються на дві групи: хроматичні та ахроматичні.

ТОНАЛЬНІСТЬ — в образотворчому мистецтві термін на означення особливостей колориту або світлотіні у творах малярства та графіки. Сто­совно кольору він найуживаніший і за загальним значенням збігається з терміном «кольорова гама». Щодо світлотіні Т. найчастіше вживається стосовно творів графіки, вказуючи на їхні особливості, що пов'язані з діапазоном тонового регістру (див. Тон) або з багатством та м'якістю переходів.

ТОНДО — станковий твір малярства округлої форми, а також скульптур­ний рельєф у формі круга. Зазвичай, термін Т. стосується мистецтва італійського Відродження.

ТОНОВА ГРАВІОРА - див. Високий друк, Ксилографія.

ТОНУВАННЯ — у технології образотворчого мистецтва свідоме підфарбо­вування поверхні художнього твору (або матеріалів). У скульптурі найчастіше тонують гіпсові виліпки — задля імітації іншого матеріалу. Т. бронзової відливки під старовинну бронзу хімічними засобами називається патинуванням (див. Імприматура). У малярстві та графіці Т. покриття зображальної поверхні будь-яким кольоровим тоном.

ТОПАЗ — найміцніший кристалічний мінерал класу силікатів. Має різне забарвлення: кілька відтінків жовтого, зелений, блакитний, фіолетовий, рожевий, рідше — червоний чи безбарвний. Прозорий Т. — коштовний камінь.

ТОРЕВТИКА — у скульптурі та декоративно-прикладному мистецтві збірне позначення різних технік художньої обробки металу в холодному стані: різьблення, кування, карбування, буклювання, гравіювання, пуансування тощо. Термін давньогрецького походження. Т. зустрічається переважно в антич­ному мистецтві.

ТОРС — твір круглої скульптури, що зображає тулуб людини. Т. може бути як уламком скульптури, що не збереглась повністю, так і цілком завер­шеним твором самостійного значення.

ТОРЦЕВА ГРАВІОРА - див. Ксилографія.