166_X1L

НАПІВПРОЗОРІ ФАРБИ - див. Фарби. НАПІВПРОЗОРЧАСТА ЕМАЛЬ - див. Емаль.

НАПІВТІНЬ — один із основних елементів світлотіні (як на самій натурі, так і в її зображенні), котрий охоплює світлотіньові градації середньої сили, що відповідають переходу від освітлених ділянок предмета до ті­ньових. Як у деталях зображення, так і в його ансамблі вірність Н. зале­жить від правдивості її відношень до світла та тіні.

НАПІВТОН — у галузі образотворчого мистецтва світлотіньовий або кольо­ровий тон, що характеризується як проміжний, перехідний щодо двох інших, близько розміщених та менш контрастних тонів. Цілковита світ­лосила та сила кольору такого Н. (як на натурі, так і в її зображенні) може бути дуже різною. Н. називають також основний кольоровий тон предмета, відповідний переходу від освітлених до тіньових частин об'ємної форми.

НАПІВУСТАВ — шрифт, що схожий на почерк давньослов'янських руко­писів, написаних кирилицею. У Київській Русі Н. вживався з середини XIV ст. Вирізняють давній та новий Н. Давній схожий з уставом, у новому спостерігається довільне написання знаків, нахил літер впра­во, велика кількість надрядкових знаків та скорочених слів.

НАПІВФАЯНС - див. Фаянс.

НАПРЯМ, ТЕЧІЯ — естетична категорія, що визначає принципову спіль­ність художніх явищ упродовж певного часу. Н. — ширша категорія, що охоплює єдність світогляду, естетичних поглядів, шляхів відображення життя і пов'язана з певним творчим методом та художнім стилем (напр., класицизм, натуралізм, критичний реалізм, символізм тощо). Т. — вужче угруповання в межах певного напряму. Н. і Т. в мистецтві не виключають глибокої відмінності творчих індивідуальностей.

НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО — образотворче та декоративно-прикладне мистец­тво, створене народом й поширене між ним, яке віддзеркалює його смаки та інтереси. Н. м. має яскраво виражений національний характер. За своєю специфікою воно є прикладним у найширшому значенні цього слова: охоплює всі сторони матеріальної культури — від зодчества до ювелірних виробів. На ранніх стадіях історії людства все мистецтво було народним. З розгалуженням ремесел та утворенням класів Н. м. розподілилось на домашню художню роботу «для себе» та художні ремесла, що потім розвинулись у широкі народні художні промисли.

«НАРОДНИЙ МИТЕЦЬ» — найвище почесне звання, що надається діячам образотворчого мистецтва як нагорода за видатну творчу діяльність та особливі заслуги у розвитку малярства, скульптури, графіки, декоратив­ного та прикладного мистецтва.

НАРОДНІ КАРТИНКИ - див. Лубок.

НАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ — місцеві галузі народного декоратив­но-прикладного мистецтва, майстри котрих об'єднані в артілі, що спеці­алізуються на тих або інших художніх виробах.

НАСИЧЕНІСТЬ — сила густоти чи концентрація тону, кольору, фарби; ана­логічна фізичному поняттю — «світлосила». Стосовно ахроматичного тону те саме, що й світлота. Протилежне значення - розбіленість.

НАСІЧКА, НАСІКАННЯ — своєрідне інкрустування металевої поверхні виробу шляхом вибирання штихелем заглибин у металі з подальшим заповненням їх інкрустаційним матеріалом.

НАСКЕЛЬНІ ЗОБРАЖЕННЯ — у загальному значенні зображення тварин, сцен полювання, а також окремих предметів, виконаних первісною лю­диною на скелях та стінах печер у місцях її давніх поселень у Європі, Північній Америці, Сибіру тощо. Існують Н. з., виконані фарбами, прод­ряпуванням, викарбувані рельєфом.

НАСТІННИЙ РОЗПИС - див. Розпис.

НАТУРА — у практиці образотворчого мистецтва те, що є предметом зображення для художника. Повністю з Н. виконуються, зазвичай, тільки етюд, начерк, замальовка та декотрі твори самостійного значення (напр., портрет або пейзаж). Створення тематичної композиції в малярстві, графіці та скульптурі завжди вимагає від митця багато виконаних з Н. підготовчих етюдів та замальовок. Старанне вивчення Н. — одна з важли­вих умов переконливого, живого втілення митцем будь-якого реалістич­ного задуму. У ширшому розумінні слова цей термін охоплює об'єктивну і дійсність в цілому, у повному обсязі та різноманітності.

НАТУРАЛІЗМ — напрям у мистецтві останньої третини XIX ст., що сфор­мувався у Франції у 2-й пол. XIX ст. Його теоретичною основою стала філософія позитивізму. Натуралізм навмисно не відрізняє випадкове від необхідного; зовнішнє, поверхове від внутрішнього та суттєвого. Мистецтву Н. не притаманне узагальнення, ідейність, цілеспрямованість, а властиве бездумне, суто зовнішнє копіювання усього, що перебуває у полі зору митця. У малярстві Н. визнає за митцем лише право відобра­ження оболонки речей, не визнаючи участі логічного мислення та ідей­ної тенденції. Слід вирізняти окремі елементи натуралістичного підходу, котрі іноді можуть бути наслідком незрілості та нерозвиненості худож­ньої свідомості, від Н. як «школи», як світогляду. Неправильно також вбачати Н. у зовнішніх прийомах зображування, напр., у сухувато-мальовничій, «згладженій», деталізованій техніці. Особливості такого роду залежать від індивідуального складу обдарованості митця, котрий і в цих формах може створювати реалістичне мистецтво, зостаючись вільним від усякого Н. В критичній літературі XIX ст. термін Н. часто вживався як синонім реалізму (звідси «натуралістична школа»).

НАТУРНИК (НАТУРНИЦЯ) — людина-модель, що позує митцю для ство­рення ним будь-якого художнього твору. Зазвичай, позування для натур­ника є професійним заняттям.

НАТХНЕННЯ — стан творчості, відвертості, душевного підйому, внутріш­нього осяяння, етап формування художньої ідеї.

НАТЮРМОРТ — один із жанрів образотворчого мистецтва, присвячений зображуванню неживих предметів; окремий твір цього жанру. Найбільшого розвитку Н. як самостійний жанр досяг у XVIII ст. в гол­ландському та іспанському малярстві.

НАЧЕРК — в образотворчому мистецтві малюнок, малярство або скульпту­ра невеликих розмірів, виконані митцем нашвидкуруч. Головне призна­чення Н. — стисла фіксація окремих спостережень. Н. можна виконува­ти і без натури — по пам'яті. Н. композиційного характеру, хоча і сумарний, називається ескізом.

НАЯДИ - див. Німфи.

НЕГАТИВНИЙ — зворотне зображення, у котрому світлі тони відповідають в натурі темним і навпаки. Термін вживається в графіці та в навчальному малюнку, коли об'єм форми виявляється не за рахунок передачі світло­тіні, а за принципом тонального контрасту із тлом білого паперу — те, що ближче, передається темним, а що далі — світлим.

НЕЙТРАЛЬНЕ ТЛО - див. Тло.

НЕОЕМШРЙЗМ — в архітектурі своєрідна течія кінця XIX ст. у скандинав­ських країнах, зумовлена зверненням до застосування споконвічно національного традиційного матеріалу (цегла, дерево) замість надмірного, невиправданого використання скла, бетону та сталі, яка навмисно активно виявляла природні матеріали у зовнішніх архітектурних, цілком сучасних за своїм характером формах; поєднання архітектурних форм з довкіллям.

НЕОІМПРЕСІОНІЗМ — течія в малярстві, що виникла у Франції напри­кінці XIX ст. Н. розробив методологію запровадженого імпресіонізмом розкладання складних тонів на чисті кольори, що надавало картині вигляду декоративної мозаїки.

НЕОКЛАСИЦИЗМ — напрям у мистецтві кінця XIX ст., митці котрого ставили за мету відродження «чистого стилю» та дотримання класичних традицій на противагу як модерністським, так і еклектичним тенденціям. У більш поширеному значенні термін вживається на означення ретроспективних класичних спрямувань у межах будь-якого художнього стилю.

НЕОПЛАСТИЦЙЗМ — течія в голландському мистецтві XX ст., що пропагувала ідею «чистої», геометризованої, узагальненої форми. В архі­тектурі це призвело до позитивних результатів, а у малярстві — до абстрактних зафарбованих геометричних фігур.

НЕОРЕАЛІЗМ — художній напрям у мистецтві США та деяких країнах Євро­пи 50-60 pp. XIX ст., що на тлі модерністських течій висунув гасло повер­нення до реалістичних традицій, але насправді — до натуралізму. Крайні натуралістичні прояви цього стилю в малярстві були названі у США «магічним реалізмом».

НЕОСТЙЛЬ — історична стилізація, штучне відтворення, повернення до минулого стилю. У вузькому значенні — те саме, що й модерн.

НЕПТУН — у давньоримській міфології бог морів та водоймищ (у старода­вніх греків — Посейдон). Зображувався бородатим старцем у короні, з тризубом у руці, верхи на морській мушлі, запряженій четвіркою морських коників, у супроводі наяд та дельфінів.

НЕРЕЇДИ - див. Німфи.

НЕФРИТ — мінерал складної будови. Залежно від змісту оксидів заліза має різноманітне забарвлення: від жовтого та блідо-зеленого до сірого, темно-зеленого та чорного. Має шарувату структуру, що попри міцність та тривкість легко піддається обробці — різанню, шліфуванню та поліруван­ню. Віддавна використовувався для створення скульптур, посуду та при­крас. Особливо цінувався в Китаї.

НЕЦКЕ — брелок на поясі традиційного японського одягу. З XVII ст. набув форми мініатюрного скульптурного зображення з дерева або слонової кістки.

НІЄЛО — малюнок, вирізаний на золоті або сріблі і заповнений черню (темним сплавом срібла, міді, сірки та бури). Ця техніка була винайдена ще в античні часи і вдосконалена у Середньовіччі готами та арабами. На Русі відома як чернь.

НІКА, НІКЕ — у давньогрецькій міфології богиня перемоги на полі битви

та під час змагань. Зображувалася в образі жінки з крилами та лавровим ї

вінком, найчастіше на колісниці (те саме, що у давньоримській міфології ;

Вікторія). ^

НІМБ — в іконописі та малярстві зображення сяйва навколо голови Бога, Ц Христа, янголів, святих у середньовічному (християнському та буддійському) мистецтві як символ святості та божественного походження.

НІМФИ — в античній міфології нижчі божества, що уособлювали сили природи: морів — нереїди, річок та озер — наяди, гір — ореади, дерев — дріади. Зображувалися в образі юних дівчат.

НОВАТОРСТВО — у мистецтві втілення митцем у своїх творах нових ідей та образів, що утверджують прогресивні явища в суспільному житті. Новий зміст, зазвичай, вимагає і нових засобів художнього вираження, призводячи до зміни стилів, жанрів, прийомів, майстерності тощо.

«НОВЕ ЦАРСТВО» — третій та останній етап підйому культури та мистец­тва Стародавнього Єгипту (1580-1085 pp. до н.е.), доба «імперії» із сто­лицею в м. Фіви; доба побудови печерних храмів, високих досягнень у фресковому розписі та скульптурному портреті.

НЮАНС, НЮАНСУВАННЯ — тонка, ледь помітна відмінність у якості форми, розміру, тону, кольору, фактури. Протилежна Н. категорія — контраст. Н. — один із прийомів формотворення, що полягає у вияв­ленні якісних нюансів.

- О -

ОБЕЛІСК — пам'ятник або споруда у формі гранованого стовпа, що зву­жується вгорі, утворюючи пірамідально загострену верхівку.

ОБ'ЄКТ — філософська категорія на означення того, що існує ззовні, не­залежно від нашої свідомості. О. — те, на що спрямована пізнавальна активність людини (суб'єкта діяльності). У цьому випадку «об'єкт» стає явищем, тобто постає перед нашою свідомістю. Поняття О. слід відрізняти від предмета діяльності. Якщо О. ми називаємо те, на що спрямована наша діяльність, то предмет є сутністю самої діяльності. Напр., в обра­зотворчому мистецтві предметом є зображення (малювання, ліплення, ма­лярство), а О. — те, що зображується у кожному конкретному випадку (людина, річ, краєвид).

ОБ'ЄМ — на відміну від лінії, штриха, плями, — тривимірний зображуваль­ний засіб. Безпосередньо використовується митцем у скульптурі, ліп­ленні та архітектурі, але може зображуватись і на площині (див. Зобра­жальна поверхня) в малюнку, графіці, малярстві.

ОБКЛАДИНКА, ОБГОРТКА, ОПРАВА - див. Палітурка. ОБКУРЮВАННЯ — див. Коптіння.

ОБЛОМИ — пластичні форми різних абрисів у своєму перетині, що є скла­довими елементами оздоблення архітектурних колонних ордерів. Вони поділяються на прямолінійні (поясок, поличка, плінт тощо), криволі­нійні, прості (вал, валик, четвертний вал, вижолобок тощо) і складні (викруження, каблучок, скоція тощо). Поєднання архітектурних О. дає можливість створювати різноманітні комбінації деталей ордерів.

ОБРАЗ — див. Художній образ.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО — мистецтво, пов'язане із зоровим сприй­няттям, яке відображає навколишній світ на зображальній площині й у просторі. Це: малярство, графіка, скульптура. Часто до видів О. м. зараховують також архітектуру та все декоративно-прикладне мистецтво, оскільки їх твори просторові й сприймаються зором. Однак архітектура та більша частина прикладного мистецтва (ужиткові вироби — меблі, одяг, посуд тощо) суттєво різняться від малярства, графіки та скульптури, оскільки образне відображування ними дійсності не має характеру безпосереднього відображення явищ, тобто зображення у повному розумінні слова. Види мистецтва, що поєднують просторове вирішення з часовим, зорові образи зі слуховими (театр, кіно), звичайно, не належать до О. м. Це — синтетичні види мистецтва. До специфічних ху­дожніх засобів О. м. належать: малюнок, колір, пластика, світлотінь, що надають змогу створювати зображення видимих предметів. У багатьох видах О. м. ці художні засоби вживаються в різній мірі й у різному спів­відношенні. Так, скульптура виявляє насамперед об'ємні, пластичні якості предмета; малюнок слугує для неї допоміжним засобом, а колір виконує другорядну роль. Найчастіше скульптура взагалі відокремлює­ться від кольорової характеристики своїх об'єктів. Для графіки та маляр­ства малюнок є основою, але виступає у різній якості: в графіці — безпосередньо та відверто; у малярстві — зливається з кольором та колористичною характеристикою зображуваного. В усіх випадках О. м. прагне відображувати дійсні, об'єктивно існуючі закономірності мате­ріальних предметів і водночас уникає пасивного копіювання цих пред­метів, мобілізуючи усі свої засоби на вираження, підкреслення та заго­стрення найсуттєвішого в них — відповідно до задуму митця.

ОБРІЗНА ГРАВІОРА — див. Гравюра, Ксилографія, Високий друк. ОБРІЙ, ГОРИЗОНТ - див. Гравюра, Ксилографія, Високий друк.

ОВАЛ — випукла замкнена плоска форма, характерна для мистецтва рококо та класицизму (напр., медальйон, тощо).

ОВИ — назва античного орнаменту, головним елементом котрого є овальна форма (напр., іонік, буси).

ОГРАНЮВАННЯ — техніка нанесення граней на ювелірний камінь з ме­тою надання йому відповідної художньої форми, виявлення його природ­них якостей: оптичних, колористичних тощо. Найдавніша і найпростіша форма огранювання — кабошон (опуклий коштовний камінь, відполіро­ваний з одного або з двох боків, але без граней).

ОДНОМАНІТНИЙ — однаковий, подібний у всіх своїх частинах. Художній прийом, що застосовується проти одноманітності форми, — акценту­вання (див. Акцент).

ОЖИВКИ — див. Движки.

ОЗДОБЛЕННЯ — загальна назва декоративних, орнаментованих форм у різноманітних видах мистецтва та художній обробці матеріалів (напр., в архітектурі, меблях, тканинах, кераміці тощо); предмети ювелірного мистецтва.

ОЗНАМЕНКА — у давньоруському малярстві нанесення лінійного компо­зиційного малюнка на зображальну поверхню на початковій стадії робо­ти над іконою, настінним розписом або мініатюрою.

ОКЛАД (ОПРАВА) — у давньоруському іконописі оздоблення лицьової по­верхні ікони або Євангелія, виконане технікою карбування чи тисненням на платівці із срібла чи золота. О. застосовувався у XVI—XVII ст. і у довер­шених формах покривав зображення на іконі майже повністю, за винят­ком обличчя та рук.

ОКСАМИТ — тканина з ворсовою лицьовою поверхнею. Отримується витя­гуванням ниток, що утворюють петлі (петельчастий оксамит), або розрі­зуванням (розрізний оксамит); шовкова тканина із золотавим або срібля­стим шитвом. Техніка виготовлення оксамиту з'явилася на Сході.

ОЛЕОГРАФІЯ — спосіб багатоколірної літографії. Застосовувався напри­кінці XIX ст. О. давала змогу відтворювати на папері характер поверхні олійного живопису.

ОЛІВЕЦЬ — у технології малюнка матеріал (і одночасно інструмент) для малювання у вигляді тонкої палички із спеціальних барвникових речо­вин, зазвичай оправлених у дерев'яну оболонку. Сучасні графітові О. різних ступенів міцності (винайдені на межі XVIII-XIX ст.) складаються з мінералу графіту з домішками спеціальних сортів глини. Італійські олівці (відомі з XV ст.) виготовляють і у наш час, переважно із порошку паленої кістки, скріпленого рослинним клеєм. Свинцеві та срібні О. (широко застосовувалися до XVI ст.) виготовлялись із однойменних металів, іноді у вигляді сплавів з іншими металами. Срібний О. мав форму тонкого срібного дротика, вмонтованого в особливий футляр або припаяного до держачка; О. можуть вважатись також палички сангвіну, вуглю, пастелі, соусу, сепії; терміном «олівець» також позначається техніка малюнка, ви­конаного цим матеріалом (інструментом). Малюнок, виконаний графі­товим О., має сіруватий тон з легким відблиском, він позбавлений інтенсивної чорноти. Тон малюнків італійським олівцем глибоко чорний, матовий та оксамитовий. Малюнків свинцевим О. збереглося дуже мало, оскільки він взагалі призначався для попереднього начерку перед роботою в іншій техніці. Темно-сірий тон срібного О. (риски котрого не стираю­ться і не заяложуються) з часом набуває коричневого відтінку.

ОЛІВЦЕВА МАНЕРА — технічний різновид заглибленої гравюри по металу, що імітує малюнок олівцем, вуглиною, сангвінам, пастеллю. Робота в О. м. проводиться шляхом нанесення на поверхню заґрунтованої дошки дріб­нозернистих рисок та плям за допомогою рулеток або карбівок з подаль­шим травленням. Існує також і рідкісний варіант О. м. — без процесу травлення. Поширена у XVIII ст. (переважно в якості репродукованого друку) О. м. у наш час майже не застосовується (див. Гравюра).

ОЛІЙНЕ МАЛЯРСТВО — найважливіший та найпоширеніший різновид малярної техніки, що заснована на використанні рослинної олії як основної сполучної речовини. Можливості О. м. дуже широкі. Воно може бути виконаним на основі будь-якого різновиду, на різноманітних видах грунтів, різними сортами пензлів. Його фарбовий шар може бути тон­ким і пастозним, прозорим і щільним, блискучим і матовим, світлим і дуже глибоким за тоном. Поряд з багатошаровим малярством цією тех­нікою можна виконувати й малярство по сирому. На відміну від фарб на клею (особливо гуаші), колір олійної фарби зостається після просихання незмінним. Основні позитивні якості О. м.: гнучкість, піддатливість ма­теріалу та відносна тривкість фарбового шару. Недоліки: схильність до тьмяніння, жовтіння під дією часу, ускладненість технологічних вимог під час довгострокової праці над твором. Відоме з X ст., О. м. широкого розповсюдження набуло з кінця XIV — поч. XV ст. після вдосконалення його Яном Ван-Ейком. Можливість О. м. досягати винятково повної передачі реальної дійсності зумовила його широке розповсюдження у зв'язку з розвитком реалізму в малярстві.

ОЛІЙНІ ФАРБИ — фарби, що складаються з мінеральних барвників-пігмен­тів, замішаних на рослинних оліях (лляних, макових, горіхових, ялице­вих) або лаках. Наявність олії (як сполучної речовини) у фарбах надає їм змогу повільного просихання, що дозволяє застосовувати різноманітні прийоми письма: пастозне малярство або прозоре лесування, покриття одного шару фарб іншим, швидким виконанням твору — алла-прима, або робота по просохлому шару фарб. Див. Фарби, Олійне малярство.

ОЛІФА — сполучна речовина олійних фарб рослинного походження. Добу­вається з льняної та конопляної олії способом перегонки (вживається також в якості ґрунту). Шаром О. покривались ікони для збереження творів від впливу атмосферних умов.

ОЛІЯ — спеціальний термін на означення масної речовини тваринного, рослинного або мінерального походження; також олійні фарби та скорочена назва техніки олійного малярства.

ОЛОВО — кольоровий метал, що має декоративні якості, м'який, сріблясто-білого кольору. Входить до складу різних бронз. О. використовують для лудіння посуду, декоративної обробки металевих поверхонь. О. та його сплави є найпридатнішим матеріалом для інкрустування.

ОНІКС - див. Агат.

ОПАК — сорт білої глини, що вживається для виготовлення посуду; білі гончарні вироби з цієї глини схожі на тонкий фаянс.

ОПАЛ — мінерал середньої твердості класу окисів та гідроокисів. Структура — не кристалічна. Існує у вигляді натічних форм. О. буває білого, жовтого, блакитного, червонуватого, чорного кольорів або цілком безбарвний. О. достатньо прозорого та чистого кольору є коштовним та якісним матеріалом у ювелірному мистецтві. У давнину ввозився з Індії.

ОП-АРТ — художній напрям у мистецтві Західної Європи та США середини XX ст., що базується на використанні оптичних ефектів.

ОПЕЧОК — виріб, швидко випалений у вогні.

ОПИС — у давньоруському мистецтві те саме, що й абрис.

ОРАНТА — зображення фігури зі зведеними вгору у молитовному русі рука­ми. Спочатку (в античному мистецтві) — символ вірності та благочестя; надалі (в християнстві) — канонічний тип зображення Богоматері в іконографії.

ОРДЕР — один із видів архітектурної композиції, що складається з верти­кальних несучих частин (підпор) у формі колон, стовпів або пілястр, і горизонтальної над ними частини — антаблемента, у котрий входять архітрав, фриз та карниз. У класичній архітектурі розрізняють такі О.: дорічний, іонічний, коринфський, тосканський та композитний (складний).

ОРЕАДИ — див. Німфи.

ОРЕОЛ — світле сяйво навколо предмета, що випромінює свічка, лампа тощо; атмосфера слави, успіху, пошани. Див. Німб.

ОРІГАМІ — оригінальний образно-просторовий метод складання із цілого аркуша паперу різноманітних об'ємних форм — тварин, птахів, геометричних фігур тощо.

ОРИГІНАЛ — у галузі образотворчого мистецтва, на відміну від підробки, копії або репродукції, справжній авторський художній твір. Художній твір, котрий є взірцем для копіювання. Наближені за значенням — зразок, примірник. У цьому випадку оригінал може бути і не первинним автор­ським твором. Див. Першотвір.

ОРИГІНАЛЬНА ГРАВІОРА — див. Гравюра, Автогравюра.

ОРІЄНТАЛЬНИЙ СТИЛЬ - художній стиль, що домінував у егейській культурі VIII-VII ст. до н.е. (див. Крито-мікенська культура). Сформу­вався під впливом стародавніх східних культур. Вирізнявся мальовни­чістю, вільним трактуванням зображувальних елементів, розкішною «ки­лимовою» композицією декоративних розписів. Проявився головним чином у розписах стін палаців та кераміці. У широкому значенні цей термін може позначати східний вплив східних культур у межах різних стилів.

ОРМУШЛЬ — барочний (див. Бароко) орнамент XVII ст., що поєднує у собі картуш зі стрічковим переплетенням та гротесками і схожий за формою на вушну раковину. Винайшов у Фландрії наприкінці XVI ст. скульптор та архітектор К. Флорис (1514-1571 pp.). Звідси й інша назва — стиль Флориса. Орнамент О. найближчий за характером до флемського різьблення (див. Флемський), також фламандського походження. Його часто ототожнюють з іншим орнаментом — кнорпельверком.

ОРНАМЕНТ — прикраса, візерунок, побудований на ритмічному чергуванні елементів, котрі композиційно можуть утворювати орнаментований ряд або раппорт. Залежно від характеру цих елементів (ступеня їх схемати­зації їді геометризації) О. поділяють на геометричний та зображувальний, а за тематикою — на рослинний або зооморфний. О. є складовою части­ною декоративної композиції. Він може бути графічним, мальовничим або скульптурним і виконуватись у різноманітних матеріалах. О. є одні­єю із характерних ознак художнього стилю, у цьому випадку часто вжи­вають слово «орнаментика» — сукупність орнаментальних елементів даного художнього твору або стилю. Найвідоміші стилеутворюючі види орнаментики: технологічний, гротеск, арабеска, меандр, рослинний, тера­тологічний, геометричний тощо. За закономірностями побудови вирізня­ють три найпоширеніші різновиди О.: орнаментальні стрічки (фриз, об­лямування, бордюри), розети (орнаменти, вписані у коло) та сітчасті, що заповнюють поверхню предмета суцільним візерунком. У мистецтві на­родів Середньої Азії та країнах Близького Сходу в О. часто входять напи­си (див. Епіграфічний орнамент).

ОРНІТОМОРФНИЙ ОРНАМЕНТ — різновид зображувального тваринно­го, зооморфного або тератологічного орнаменту, головним мотивом котрого є птахи.

ОРТОГОНАЛЬ (ОРТОГОНАЛЬНА ПРОЕКЦІЯ) - в архітектурі (в проекті, кресленні або в натурі): вигляд під прямим кутом зору, тобто точно спереду або точно збоку. Те саме, що й фасад — передній, задній, бічний. Окремий різновид О.п.: вигляд зверху — план, знизу — плафон.

ОРФЇ ЗМ — течія в образотворчому мистецтві на початку XX ст., головним чином у малярстві, яка стала перехідною від пізнього кубізму до геомет­ричного абстракціонізму. Названа за ім'ям давньогрецького співця Орфея, чим підкреслювалась музичність як головний принцип формотво­рення абстрактного малярства.

ОСВІТЛЕНІСТЬ — величина світлового потоку, що падає на одиницю по­верхні. Вона вимірюється в люксах (лк.).

ОСНОВА — у технології малярства матеріал, на котрий наноситься ґрунт та фарбовий шар картини. Найпоширенішими різновидами О. у сучасному малярстві є полотно, дерево, картон, папір, дикт (рідше використовується метал), скло, лінолеум тощо. У деяких видах малярства (фреска, аква­рель) О. використовується без спеціальної обробки; у технології графіки: метал, дерево, лінолеум, картон, пластмаса тощо під узагальненим по­значенням — «дошка»; у технології вишивання та гобелена: різні сорти тканин та полотно.

ОСНОВНІ КОЛЬОРИ — кольори спектра, які неможливо утворити шля­хом змішування будь-яких інших кольорів. До О. к. належать жовтий, червоний та синій. Шляхом послідовного їх змішування між собою в різних пропорціях утворюються інші кольори (система). Напр.: змі­шуючи жовтий із синім, утворюємо зелений; зелений із червоним — ко­ричневий, червоний із синім — фіолетовий і т. д.

ОФОРМЛЕННЯ — різновид творчої праці, що включає виконання декорати­вного завдання, зорієнтованого на вже існуючий матеріальний об'єкт (напр., територія виставки). Термін стосується як процесу роботи, так і її результату.

ОФОРМЛЮВАЧ — митець, який спеціалізується в галузі мистецтва оформлення.

ОФОРТ — спосіб гравіювання, при котрому заглибини друкарського еле­мента одержують шляхом багаторазового травлення азотною кислотою; також відбиток з дошки, гравійованої цим способом. Техніка О. була започаткована на межі XV-XVI ст. і поширилась у XVII ст. Робота над О. проводиться шляхом продряпування гравюрного грунту спеціальними голками, зазвичай у вільній техніці штрихового малюнка. Нерівномір­ним проміжком часу травлення кислотами деталей зображення досягає­ться різниця у силі та соковитості штрихів. Голковий або штриховий О. — найпоширеніший технічний різновид заглибленої гравюри на металі. Сукупність різновидів заглибленої гравюри на металі, виконаних спосо­бом травлення (голковий офорт, м який лак, акватинта, резерваж, лавіс тощо), також називається О.