166_X1L

СКАЛЬЙОЛО — техніка інкрустації: врізання штуки — кольорового у бі­лий, або одного кольору в інший. Була поширеною в оформлюванні інтер'єрів XIX ст. в стилі класицизму та неокласицизму.

СКАНЬ — розповсюджена у Київській Русі назва філіграні. С. — оригінальний вид ювелірної техніки, в основі якої лежить ажурна сітка, набрана з дро­тинок спіралеподібної форми, з'єднаних методом паяння. С. буває ажу­рною або накладною. Остання іноді поєднується із зерню (гранулюван­ням) шляхом напаювання крихітних зерняток з міді, срібла або золота. Ця техніка називається філігранню.

СКАРПЕЛЬ — сталевий інструмент, який використовує скульптор для обробки різних порід каменю. С. має вигляд круглого або гранова­ного стержня, розширеного на одному кінці у формі лопаточки з пря­молінійним або злегка дугоподібним загостреним краєм.

СКЕОМОРФІЯ — копіювання, точне повторення будь-якої форми, але в іншому матеріалі.

СКІАГРАФ, СКІАГРАФІЯ — світлотіньове малярство. Скіаграфом, тобто «маляром тіней», прозвали давньогрецького маляра Аполлодора з Афін (V ст. до н.е.), тому що він увів світлотінь у малярство восковими фарбами (див. Енкаустика).

СКЛАДЕНЬ — у давньоруському мистецтві ікона, що складається із кількох частин із виконаними на них (або ж тільки на одній — центральній, найбільшій) зображеннями. Зазвичай, С. виготовлялись із трьох частин, де середня частина прикривалась двома бічними стулками.

СКЛАДНИЙ ОРДЕР — в архітектурі спрощений коринфський ордер, скла­дові елементи котрого навмисно збільшені. Припускають, що цей ордер складається з іонічного та коринфського ордерів, через що його іноді називають складовим.

СКЛО — у спеціальному значенні термін на означення художньо-побутових виробів зі скла (головним чином, посуду). Вироби зі скла високого га­тунку, що вирізняються найбільшою прозорістю, блиском, дзвінкістю та гостротою граней, називаються кришталем (за схожість з кришталем природним). С. винайдено у IV тисячолітті до н.е. у Стародавньому Дворіччі. А як галузь прикладного мистецтва набуло поширення у Ста­родавньому Єгипті. Спочатку виготовлялось у вигляді непрозорої маси чорного, зеленого, синього, пізніше — інших кольорів. Надалі навчи­лись робити безбарвне та кольорове прозоре скло. Особливого розвитку галузь прикладного мистецтва зі скла набула у Венеції XV-XVI ст., по­тім — у Богемії та Англії XVII ст. (кришталь), у Франції кінця XIX ст. (напівпрозоре кольорове «Скло Галле»). Способи художньої обробки С. найрізноманітніші. До складу суміші компонентів шихти для виготов­лення С. входять: кремнезем у вигляді кварцового піску, окис кальцію у вигляді вапна, крейди або деревного попелу, луг у вигляді соди (окис натрію) — для содового С, або у вигляді поташу (вуглекислого калію) — для поташного С. Температура плавлення суміші — 1450 °С. Содове С. легкоплавке та пластичне в гарячому формуванні, поташне — тугоплавке, менш пластичне, але має найкращі оптичні властивості. Для виготов­лення кольорового С. користуються різними окислами металів (див. Мі­неральні барвники). С. добре піддається гарячому оброблюванню (див. Гутне скло, Міллефіорї). Головний інструмент гарячого видування С. — скло­дувна трубка — була винайдена в Сирії (І ст.). Види холодної обробки С: різьблення (див. Діамантова грань, Гравіювання), шліфування, травлення плавиковою кислотою, піскоструминна обробка, розпис.

«СКЛО ГАЛЛЕ» — художній стиль виробів зі скла, який створив наприкінці XIX ст. французький митець Еміль Галле (1846-1904). Один із напрямів модерну. Для стилю Галле характерне використання рослинних мотивів та техніки травлення багатошарового кольорового скла.

СКЛОДУВ — див. Гутник.

СКЛЯНА ПРЯЖА — у мистецтві гутного скла один із технічних прийомів декорування, що полягає у намотуванні на скляну «баночку» спіралі скляної нитки того ж або іншого забарвлення.

СКЛЯНИЙ ЗВИВ — техніка гарячого декорування скла, розроблена венеційськими склоробами у XVI ст. Полягає в накладанні у певному порядку на гарячу «баночку» майбутнього виробу заздалегідь виготовле­них молочно-білих скрутнів зі скляних ниток. При подальшому виду­ванні скрутні розтягуються у найтонші нитки, утворюючи складний ві­зерунок. Потім набирається ще один шар скла так, щоб «молочні» нитки опинилися всередині стінок посудини. Так утворювалась навскісна сітка, котру пізніше, у XVII ст., назвали ретічеллі (див. Міллефіорї). Часто скляну нитку називають філігранню, що не зовсім правильно, оскільки філігрань — назва техніки художньої обробки металу.

СКОРОПИС — найпізніша та найбільш розвинена форма давньоруського шрифту — кирилиці. Відзначається каліграфічністю, витонченістю, окру­глістю літер. С. набув особливого поширення в XVII ст.

СКОЦІЯ — архітектурний облом зі складним профілем, що складається з двох дуг різних радіусів (у перетині).

СКРИТОРІЙ, СКРИПТОРІЙ — майстерня, у котрій переписували книги. Виникали С. при монастирях або палацах знаті. У створенні книги бра­ли участь переписувачі — скриптори, ілюмінатори, мініатюристи тощо.

СКУЛЬПТУРА — вид образотворчого мистецтва (див. Мистецтво, Образо­творче мистецтво), що надає матеріальним предметам об'ємно-просторового зображення. У порівнянні з малярством та графікою С. охоп­лює доволі обмежене коло явищ, але може опрацьовувати його з біль­шою глибиною. Оскільки показ середовища, освітлення, краєвиду тощо, що оточують людину, в С. дуже обмежений, С. зосереджує всі свої художні засоби на передачі багатства та багатогранності людського образу через його пластичну характеристику. Дотиковий, реальний об'єм — головний художній засіб С. За призначенням С. поділяється на станкову (див. Станкове мистецтво), монументальну та декоративну скульптури. У кож­ному з цих видів вживається кругла С. та рельєф. Кругла С, що предста­влена фігурною групою, статуєю, погруддям, з найбільшою повнотою передає особливості С. в цілому. Рельєф — в силу застосування лінійної та, почасти, повітряної перспективи, багатоплановості тощо — може на­ближатися за художнім засобом до малярства та графіки. Техніка та технологія С. порівняно складні. На відміну від малярства, у ній поряд з авторською роботою (ліплення, почасти висікання тощо) значне місце за­ймає допоміжна праця скульпторів-ремісників та майстрів скульптурної технології (див. Карбування, Формування, Відливання). С. разом з маляр­ством була поширена майже в усі часи та у всіх народів. В античності С. належала провідна роль: ідеал гармонійно розвиненої особистості, сфор­мований грецькою культурою, у С. набув найнаочнішого втілення. Най­вищими досягненнями в галузі С. відзначена доба Відродження.

СКУЛЬПТУРА ДРІБНИХ (МАЛИХ) ФОРМ - дрібна пластика, що виготовляється переважно художньою промисловістю та народними ху­дожніми промислами з порцеляни, фаянсу, металу, кістки, каменю, скла або пластмаси і розрахована на побутове користування. Сюди входять жанрові статуетки, настільні портретні зображення, різні види іграшок тощо.

СКУЛЬПТУРА ІЗ СОЛОМКИ — один із видів декоративно-прикладного мистецтва — плетіння з соломки (ячмінної, пшеничної, вівсяної, жит­ньої тощо) невеличких за розміром декоративних стилізованих скульптур тварин, людей та різних дитячих іграшок. Виготовлення виробів із соло­мки сягає глибокої давнини.

СЛАНЕЦЬ — різновид гірської породи, що складається з нашарувань пластинок, котрі розколюються на тонкі плиточки. Віддавна в Україні використовують поклади рожевого С. для виготовлення рельєфних пластинок, дрібної пластики, ужиткових предметів, прикрашених різьб­леним орнаментом.

СЛОНОВА КІСТКА — узагальнений термін, що позначає як оброблені бивні слона й викопного мамонта, так і ікла вепра та бегемота. С. к. завжди цінувалась надзвичайно високо як матеріал, що однаково добре піддає­ться різьбленню та поліруванню. С. к. злегка просвічується, має теплий жовтувато-білий тон. Широко використовувалася в мистецтві дрібної ску­льптури, античних хризоелефантинних статуях, інкрустації, меблях, юве­лірних виробах тощо.

СМАК (естетичний) — здатність людини до сприйняття та оцінки краси. В основі естетичного смаку — природні, емоційні реакції, що пов'язані з почуттям задоволення, втіхи. С. можна розвивати й удосконалювати шляхом накопичення знань, досвіду, навчання та спілкування з прекра­сним, і навіть спеціальними вправами, що надають змогу в кінцевому результаті казати про «гарний» та «поганий» смак і про естетичне вихо­вання взагалі. Поняття естетичного С. у практичній діяльності людини також пов'язується з витонченістю та красою.

СМАЛЬТА — кольорове непрозоре скло у формі кубиків або пластинок, при­значене для мозаїчних творів (див. Мозаїка) в якості основного художнього матеріалу. Свого розквіту (як вид мистецтва) мозаїка зі С. набула у Візантії. У ній використовувались як непрозоре, так і прозоре скло з підкладками із золотої та срібної фольги, іноді у поєднанні з кольоровими камінчиками. С. називається також розповсюджена у минулому (з XVI ст.) синя фарба, приготовлена зі скла, забарвленого окислом кобальту.

«СОЛОМКА» — у декоративно-прикладному мистецтві художній твір, вико­наний із житньої, пшеничної, вівсяної тощо соломки. З цього матеріалу виготовляються вироби декоративної дрібної пластики (див. Скульптура із соломки) або твори в техніці аплікації (іноді вона схожа на інтарсію). Широкого розповсюдження цей вид творчості набув в Україні та Білорусі.

СОЛЙНА ГЛАЗУР — див. Глазур.

СОУС — у технології малюнка малювальний матеріал, що складається з дуже дрібного та м'якого чорного порошку з незначною домішкою клейкої речовини. С. наноситься на папір за допомогою ганчірки або розтушки (рідко пензля). Деталі іноді опрацьовуються італійським олівцем. Техніка мокрого С. полягає у виконанні малюнка розчином С. у воді за допомогою пензля — цей спосіб не потребує подальшого закріплення ) малюнка. Дає глибокий, матовий чорний тон (іноді сірий або сірувато-коричневий); техніка малюнка, виконаного цим матеріалом.

СОЦ-АРТ — один із багатьох відомих напрямів радянського мистецтва 70-80-х pp. XX ст., що склався у рамках т. зв. альтернативної культури, котра протистояла тогочасній державній ідеології. С.-а. став своєрідною естетичною реакцією на засилля офіційної пропаганди в культурі тих років. Використовуючи відомі символи, гасла та знаки соціалістичної про­паганди (серп та молот, зірку, піонерський салют, прапороносців, порт­рети вождів тощо), С.-а. розвінчував в ігровій формі їх справжню сут­ність, розкріпачуючи тим самим сприйняття глядача від ідеологічних стереотипів. Творці С.-а. визначали цей напрям як «гру з ідеологією». Вони намагалися в гротесковій формі показати усю нісенітницю масо­вої ідеології та кризу соціалістичного реалізму. За засобами та технічни­ми прийомами С.-а. — типовий поп-арт: поєднання малярства, скульпту­ри та реальних речей, що вирішені в абстрактних формах.

СОЦРЕАЛІЗМ (СОЦІАЛІСТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ) - напрям у мистецтві радянського періоду (серед. 1930-х — поч. 1980-х pp.) як офіційний теоретичний принцип. Його метою було утвердити соціалістичні ідеали, об­рази «нових людей» та «нових» суспільних стосунків у загальнодоступній реалістичній формі. Поступово склалася жорстка програма соцреалізму, побудована на уславленні, оспівуванні революційної боротьби народу та його керманичів, радянського устрою життя, соціалістичного будівництва та трудового ентузіазму. Необхідно було притримуватися гасел комуністичної ідейності, партійності та народності. Такі вимоги були покладені в основу діяльності спілок митців і окреслювали коло сюжетно-тематичних композицій, типових портретів, тематичних пейза­жів, картин тощо. Метод С. був приписаний усім видам мистецтва, включаю­чи архітектуру та прикладне мистецтво, що значно гальмувало їхній худож­ній розвиток, заважало справжній народності та традиційності мистецтва. З середини 60-х років розвиток радянського мистецтва поступово відходив від норм та вимог С.

СПАДЩИНА (художня) — твори мистецтва минулих епох, вивчення та кри­тичне освоєння котрих є початковим пунктом для подальшого творчого розвитку сучасного мистецтва.

СПЕКТР, СПЕКТРАЛЬНІ КОЛЬОРИ - повний набір кольорів, розміщених у певній послідовності, на котрі розкладається білий колір: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Кольоро­вий С. можна спостерігати у природі — це веселка (див. «Веселкове заба­рвлення»). Усі кольори є допоміжними й можуть утворювати кольорове коло, на котрому вивчаються їхні властивості.

S-ПОДІБНА ЛІНІЯ - див. Хіазм.

СПОЛУЧНА РЕЧОВИНА — у технології образотворчого мистецтва речови­на, що входить до складу фарби і визначає її спеціальні якості, за виня­тком обумовлених пігментів. Головне призначення С. р. — скріплення після просихання частинок пігменту між собою та грунтом, в результаті чого утворюється суцільний та стійкий фарбовий шар. Основних С. р. небагато — рослинна олія, рослинний та тваринний клей, яйце, віск, у монументальному малярстві — вапно. Різновидів (сумішей) С. p., а також комбінацій із доповнювачами набагато більше.

СПОСІБ — певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість здійснити, втілити творчий задум. У художній діяльності застосовуються способи гармонізації (див. Пропорщіювання, Рівновага, Акцентування) та художнього формотворення (див. Гіпербола, Літота, Метафора, Метоні­мія, Синекдоха, Порівняння, Уособлення, Епітет). С., у свою чергу, по­требують використання певних засобів, матеріалів та прийомів (див. Методика, Техніка).

СПОСТЕРЕЖНА ПЕРСПЕКТИВА — див. Перспектива.

СПРИЙНЯТТЯ — процес відображення мозком предметів і явищ об'єктивного світу, що діють у даний момент на органи чуття. С. складається з окремих почувань. На основі С. у свідомості людини виникають уявлення та образи.

СРІБЛО — кольоровий метал, що належить до дорогоцінних металів; ко­лір — сріблясто-білий. В декоративних цілях використовують у вигляді сплавів з міддю, оскільки чисте срібло дуже м'яке і незручне під час оброблювання. С. широко використовується майже в усіх декоративних виробах з металу, особливо у ювелірному виробництві.

СРІБНИЙ ОЛІВЕЦЬ - див. Олівець.

СТАЙЛІНГ — у галузі художнього конструювання напрям у художньому про­ектуванні, який відзначається самоцінною виразністю зовнішнього ви­гляду, яскравістю оформлення. С. зорієнтований на приваблювання спо­живача до виробів з метою забезпечення їхнього збуту. Це дало підставу називати С. «комерційним дизайном». В оформленні виробів для С. хара­ктерне довільне використання стилів минулих епох — Відродження, ба­роко, класицизму тощо.

СТАЛАКТИТИ, МУКАРНИ — в архітектурі Близького та Середнього Сходу декоративні форми у вигляді призм, які розміщені нависаючими рядами на склепіннях ніш, напівкуполів та карнизах.

СТАН — у гравюрі ступінь закінченості (та пов'язані з ним спільні художні властивості) відбитка, отриманого під час роботи над гравюрною дош­кою. Залежно від стадії роботи розрізняють С. «до будь-якого підпису», до «підпису гравюри», «після підписання», до «обрамляючої смуги» тощо.

СТАНКОВА ГРАВЮРА - див. Гравюра.

СТАНКОВЕ МИСТЕЦТВО — розділ образотворчого мистецтва, що об'єд­нує твори самостійного значення, не пов'язані із будь-яким художнім ансамблем, а також твори із суто ужитковим призначенням (див. Син­тез мистецтв, Монументальне мистецтво, Декоративно-прикладне мистецтво). Творам С. м. (станковим картинам, малюнкам, естампам, станковому скульптурному портрету, групі тощо) властива тонка, психологі­чна, багатогранна характеристика образів та безмежність нюансів форми, що не є притаманним для творів монументального мистецтва, розрахо­ваних на сприйняття зі значної відстані. С. м. почало свій інтенсивний розвиток з епохи Відродження. Воно надзвичайно розширило рамки об­разотворчого мистецтва. Тільки на його грунті змогли повністю розви­нутись різноманітні жанри малярства (історичний, пейзажний тощо), гра­фіки (сатира, плакат тощо), сформувалися сучасні художньо-технічні засоби цих видів мистецтва (напр., техніка олійного малярства тощо).

СТАРОДАВНЄ ЦАРСТВО — назва найдавнішої доби розвитку культури та мистецтва Єгипту (3000-2400 pp. до н.е.), що пов'язується із бронзовим віком і часом будівництва пірамід.

СТАРОДАВНІ МАЙСТРИ, ДАВНІ МАЙСТРИ — термін на означення євро­пейських майстрів XV-XVIII ст., переважно видатних реалістів. С. м. внесли надзвичайний вклад у скарбницю світового мистецтва, створивши твори неминущої цінності, ідейно глибокі та художньо досконалі.

СТАТИКА — у мистецтві стан спокою, рівноваги. У багатьох випадках відпо­відає симетричній формі та її метричному поділу. Протилежні значен­ня: динаміка, асиметрія, ритм.

СТАТУЕТКА - див. Статуя.

СТАТУЯ — значний за розміром твір круглої скульптури, що зображує, за­звичай, людей у повний зріст, рідше — інші реальні або фантастичні істоти (напр., статуї богів, тварин). С. за розміром настільної скульпту­ри називається статуеткою, надвеликого розміру — колосом. Т. зв. «кінна статуя» зображає вершника на коні.

СТАФАЖ — сюжетно незначні або дрібномасштабні зображення людей та тварин у пейзажній композиції, які дещо її пожвавлюють.

СТЕАТИТ — різновид тальку (водного силікату магнію), мінерал білого або сірого кольору із зеленкуватим або червоно-бурим відтінками та перламутровим блиском. Здається масним на дотик. Через свою надзвичайну м'якість використовується у декоративному різьбленні. Різьблені С. були поширені у Стародавньому Китаї та у мистецтві Візантії ХІ-ХІІ ст. Інша назва — «миль­ний камінь», агальматоліт — з нього виготовлялись статуетки, іконки, прикраси.

СТЙКА — у технології скульптури основний інструмент для ліплення з гли­ни, воску та інших м'яких матеріалів. С. мають вигляд невеликих (часто вигнутих) паличок з розширеними кінцями у формі прямої або скошеної лопаточки, ланцета тощо. Виготовляють їх із спеціальних сортів дерева, металу або кістки. З дроту, вигнутого дугоподібно або у вигляді трикутника, виготовляють дротяні С.

СТЕКЛЯРУС - див. Бісер.

СТЕЛА — в історії мистецтва надгробок або меморіальний знак у вигляді вертикальної плити чи стовпа. Рельєфні зображення деяких з уцілілих давньогрецьких С. є значними пам'ятками античної скульптури.

СТЕЛАЖ — багатоярусне обладнання в керамічних майстернях, що скла­дається з вертикальних стояків або стінок з полицями, шухлядами, крон­штейнами для зберігання та сушіння керамічних виробів.

СТЕНД — обладнання у вигляді щита зі стояками, якщо він установлюється на підлозі, або просто щит, якщо навішується на стіну, площина котро­го використовується для розміщення виставочних експонатів, художніх виробів тощо (напр., вишивок, дитячих дрібних виробів тощо).

СТИЛІЗАЦІЯ — в образотворчому мистецтві наслідування будь-якого сти­лю минулого, будь-яке використання умовних, упереджених «стилістич­них» прийомів, що змінюють дійсність. С. за своєю суттю є різновидом формалізму. У більш вузькому значенні слова С. називають підпорядку­вання декоративного зображення загальному стилю композиції виробу прикладного мистецтва, архітектурного інтер'єру тощо. Така С. в край­ньому вираженні наближується до орнаменту (див. Орнамент, Геометризація, Декоративність).

СТЙЛУС - див. Шрифт.

СТИЛЬ — у мистецтві історично сформована та соціально зумовлена спіль­ність ідейно-художніх принципів, що об'єднує у дану епоху твори майс­трів, які працювали в різних видах та жанрах мистецтва. В основі усяко­го стилю лежить, насамперед, ідея та методологічна спільність, характер­на для домінуючої соціальної групи в даних історичних умовах. Ця спі­льність породжує порівняно сталу одноманітну систему художніх форм, іноді детально опрацьовану та регламентовану. Зазвичай, така одноманіт­ність форм якнайнаочніше проявляється в архітектурі та прикладному мистецтві. Якщо суспільний розвиток носить застійний, уповільнений характер, то система художніх форм, звичайно, костеніє, стає особливо канонічною, стабільною. Так, у давньоєгипетському мистецтві приблиз­но одні й ті ж стилістичні особливості зберігалися протягом тисячоліть. Однак і у межах сталої стилістичної спільності безперервно іде процес живого розвитку мистецтва і боротьби в ньому різних напрямів, котрий все ж призводить до корінної зміни існуючого стилю й становлення нового (див. Бароко, Класицизм, Рококо тощо); у більш вузькому значенні С. — це сукупність ідейно-художніх особливостей певної творчої групи, школи (тут поняття «стиль» близьке до поняття художнього напряму) або творчості окремого митця, який вирізняється яскравими індивідуальни­ми рисами.

СТИЛЬ БЕРЕН — один із оригінальних декоративних стилів, у якому поєд­нуються риси французького бароко та рококо. Названий ім'ям гравера-орнаменталіста Жана Берена (1640-1711), який створив перші зразки гра­вюр у цьому стилі. В композиціях Берена химерно переплітаються рене­сансні гротески, архітектурні деталі бароко, казкові істоти, химери, пта­хи, мавпи, маски, квіти, музичні інструменти, фігурки китайців тощо.

СТИЛЬ ДЕКАДАНС — стиль, притаманний орнаментам, які складаються з витягнутих у довжину млявих кривих ліній або з довгих прямих ліній, що плавно переходять у вигнутість такого ж млявого характеру. Усі натуралістичні форми обов'язково стилізовані, зображені умовно. Переважають різкі контрасти білого та чорного без плавних переходів та тушовок. Для С. д. характерне порушення симетрії.

СТИЛЬ КУФІ — див. Куфічне письмо.

СТИЛЬ ЛЮДОВІКА XIV — стиль французького мистецтва 2-ої пол. XVII ст., названий Великим стилем. Він поєднує елементи класицизму, італійсь­кого бароко (головним чином, в оформлюванні інтер'єрів) та маньєризму (в малярстві). Розквіт цього стилю збігся із правлінням короля-сонця Людовіка XIV (1643-1715). Див. Регулярний стиль.

СТИЛЬ ЛЮДОВІКА XV - див. Рококо.

СТИЛЬ ЛЮДОВІКА XVI — стиль французького класицизму, що прийшов на зміну рококо у 2-ій пол. XVIII ст.; збігся за часом з роками правління короля Людовіка XVI (1774-1789).

СТИЛЬ ПОМПАДУР - див. Помпадур.

СТИЛЬ РЕГЕНТСТВА — перехідний стиль у мистецтві Франції початку XVIII ст., у котрому поєднуються елементи зникаючого Великого стилю XVII ст. та стилю рококо, що тільки виник. С. р. — це доба владарювання регента Філіппа Орлеанського (1715-1723) при малолітньому королеві Людовіку XV.

СТИЛЬ ФЛОРИСА — див. Ормушль.

СТИЛЬ ФОНТЕНБЛО — стиль французького Ренесансу початку XVI ст., що поєднує елементи готики та італійського маньєризму. Культивувався у заміській резиденції короля Франциска І (1515-1547) — у замку Фонтенбло поблизу Парижа.

СТИПЛЬ — у технології карбування пунктирна обробка металу металогра­фічним різцем, завдяки чому утворюються цятки трикутної форми або короткі кутасті риски.

СТИРАТОР — пристрій для роботи аквареллю (без наклеювання паперу на планшет), що складається з двох рамок, одна із яких входить в іншу. Зволожений папір затискається по краях між рамками й С. натягує його при просиханні. Часто замість внутрішньої рамки С. використовують відповідного розміру дошку.

СТРІЧКОВЕ ПЛЕТИВО — середньовічний та ренесансний орнамент у ви­гляді переплетених стрічок, розвинута форма стародавнього технологіч­ного орнаменту плетива.

СТРОГАНІВСЬКА ШКОЛА — умовна назва стилю руського іконопису 1-ої пол. XVII ст., позначеного певним впливом західноєвропейського мистецтва. Цей стиль розвивався за підтримки купців-меценатів Строга-нових в іконописних майстернях Москви та Сольвичегодська, де був їхній маєток.

СТРУКТУРА — взаємне розміщення, спосіб зв'язку частин будь-якої фор­ми. С. визначається єдиним характером зв'язків її складових елементів, способом формотворення. Характер цих зв'язків визначає конкретний тип С. (напр., конструкція як функціональна структура; композиція як змістова цілісність; текстура як будова поверхні).

СТУДІЯ — в образотворчому мистецтві спеціальна школа найпростішого типу, розрахована на широке коло охочих навчатись певним видам об­разотворчого мистецтва. Іноді тимчасова діяльність цих С. виходить за межі звичайної студійної програми (напр., С. військових митців ім. М.Б. Грекова); майстерня маляра, скульптора, графіка тощо. У цьому значенні слово «студія» маловживане.

СТУДІЮВАННЯ — навчальна праця, багаторазово повторена вправа; у вужчому значенні слова — навчальна робота з натури, вивчення, аналіз, докладне опрацьовування деталей.

СУВЕНІР — у прикладному мистецтві художні вироби, що використовуються як пам'ятки про той чи інший захід або подію, місто або країну тощо. С. можуть бути як авторські твори, так і художні вироби промислового виготовлення. С. не треба плутати із скульптурою дрібних форм, хоча у деяких випадках останні можуть теж виконувати функцію С.

СУВІЙ — найдавніша форма книги. Складається із аркушів матеріалу для писання {папірус, шовк, шкіра, пергамент, папір), що скріплюються між собою послідовно і згортаються у рулон. Перші С, знайдені в Єгипті, датуються III тис. до н.е. На Русі форма С. використовувалась у діловому листуванні та документах до XVII ст.

СУН — доба розквіту культури середньовічного Китаю, названа за ім'ям династії Сун (960 — 1279 pp.).

СУПЕРОБГОРТКА, СУПЕРОБКЛАДИНКА — у книжковій графіці художньо оформлене паперове покриття, призначене для захисту книжкової палітурки.

СУПЙЗИ — набір шрифтів, виконаний у вигляді перебивних малюнків для оформлювальних робіт. Див. Летрасет.

СУПРЕМАТИЗМ — формалістична течія у малярстві початку XX ст. Твори супрематистів — це комбінації кольорових геометричних фігур або об'єм­них форм.

СУРОГАТ — замінник, що має тільки деякі властивості оригіналу. Термін вживається у негативному значенні щодо неповноцінних, другосортних замінників художніх матеріалів, або стосовно творів мистецтва, як си­нонім підробки, недоброякісної копії.

СУСАЛЬ, СУСАЛЬНЕ ЗОЛОТО — облицювальний матеріал у вигляді тон­ких металевих платівок, фольги золота. Розрізняють кілька видів С. з.: т. зв. «двійник» — скуті разом найтонші платівки золота та срібла; сплав міді, цинку та інших матеріалів; сплав срібла та алюмінію, забарвлений прозорим лаком золотавого кольору; чиста золота фольга (див. Поталь).

«СУХА ГОЛКА» — у техніці графіки технічний різновид заглибленої гравюри, заснований на роботі гравіювальними голками по металу (переважно цинку). Для відбитку «С. г.» характерна «оксамитова» насиченість штри­хів, що залежить від наявності на поверхні дошки т. зв. задирок. Опір металу голці робить цю техніку у порівнянні з офортом дещо обмеже­ною. Техніка «С. г.» особливо була поширеною у XVII-XVIII ст.

«СУХАРИКИ» — див. Дентикули.

«СУХИЙ ПЕНЗЕЛЬ» — у малярстві та графіці допоміжний технічний при­йом, що виконується жорстким пензлем при мінімумі фарби. Як само­стійна техніка «С. п.» застосовується головним чином у декоративному мистецтві, особливо при виконанні портретів. Звичним матеріалом при цьому є олійні фарби та світла тканина. Ця техніка дає можливість тонко моделювати тональні градації.