166_X1L

ФОРМАТ — геометрична характеристика зображальної поверхні: межа, форма, розмір, пропорція (напр., великий, середній, малий формати, прямокутний або круглий (див. Тондо), горизонтальний або вертикальний, вузький або широкий тощо). Ф., тобто обмежене, замкнене у собі поле, — головна умова композиційної організації зображення. У декоративному мистецтві порівняно зі станковим спостерігається більша різноманітність форматів, що й визначає ширшу типологію композиційних форм. ФОРМОПЛАСТ — один із видів пластмас, що утворюється з суміші штуч­них смол та пластифікаторів. Використовується для виготовлення різ­них форм замість желатинових або клейових. Ці форми не бояться воло­ги, постійно зберігають необхідну еластичність та тривкість, а за своєю тривкістю у багато разів переважають гіпсові, кускові та клейові. Вони витримують до 2000 відливок дрібних гіпсових деталей і при цьому зостаються у доброму стані.

ФОРМОТВОРЕННЯ — спосіб та процес створення форми. Той або інший спосіб Ф. визначає конкретний тип структури — конструкцію або компо­зицію. У мистецтві конструювання процес організації функціональних зв'язків є естетичним Ф. Художнє Ф. називається композицією. Процес конструювання та композиції включає в себе одні й ті ж стадії: початкова (пошукова), ескізування (див. Ескіз), проектування та виконання у ма­теріалі (див. Трансформація).

ФОРМУВАННЯ — у технології скульптури процес виготовлення форм для подальшого відливання з них копій скульптурної або гіпсової моделі.

ФОРТУНА — у давньоримській міфології богиня долі, щастя та удачі. Зобра­жувалась крилатою, стоячою на кулі або колесі — символах мінливості, з рогом достатку в руках чи стерновим веслом, іноді із пов'язкою на очах.

ФОТОЛІТОГРАФІЯ — див. Літографія.

ФОТОМОНТАЖ — у художній графіці різновид графічної техніки, що використовується головним чином у плакаті. У Ф. поєднуються фотознімки із засобами та прийомами малювання, що доповнюють і об'єд­нують фотоматеріал.

ФОТОРЕАЛІЗМ — див. Пперреалізм.

ФОТОТИПІЯ — див. Репродукція, Літографія, Плаский друк.

ФОТОГРАФІКА — різновид графіки, у котрій використовуються засоби фо­томонтажу, елементи або прийоми фотомистецтва.

ФРАГМЕНТ — в образотворчому мистецтві частина будь-якого художнього твору (переважно використовується у поліграфії); залишок будь-якого твору мистецтва, що зберігся до нашого часу.

ФРАКТУРА — готичний шрифт початку XVI ст., шрифт німецького Ренесансу. Характерною рисою Ф. є наявність багатьох оздоблювальних елементів — завитків та розчерків. Існують рукописні та друкарські шрифти Ф. Першим таким шрифтом у 1513 р. був надрукований молитовник Максиміліана.

ФРЕСКА — найважливіший різновид монументального малярства, у котрому як основна сполучна речовина використовується вапно. До Ф. у поши­реному значенні належать розписи технікою а фреско та асекко, а також казеїново-вапнякове малярство по свіжій штукатурці. Ф. у вузькому зна­ченні слова, або чистою фрескою (буон фреско), називається розпис по свіжій вапняній штукатурці технікою а фреско без подальшого виправлення темперою; твір монументального малярства, виконаний фресковою технікою.

ФРИЗ — у декоративній скульптурі та малярстві зображувальна або орнамен­тована композиція у вигляді горизонтальної смуги, що розміщується на верхній частині стіни всередині або ззовні приміщення. За аналогією з архітектурною декорацією термін «фриз» використовується іноді й у галузі прикладного мистецтва; в архітектурі Ф. — стрічкоподібна середня частина антаблементу в античному архітектурному ордері. У грецькій архітектурі Ф. відводилася особлива роль, оскільки він прикрашався рельєфними зображеннями. У доричному ордері Ф. складався з тригліфів — вертикальних плит із жолобками, що трохи виступають вперед, а проміжки між триглі­фами заповнювались різними архітектурними деталями.

ФРІВОЛІТЕ — техніка оформлювання різноманітних виробів та матеріа­лів мереживним орнаментом; у вужчому значенні — ручне плетиво мере­жива на коклюшках (човниках) довільного малюнка, часто із використан­ням бісеру або інших матеріалів.

ФРІТ — початковий сплав подрібнених та змішаних разом компонентів глазурної маси. Для глазурування керамічних виробів Ф. ще раз подріб­нюється, а отриманий порошок розчиняється водою. Фрітування засто­совується у приготуванні сировини для виробництва м'якої порцеляни та глиняно-кам'яної маси. Див. Шихта.

ФРОНТАЛЬНІСТЬ, ФРОНТАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА - зображування або розміщення будь-якої фігури, форми, об'єму перпендикулярно до голов­ного променя зору; те саме, що й у фас (див. Фасад). В архітектурі фронтальною називається перспектива, у котрій головний фасад споруди відображається фронтально, без перспективних скорочень, а лінії бічних спрямовуються у точку сходження. Ф. п. дає змогу «збе­регти» зображальну площину, цілісність переднього плану, зорову ста­лість композиції, тому її широко використовували митці Ренесансу та класицизму. Для мистецтва бароко, навпаки, характерне застосування кутової перспективи.

ФРОНТИСПІС — у книжковій графіці та поліграфії сторінка з ілюстрацією або портретом, що розміщується на розвороті разом із титулом; іноді Ф. називають прикрашений контртитул.

ФРОНТОН — в архітектурі завершення фасаду споруди, котре являє собою трикутну площину, обмежену з боків схилами даху, а знизу — карнизом. Іноді площина Ф. заповнювалася скульптурними рельєфними зобра­женнями.

ФРЯЗЬ, ФРЯЗЬКЕ ПИСЬМО — давньоруське позначення відхилень у іко­нописній практиці від певних канонічних прийомів зображення до більшої зовнішньої правдивості. Термін часто вказує на вивчення євро­пейських зразків («фрязький» — означає іноземний); узагальнена назва всіх іноземних західноєвропейських впливів та стилів.

ФТОРОФОРТ — різновид техніки офорту, у котрому замість металевої до­шки використовується скло, травлене фтористо-водневою кислотою. Ця техніка винайдена на початку XX ст., але через трудоємність не на­була широкого поширення.

ФУНКЦІЯ, ФУНКЦІОНАЛІЗМ — конкретне призначення, роль того або іншого елемента чи твору в цілому, спосіб його впливу на людину. В окремих видах мистецтва зміст та кількість таких Ф. різна. Але голов­ними та найбільш загальними Ф., що відповідають основним напрямам художньої діяльності є: пізнавальна, ціннісно-орієнтовна (естетична), перетворювальна (творча) та знаково-комунікативна (Ф. спілкування). Окремі художні твори можуть мати в цілому біфункціональну (двоїсту) структуру, утилітарну та художню (прикладне мистецтво, архітектура). Потяг митця до утилітарності — строгої обумовленості форми, її при­значення, конструкції та технології виготовлення — називається функ­ціоналізмом. Цей художній напрям з особливою силою проявився в архі­тектурі та прикладному мистецтві початку XX ст. Він спричинив появу нової галузі діяльності — дизайну. Протилежна тенденція до появи но­вої художньої Ф. над утилітарною характерна для станкового мистецтва (декоративне мистецтво).

ФУРНІТУРА — комплект допоміжних деталей (напр., у дерев'яних меблях металеві елементи), що мають як конструктивне, так і декоративне значення: замки, петлі, ручки тощо.

ФУТЛЯР — у галузі поліграфії своєрідна коробка для зберігання поліграфічного видання. Ф. містить також на зовнішніх сторонах певне оздоблення, що відповідає змісту даного видання.

ФУТУРИЗМ — один із багатьох формалістичних напрямів у мистецтві, що виник у 1909-1911 pp. в Італії. Поряд із кубізмом Ф. був одним із конфлі­ктних напрямів, що проклав шлях т. зв. безпредметному мистецтву. Футуристи схилялись перед хаотичною динамікою міста. їх гаслом був абстрактний «рух» — повне ігнорування реалістичної форми. У загальному значенні термін «Ф.» охоплює всю сукупність крайніх фор­малістичних течій у європейському мистецтві.

- Х -

«ХАЙ-ТІК» — один із напрямів новітньої західної архітектури — прагнення до естетичного освоєння різноманітних технологічних та конструктив­них елементів. У творах представників «Х.-т.» демонструються високі якості пластмас, легких сплавів, нових композитних матеріалів, кольо­рових, блискучих та прозорих поверхонь, полірованих металів тощо. Застосовують їх при зведенні архітектурних споруд, котрі схожі на меха­нізми новітньої техніки, промислові модулі або космічні станції, різно­манітні геометризовані об'єкти (напр., Національний центр мистецтв ім. Жоржа Помпіду у Парижі), завдяки чому формується нова естетика міського середовища.

ХЕГШЕНІНГ — різновид акціонізму, поширений в авангардному мистецтві 60-70 pp. XX ст. X. розвивається як подія, котра швидше спровокована, ніж організована, однак ініціатори дії обов'язково залучають до неї і глядача. Виник він наприкінці 50-х років як форма театру. В подальшо­му організацією X., найчастіше безпосередньо у міському середовищі або на природі, займаються митці. Вони трактують цю форму як вид твору, що рухається, де довкілля і речі виконують не меншу роль, ніж живі учасники акції. Дійство X. провокує свободу кожного учасника та маніпулювання предметами. Усі дійства розгортаються за завчасно на­міченою програмою, де велике значення надається імпровізації, що дає вихід різним підсвідомим імпульсам. X. може мати елементи гумору та фольклору. У ньому яскраво проявилося прагнення авангардизму до злиття мистецтва з рухом самого життя.

ХЕРУВИМ — другий після серафима чин духовної ієрархії (із дев'яти). Як і серафими, X. зображувався з крилами. X. — символ божественної слави.

ХИМЕРА — у давньогрецькій міфології вогнедишне чудисько із левовою пащею, хвостом-змією та тулубом кози. Зображення X. прикрашають готичні собори. Надалі — елемент ренесансного та барочного орнамен­ту (гротеск, стиль Берен).

ХІАЗМ — хрестоподібне розташування елементів композиції у вигляді гре­цької літери «X» (хі). В античній скульптурі X. називають подвійний ви­гин середньої лінії фігури, яка оперта на одну ногу (див. Контрапост). Ця лінія нагадує латинську літеру «S» і відображає єдність динаміки, рівноваги та симетрії — вона зустрічається у природі повсюди. Англійсь­кий митець В. Хоггарт (1697-1764) уперше визначив її універсальне зна­чення і назвав «лінією краси».

ХОЛОДНИЙ БАТИК — один із способів розпису по тканині. Полягає у нане­сенні на тканину спеціального резерважу за допомогою пензлів та скляної трубочки з кулькою на кінці (або тьянтингом). Приготована та охолодже­на суміш наноситься на відповідні місця тканини згідно з творчим задумом митця. Після випаровування бензину та повного просихання суміші незахищені місця тканини розписуються відповідними фарбами.

ХОЛОДНА ЕНКАУСТИКА - див. Енкаустика. ХОЛОДНИЙ КОЛІР - див. Колір.

ХРЕСТ — у стародавніх культурах Сходу, Передньої Азії, Єгипту та Африки магічний знак у вигляді двох ліній, що перетинаються між собою під прямим кутом, — символ життя, чотирьох стихій або життєдайних сил (сонця, вогню, вітру та води). У давньоєврейській релігії — знак при­четності до Бога, у давніх греків — елемент орнаменту — меандр, що споконвічно символізував життя. Нового значення X. набуває у християнському мистецтві, де поєднується стародавня символіка X. як джерела одвічного життя, безсмертя із символом страждання, роз­п'яття та воскресіння Ісуса, прозваного Христом. Розрізняють грецький та латинський X.

ХРЕСТОЦВІТ — в архітектурі готичного стилю декоративне завершення шпилю у вигляді пуп'янка квітки із хрестоподібно розміщеними пелюс­тками, симетричними стосовно центральної осі; разом з краббами харак­терний елемент «пломеніючої готики».

ХРЙЗМА — один із стародавніх символів християнства — зображення золо­того, сяючого хреста.

ХРИЗОЕЛЕФАНТЙННА СКУЛЬПТУРА — твори античної епохи, виконані з пластинок слонової кістки (для частин тіла, що не покриті одягом) та карбованого золота (для усього іншого), що накладені поверх дере­в'яного остова. Дрібна X. с. виконувалась із коштовних матеріалів. Була поширена у Стародавній Греції та, ймовірно, раніше на Близькому Сході. Такими відомими скульптурними роботами були Фідієві Афіна для Парфенона та Зевс для храму в Олімпії.

ХРОМАТИЧНИЙ ТОН, ХРОМАТИЗМ - усі кольори спектра та їх похідні; хроматизм — те саме, що й барвистість, багатоколірність.

ХРОМАТОГРАФІЯ — багатоколірна літографія; виконання друкованого твору літографським способом — шляхом багаторазового друкування різними фарбами з відповідної кількості дощок (каменю). Відбиток, ви­конаний таким способом, також називається X.

ХРОМОКСИЛОГРАФІЯ - див. Ксилографія, К'яроскуро. ХРОМОЛІТОГРАФІЯ - див. Хроматографія. ХРОМОТИПІЯ - див. Хроматографія.

ХУДОЖНЄ КОНСТРУЮВАННЯ - особливий вид проектної діяльності, об'єктами котрого є вироби промислового та побутового призначення, що виготовляються порівняно великими серіями промисловим способом. Характерна особливість об'єктів X. к. — необхідність провідної участі у їх розробці інженера-конструктора та технолога. Під час роботи над виро­бом представник професії X. к. — художник-конструктор — спирається на теоретичні та методичні завдання, що ставляться технічною естетикою.

ХУДОЖНЄ ПРОЕКТУВАННЯ - див. Дизайн.

ХУДОЖНЄ РЕМЕСЛО — один із компонентів творчого процесу митця; робота, що виконується вручну, у матеріалі; також галузь художньої дія­льності, що заснована повністю на ручній роботі з матеріалом: прикладне народне мистецтво, художня обробка матеріалів.

ХУДОЖНЄ СКЛО — штучно виготовлене аморфне тіло. Для виготовлення художніх виробів застосовують здебільшого вапняно-натрієве, вапняно-калійно-натрієве та свинцево-калієве скло. Виготовлення художніх виро­бів достатньо високої якості може бути здійснене за допомогою звичай­ного вапняно-калійного скла. Найцікавішим є свинцевий кришталь. Його високі якості відомі здавна. У холодному (застиглому) стані скло добре піддається механічній обробці: грануванню, гравіюванню, різьбленню, піс­коструминному декоруванню тощо. У гарячому стані скло пластичне і легко піддається видуванню, пресуванню, ліпленню, витягуванню тощо. За технологічними особливостями X. с. поділяється на такі підвиди: гутне, накладне, візерункове, кришталь та скло з оптичними ефектами.

ХУДОЖНИК - див. Митець, Маляр.

ХУДОЖНІЙ МЕТОД — система принципів, конкретних закономірностей способів пошуку, відбору та узагальнення художнього матеріалу, що ви­ражає спрямованість мислення та професійну діяльність митця на певному історичному етапі розвитку мистецтва. Поняття X. м. тісно пов'я­зане з категорією стилю: метод характеризує процес творчості, стиль — кінцевий результат. X. м. — історично зумовлений спосіб створення твору мистецтва. Позначення методу — натуралістичний, реалістичний, роман­тичний, символічний, сюрреалістичний тощо — умовне. ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ — специфічна, властива мистецтву форма відображен­ня дійсності, що виявляє загальне через конкретне, індивідуальне, що виникає у творчому процесі митця і втілюється в матеріальній формі (див. Зображення). У X. о. узагальнюються різноманітні сторони явищ діяль­ності за принципом: загальне в єдиному. Однак, на відміну від наукових образів та понять, котрі узагальнюють явища навколишнього світу в абс­трактних знаках та символах (цифри, формули, закони), у X. о. загальні властивості та якості окремих явищ виражаються через особисте, непов­торне, суб'єктивне сприйняття та переживання митця. Тому X. о. завжди конкретний, суб'єктивний, унікальний та емоційний (упереджений).

ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ, ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ - найзагальніше по­няття на означення творчої активності людини (як розумової, інтелек­туальної, так і матеріально-практичної), спрямоване на створення художніх образів у будь-якій формі. X. д. — частина культури, спосіб X. д. — мистецтво (естетика, естетична діяльність).

ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА — діяльність, спрямована на створення, розповсю­дження, популяризацію, збереження, вивчення та реставрацію художніх творів.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВА — найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва — виготовлення оригінальних виробів з дерева. За формо­творчими техніками художнє деревообробництво поділяється на відпо­відні галузі: бондарство, токарство, столярство та декоративне різьблення, вощення, інтарсія, лакування, маркетрі, моріння, паркетрі, полірування, розпис тощо.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА КАМЕНЮ — різновид скульптурного мистецтва — від монументального до дрібної пластики, твори котрого виконуються з природного каменю та мінералів (граніт, туф, габро, вапняк, сланець, алебастр, діаманти, корунд, опал, топаз, берил тощо). Цей матеріал легко піддається обробці ручним способом: сколюванню, обтесуванню, різан­ню, різьбленню, гравіюванню тощо. У декоративно-прикладному мистецтві переважно використовувався природний камінь: виготовлен­ня декоративних ваз, дрібних ужиткових предметів і для оздоблення архітектури.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА КЕРАМІКИ — до кераміки належать: кам'яна маса, майоліка, м'яка порцеляна, порцеляна, фаянс, шамот, що оброблюються способами глазурування, розписом, декалькоманією, лощення, сграфіто, лі­плення, відливання.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА КІСТКИ ТА РОГУ - один із найдавніших видів декоративно-прикладного мистецтва. Протягом тисячоліть художні виро­би з цих матеріалів були незамінні у різноманітних галузях людської діяльності. В середині XX ст. пластмасові побутові речі витіснили пред­мети з кістки та рогу, а тому сьогодні вони зустрічаються рідко, перева­жно у вигляді декоративної художньої пластики. Техніка та технологія обробки та сама, що й застосовується до дерева та металу.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА МЕТАЛУ - див. Гальванопластика, Гальваностегія, Гравіювання, Дифівка (виколотка), Лиття, Золочення, Піке, Пунцування, Пуансування, Філігрань (скань, зернь), Фініфть, Карбування, Чернь, Емаль, Торевтика).

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА СКЛА - див. Вітраж, Моллювання, Міллефіорі, Гутне скло, Гравіювання, Пресування, Різьблення (діамантова грань), Роз­пис, Травлення, Шліфування.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ТКАНИНИ - див. Батик, Вишивання (гладь), Набій­ка, Плетення (мереживо, гіпюр), Гобелен (шпалера).

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ШКІРИ — вид декоративно-прикладного мистецтва, що специфічними прийомами формотворення та оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових та декоративних виробів. Митці використовують декілька декоруючих технік, що дають широкий діапа­зон засобів (пластичних, ажурних, тонових, колористичних тощо): шит­тя, аплікація, вишивання, набивання металу, тиснення, ажурне вирізуван­ня, плетіння, різьблення, випалювання, інкрустація, розпис тощо.

ХУДОЖНЯ ПРОМИСЛОВІСТЬ, ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ - масове виро­бництво декоративно-прикладних художніх виробів, виконаних за ескізами та оригіналами митців. До галузей X. п. належать художньо-текстильне виробництво, керамічне, склодувне, килимарське тощо. Спочатку роль X. п. виконували ремісницькі цехи. З розвитком машинного виробництва на межі XIX — XX ст. вони сформувались у X. п.

ХУДОЖНЯ СВІДОМІСТЬ, МИСЛЕННЯ — частина художньої діяльності, що проходить уявно — логічно та інтуїтивно. X. с. умовно відокремлю­ється від іншого компоненту творчого процесу — художнього ремесла, тому що має свою специфіку. Пов'язана з уявою, уявленням та фантазією.

ХУДОЖНЯ ЯКІСТЬ — у галузі дизайну позитивна якість зовнішнього ви­гляду виробу, інтер'єру тощо, що визначається гармонійністю форми стосовно розмірів елементів, пропорцій, ритмічного ряду, фактури, ко­льору та інших композиційних характеристик. Не менш важливим пока­зником X. я. є підпорядкованість усіх формальних характеристик загаль­ній ідеї розробки виробу як органічного елемента предметного середо­вища, що слугує людям.

- Ц -

ЦАРАЗИК — у технології різьблення інструмент для вибирання вузьких на­півкруглих виїмок, утворення прожилок, обробки переходу тла в край орнаменту, а також для різних дрібних робіт по дереву, кістці та рогу.

ЦЕГЕЛЬНА ГЛИНА - див. Глина. ЦЕКА — див. Кракле. ЦЕНІНА — див. Майоліка.

ЦЕНТРАЛЬНА ПРОЕКЦІЯ — окремий випадок фронтальної перспективи; спосіб зображування простору на площині, коли єдина точка сходження (точка зору) знаходяться у центрі зображення.

ЦЕНТРАЛЬНА ТОЧКА СХОДЖЕННЯ (ТОЧКА ЗОРУ) - термін перспек­тиви, котрий позначає точку на горизонті, в якій сходяться усі прямі лінії, перпендикулярні до площини зображення.

ЦИКЛ —- в образотворчому мистецтві завершений ряд будь-яких творів, об'єд­наних загальним задумом автора (напр., «Капричіо» Ф. Гойя). Див. Серія.

ЦИКЛЯ — сталеві пластинки, найчастіше прямолінійної форми, з зубцями на одній або обох сторонах. Виготовляють їх з листової, достатньо міц­ної сталі завдовжки 12-15 см і завширшки 7 см. Бувають Ц. з криволіній­ним абрисом. Зубці сприяють швидшому зняттю гіпсового шару, але залишають шорстку поверхню у вигляді рівчаків, котрі потім доводить­ся зачищати. Шорсткість необхідна на поверхні штукатурки, на котру кріплять виліплені вироби.

ЦИНК — кольоровий метал (колір синювато-білий), кується важко, легко паяється та обробляється різними інструментами, а також гравіюється. При відповідній обробці йому можна надати різноманітного виду. Придатний для лиття як у чистому виді, так і в сплавах з іншими мета­лами. Найчастіше використовують у техніці офорту.

ЦИНКОГРАФІЯ - див. Репродукція.

ЦИРІ ВКА — у давньоруському іконописі пристосування у вигляді затупле­ної голки, вправленої у дерев'яний держачок. Застосовується для переве­дення малюнків на вироби, а також для продавлювання малюнка орна­менту по золоту на іконі.

ЦІВКА — частина кістки кінцівок великих рогатих тварин. Разом з дорого­цінними бивнями індійських та африканських слонів є матеріалом для художнього різьблення.

ЦІЛІСНІСТЬ — естетична якість форми, зорове злиття, нероздільність та взаємна гармонія усіх її частин. На рівні художнього формотворення — композиційна якість, смислова Ц. твору мистецтва. Протилежне зна­чення: дрібність, деталізація.

ЦОПФ — назва стилю австро-угорського класицизму (кінець XVIII ст.). Інак­ше - стиль Йосифа II (1780-1790).

ЦЯТКА — див. Крапка, Точка.

- Ч -

ЧЕРВОНОФІГУРНИЙ СТИЛЬ - термін історії мистецтва, пов'язаний з розвитком давньогрецького вазопису в V та VI ст. до н.е. (див. Класика). На вазах Ч. с. тло зображення покривалося чорним кольором, а фігури та предмети зберігали червонуватий колір незабарвленої глини. Деталі малюнка виконувались пером або пензлем.

«ЧЕРЕПАХА» — узагальнена назва коштовного матеріалу для виготовлення декоративних прикрас у вигляді черепашачого панцира. Існує темний та світлий, т. зв. золотавий, панцир, котрий пропускає світло і тому користує­ться особливим попитом. Він може розщеплюватися, пом'якшуватися на вогні, вигинатися, пресуватися у формі й з'єднуватися в одне ціле. У твердому стані добре піддається обробці за допомогою пилки, терпуга та рашпиля, шліфується та полірується. Використовують для виготовлення шпильок та гребінців для волосся, табакерок, інкрустованих виробів тощо. Майстерно опрацьований ажурний панцир цінувався як прикраса у різні епохи. Оскільки справжній панцир завжди був високої вартості, його часто імітували рогом, галалітом та схожими дешевими пластмасами.

«ЧЕРЕПОК» — неглазурована кераміка; випалена глина червоного кольору, за міцністю нагадує кістку (див. Кераміка).

ЧЕРНЬ — у прикладному мистецтві техніка декорування металевих, переваж­но срібних, виробів, що полягає в нанесенні на гравійовану поверхню порошкоподібного сплаву (сірчасті сполуки срібла, міді, свинцю тощо) з подальшим випалюванням при малих температурах. Розтоплений чор­ний сплав рівномірно заливає заглибини і посилює виразність декору, чим облагороджує дещо одноманітну поверхню срібла. Ч. інколи поєднується із золоченими елементами, що надає виробам своєрідної колірної гармонії.

ЧИН — див. «Святочний ряд». ЧИНБАРСТВО — див. Художня обробка шкіри.

ЧИСТА ФРЕСКА — див. Фреска.

ЧІНКВЕЧЕНТО — італійська назва XVI ст. У спеціальному значенні XVI ст. — історична доба у розвитку італійського мистецтва або італій­ської культури в цілому.

ЧЛЕНУВАННЯ — у художньому формотворенні — поділяти, визначати скла­дові частини, позначаючи їх межі для пропорціювання, контрасту, гармо­нізації (акцент).

«ЧОБІТОК» — назва однієї із карбівок, ударна частина котрої має вигляд увігнутих прямокутних або овальних форм. Після удару по поверхні металу полишає відповідно випуклі форми у вигляді «чобітка», — звідси й назва.

ЧОРНА ЕМАЛЬ - див. Чернь.

ЧОРНА КРЕЙДА — див. Італійський олівець.

ЧОРНА МАНЕРА — див. Мецо-тинто.

«ЧОРНЕ СІМЕЙСТВО» — умовна назва стилю розпису китайської керамі­ки XVII-XVIII ст. ст., що змінив кераміку «зеленого сімейства» та «ро­жевого сімейства» і який відзначається допоміжним введенням чорного кольору у тло та самий розпис.

ЧОРНИЛО — матеріал для письма та праці митця. Призначене для автору­чок, але придатне і для малювання звичайними перами та пензлями. Ч. має високі якості, воно дуже глибоке за кольором, добре спливає з пера, швидко сохне на папері і не утворює зайвого осаду. Якщо розбавляти Ч. водою і працювати ним як аквареллю, можна досягти значних мальо­вничих та графічних ефектів.

ЧОРНІННЯ - див. Чернь, Нієлло.

ЧОРНОФІГУРНИЙ СТИЛЬ — термін історії мистецтва, що належить до розвитку давньогрецького вазопису межі VII—VI ст. до н.е. (див. Архаїка). Назва Ч. с. походить від характерного засобу зображення — глибокого чорного силуету (з продряпаними голкою внутрішніми контурами) на червоному тлі незабарвленої глини.

ЧОРНОШТРИХОВА ТЕХНІКА — техніка роботи митця в гравюрі, під час котрої зображення утворюється за рахунок чорних ліній та штрихів по білому тлу. Ч. т. притаманна офорту, різцевій гравюрі, сухій голці. В гра­вюрі на дереві (див. Ксилографія) протиставляється простішому з техні­чної точки зору білому штриху, тому що потребує оброблення кожної лінії з обох боків.

ЧУРРИГЕРЕСКО — один із регіональних напрямів стилю бароко, що поширився в Іспанії кінця XVII ст. Названий за ім'ям його автора, іспанського архітектора Хосе Чурригері (1665-1725). Характеризується надмірною насиченістю декору, у котрому використовуються екзотичні, мавританські та індійські, мотиви, пишнота.

- Ш -

ШАБЕР — сталевий інструмент, який використовують у техніці заглибленої гравюри, особливо у мецо-тинто. Має вигляд три- або чотиригранного стержня з дуже виступаючими гострими ребрами, зіркоподібного пере­тину. Використовується для вишкрябування тих місць дошки, котрі по­требують висвітлення тону, та для зняття задирок.

ШАБЛОН — зразок, за яким виготовляють будь-які однакові за формою вироби. Щ. можуть бути виконані у вигляді цільного реального предмета у відповідному масштабі або у вигляді абрисів чи форм його частин; при­стосування для перевірки правильності форми та розмірів ряду готових виробів; креслення архітектурних деталей, профілю, виконане в натураль­ний розмір; штамп, трафарет.