166_X1L

МЕТОД — спосіб пізнання, дослідження або практичного виконання чого-небудь. Творчий М. митця — те, що лежить в основі специфіки його фахової діяльності взагалі, на відміну від методики, манери, техніки, та визначається сукупністю філософських, світоглядних, спеціальних знань. Практично виражається в понятті композиція.

МЕТОДИКА — система конкретних методів, прийомів, правил виконання будь-якої роботи. М. є практичним вираженням теоретичного методу, образом дії. Вона визначає техніку — систему прийомів, інструментів та матеріалів праці.

МЕТОНІМІЯ — один із способів художнього формотворення, що полягає в заміні одного образу іншим, надаючи старому нового, глибшого значення та утворюючи численні асоціації.

МЕТОПА — квадратна плита, оздоблена рельєфом і розміщена між триглі­фами доричного ордеру в архітектурі.

МЕТР — у мистецтві один із способів формотворення, що полягає у рівномі­рному поділі просторових або часових відрізків. Шаноблива назва людини з видатними здібностями та знаннями, напр. в галузі мистецтва.

МЕЦЕНАТ — приватна особа, що надає матеріальну підтримку або проте­гує окремим представникам мистецтва чи митцю-початківцю в його творчій діяльності.

МЕЦО-МАЙОЛІКА — назва кераміки, що зовнішньо схожа на сучасну майоліку, але, на відміну від неї, має черепок червоного кольору, об­мазаний білою глиною {ангоб) і покритий шаром прозорої свинцевої глазурі. Для М.-м. характерний декор, виконаний у техніці сграфіто. В країнах північної Європи побутує інша назва — напівфаянс (див. Фаянс).

МЕЦО-ТИНТО — технічний різновид заглибленої гравюри по металу. Спо­сіб М.-т. полягає в тому, що на рівномірно шорсткій поверхні дошки (обробленій за допомогою качалки, завдяки чому відтиски мають суціль­ний чорний тон) гладилкою та шабером загладжують напівтонові та світлі місця зображення: ступінь загладжування відповідає при цьому ступеню висвітлення тону. Найсвітліші місця полірують. Таким чином, митець працює не штрихами (як в офорті або різьбленій гравюрі), а тоновими плямами, від темної до світлої. Спосіб М.-т. з'явився у середині XVII ст. У XVIII ст. та на поч. XIX ст. ним часто користувались для відтворення картин відомих майстрів за допомогою гравюри. Нині цією технікою користуються рідко.

«МИЛЬНИЙ КАМІНЬ» - див. Стеатит.

МИСТЕЦТВО — одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відображення явищ дійсності (див. Образ), насамперед життя людини, усіх сукупностей людських стосунків, характерів, переживань тощо. Художнє відображення дійсності може виражатись у видимих (див. Образотворче мистецтво), у звукових (музика) образах, у слові (художня література), через синтез окремих видів мистецтва (театр, кіно). Воно може поєднувати специфічні художні завдання з безпосередньо утиліта­рними (архітектура, прикладне мистецтво тощо). В усіх своїх різновидах М. чинить значний ідеологічний виховний вплив на свідомість людини, бере участь у формуванні її суспільних та моральних ідеалів, уявлення про прекрасне, розвиває її почуття і завдяки цьому не тільки відображає, але й перетворює дійсність.

«МИСТЕЦТВО ЗАДЛЯ МИСТЕЦТВА» — мистецький девіз, проголошений наприкінці XIX ст. Особливого поширення набув у XX ст. серед митців та теоретиків західноєвропейського декадентства. В Росії напр. XIX — поч. XX ст. виступали представники угрупувань «Світ мистецтва», «Бла­китна троянда», «Бубновий валет» тощо. «Мистецтво задля мистецтва» передбачає «самоцінність» мистецтва, відмову від суспільних ідеалів, де­кларує «незалежність» митця від суспільства.

МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ - див. Екскурсовод.

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО — наука про мистецтво, що об'єднує теорію та історію мистецтва, а також художню критику. Найчастіше термін «мистец­твознавство» застосовується до науки про образотворче мистецтво. Спроби створення теорії мистецтва були ще в епоху античності (Платон, Арістотель). Серед праць античних вчених зустрічаються й практичні поради з мистецтва (Вітрувій) та описи художніх пам'яток (Павсаній, Філострат). Низка трактатів з М. була створена ще в епоху Відродження (Альберті, Л. да Вінчі, «Життєпис» Вазарі тощо). Але М. як самостійна галузь науки, що передбачає системати­зоване наукове вивчення творів мистецтва, виникло порівняно недавно. Однією з перших спеціальних праць з М. була книга Вінкельмана «Історія мистецтв Стародавнього світу», видана в середині XVIII ст. Вагомий внесок у розвиток М. зробили західноєвропейські просвітники XVIII ст. Д. Дідро, Г.Е. Лессінг. У XIX та XX ст. М. набуло широкого розвитку.

МИТЕЦЬ, МИСТЕЦЬ — узагальнена назва особи, основним фаховим за­няттям котрої є один із видів мистецтва: малярство, скульптура, музика, танок тощо.

МІДЬ — кольоровий метал, достатньо м'який, легко піддається куванню, оранжево-червоного забарвлення. Обробляється М. дуже легко, але при цьому треба пам'ятати про її велику в'язкість. М. дуже добре паяти оловом та твердим припоєм. Вона має велику електро- та теплопровідність. Ли­стова М. є основним матеріалом для карбування, гравіювання, виконання декоративних робіт тощо. Використовується при створенні скульптур та виробів декоративно-прикладного мистецтва.

МІДЬЙОРЙТ — див. Глибокий друк.

МІЛЛЕФІОП — техніка гарячого декорування скла (див. Скло), винайдена у Стародавньому Римі і удосконалена венеціанцями у XVI ст. Полягає у попередньому виготовленні скляних скрутнів із переплетених скляних різнокольорових ниток, котрі потім нарізаються та розпорошуються по го­ризонтальній площині. Після чого в них обкачують розпечену «баночку» майбутнього виробу. При видуванні різнокольорової «квітки» утворюють веселковий візерунок, подібний до текстури кольорового мармуру або агату, від чого М. іноді називають агатовим склом. Див. Скляний звив.

МІН — завершальна доба у розвитку середньовічної культури Китаю (див. Тан, Сун), названа за ім'ям династії Мін (1368-1644). Епоха М. позначена відродженням мистецтва кераміки (розпис підглазурним ко­бальтом), виготовленням виробів із шовку та металу.

МІНАЙ — назва типу ближньосхідної кераміки XII-XIV ст., що відзначає­ться яскравим, поліхромним розписом емалями, частковою позолотою і яка схожа на сирійські та єгипетські скляні вироби тієї ж доби. Див. Мін.

МІМЕЗИС — у мистецтвознавстві маловживаний термін на означення зо­браження взагалі або прагнення до максимально точного зображення. У цьому значенні М. — основа натуралізму в мистецтві.

МІНЕРАЛ — тверде кристалічне утворення природного походження — по­рода, камінь, глина, пісок тощо. М. — основний матеріал у роботі митця. Скульптор та архітектор використовують його безпосередньо (граніт, ма­рмур, глина); ювелір — обробляє коштовне каміння; ливар — плавить руду для отримання необхідного металу, щоб виготовити художні виро­би; гончар — виготовляє з глини керамічні вироби, з каоліну — порцеля­ну; гутник — з кварцового піску та соди скло. З різноманітної глини та природних металевих складників виготовляються мінеральні барвники.

МІНЕРАЛЬНЕ МАЛЯРСТВО — технічний різновид монументально-деко­ративного малярства, що грунтується на застосуванні розчиненого скла як сполучника. Під час виконання М. м. його фарбовий шар незмінно зостається «рухомим» і лише наприкінці роботи закріплюється силіка­тним сполучником (за допомогою оприскувача або пензля). Тому тех­ніка М. м. не обмежує митця у часі, допускає виправлення та перерви у роботі, не потребує поетапного виконання (афреско). Тривкість фар­бового шару та штукатурки М. м. значно перевершує фрескове малярство, що надає змогу виконувати розпис ззовні. Існує й інший різновид М. м., що призначається для орнаментованих робіт. Силікат­ний сполучник входить до складу самих фарб, котрі вже не мають прозорості та менш інтенсивні за кольоровим тоном. Обидва різновиди М. м. розробив у XIX ст. А. Кейм.

МІНЕРВА — в давньоримській міфології покровителька наук, мистецтв і ремесел. Ототожнювалась із давньогрецькою богинею Афіною.

МІШАТІОРА — твір малярства, невеликий за розміром та деталізований за виконанням, зазвичай прикладного характеру (розпис медальйона, таба­керки, скриньки тощо). М. була особливо популярною у XVIII ст. її виконували з допомогою лупи, пунктирною технікою або дрібними штрихами, з використанням різноманітного матеріалу (олія, емалі, гуаш, акварель) на дереві, металі, пергаменті, папері тощо. М. — це також ко­льоровий або одноколірний малюнок, виконаний на сторінках рукопис­них книг з метою ілюстрування тексту та оздоблення. В історії мистецт­ва М. відігравала іноді значну роль (західноєвропейське Середньовіччя, Візантія, Індія, Іран). Книжкова М. була відома й у Давній Русі. До кінця XIV ст. її виконували на пергаменті, переважно яєчними фарбами. Пізніше, з розповсюдженням паперу, вона наблизилася за технікою вико­нання до гуаші та акварелі. Починаючи з XVI ст., після винаходу книгодрукування, М. вживається рідше.

МІНОЙСЬКА КУЛЬТУРА — див. Крито-мікенська культура.

МІНОРНИЙ ТВІР — твір сумного, меланхолійного змісту або твір, вико­наний у приглушених тонах.

МІНУСКУЛ — шрифт, що складається з малих літер. Виник під впливом скорописних та курсивних почерків наприкінці VIII ст. на основі латин­ського алфавіту. Для М. характерна наявність верхніх та нижніх винос­них елементів. Каролінгський М. (Каролінгське Відродження) — серед­ньовічне латинське письмо, що лягло в основу класичної антикви.

МІНЬОНЕТ — візерунок (див. Раппорт) з дрібненьких квіток. Був поширеним у набивних тканинах Франції XVIII ст. (див. Набійка).

МІСТИКА — в образотворчому мистецтві художній твір, у якому створені образи мають у собі щось загадкове, незрозуміле, таємниче.

«МІСЯЧНЕ СКЛО» — середньовічне віконне скло у вигляді набору плашок округлої форми, що схожі на місяць уповні — звідси й назва. Виготовля­лось шляхом розкочування скляних бульбашок. У свинцевих оправах використовувалось для кабінетних вітражів.

МІФОЛОГІЧНИЙ ЖАНР — жанровий різновид образотворчого мистецтва (переважно у малярстві), сюжети якого запозичені з міфології. М.ж. був особливо популярним в епоху Відродження й протримався до XIX ст., після чого почав різко занепадати, набуваючи умовного, беззмістовного характеру.

МІШУРА — імітація золотих та срібних ниток, які використовуються для виготовлення парчових тканин, канителі та ін. прикрас.

МНЕМОСХЕМА — у галузі дизайну умовне зображення об'єкта (машини, процесу, системи), яким керують за допомогою символів та індикаторів, що розміщуються на панелях (щитах) і візуально передають стан (розташування) об'єкта чи дію виробничого процесу.

МОБІЛЬ — різновид кінетичного мистецтва; твір пластики, окремі части­ни якого підвішені і перебувають у стані нестійкої рівноваги, постійно коливаються або обертаються під дією повітряних потоків. При цьому рух одного елемента складається із суми рухів усієї системи підвісок і може бути доволі складним, але, найголовніше, він випадковий у своїх ритмічних проявах і залежить від стану природної атмосфери. Назва «мо­біль» була запроваджена американським скульптором А. Колдером на означення власних динамічних конструкцій, на відміну від стабілей, тобто нерухомих скульптурних композицій.

МОДА — явище у споживанні промислових виробів та інших речей, обумов­лений потяг людей купувати ті з них, які відповідають сучасному смаку. Прийняте частиною суспільства за естетичний ідеал в конкретний історичний період. М. як конкретно-історичне вираження краси проявляє­ться у вищому ступені тих видів мистецтва, котрі міцно пов'язані зі сфе­рою матеріального виробництва: в художньому оформленні інтер'єру, меблів, посуду, одязі тощо. Поява та зникнення конкретної М. зумовле­на соціальними причинами. Найважливіші з них: зміна естетичних уявлень, смаків; технічний та технологічний розвиток виробу; потяг людей до зміни довкілля та побуту, в удосконаленні виробів, що є своєрідним регулятором цього процесу.

МОДЕЛЬ — у практиці образотворчого мистецтва людина, яка позує митцю під час виконання ним будь-якого твору (включаючи етюд та начерк); у переносному значенні слова М. називають іноді будь-які істоти чи пред­мети, що слугують митцю за натуру. М. є й копія скульптури (гіпсовий або восковий зліпок з оригіналу), а також сам оригінал (переважно з глини та воску), призначений для переведення у твердий матеріал для подальшого відливання або збільшення. М. пам'ятника є максимально точне відобра­ження його у зменшеному масштабі згідно з розробленим задумом.

МОДЕЛЮВАННЯ — в образотворчому мистецтві передача об'ємно-пластичних та просторових властивостей предметного світу за допомо­гою світлотіньових градацій (малярство, графіка) або відповідною плас­тикою тримірної форми (скульптура, зокрема у рельєфі). М. переважно виконується при сприянні перспективи в малярстві.

МОДЕРН — стиль у європейському мистецтві кінця XIX — поч. XX ст., що з'явився насамперед у художній промисловості та архітектурі, а надалі помітно позначився також у малярстві, графіці та скульп­турі. Стиль започаткований в Англії у 70-х pp. XIX ст. Пізніше поши­рився на континент. М. — штучне прагнення створити підкреслено новий «сучасний» художній стиль. Для М. характерні лаконічність форм, підкреслення структурних елементів, створення незвичайних декоративних ефектів.

МОДЕРНІЗМ — загальна назва течій в образотворчому мистецтві та літера­турі XX ст., для яких характерні заперечення традиційних форм та естетики минулого, опертя на умовність стилю, експериментаторство, пошук нових естетичних принципів.

МОДИЛЬЙОН (МОДУЛЬЙОН) — в архітектурі декоративна архітектурна деталь простої або складної форми, різна за розміром та орнаменти­кою. Кріпиться в основному під карнизами у горизонтальному поло­женні {кронштейн — у вертикальному). Декотрі М., напр. в доричному ордері, схожі на коробочки певного розміру та висоти з «кнопками» або «краплями».

МОДУЛОР, МОДУЛЬОР — система пропорціювання, винайдена французьким архітектором Ле Корбюзьє у 1947 р. Суть її полягає у побудові ряду «золотих відрізків» (див. «Золотий перетин»), що пов'язані з пропорція­ми людської фігури та визначенням на цій основі шкали модулів для архітектурного та інженерного проектування.

МОДУЛЬ — у художньому формотворенні величина (найменший розмір) або будь-який з елементів форми, що умовно береться за одиницю і повторюється ціле (кратне) число разів в інших її вимірах. М. викорис­товують як засіб гармонізації пропорцій художнього твору.

МОДУЛЯЦІЯ — побудова різноманітних величин на основі прийнятого за одиницю модуля. Не плутати з моделюванням. Див. Модус, Модальність.

МОДУС, МОДАЛЬНІСТЬ — в естетиці пізньої античності та класицизму М. називали характер образного строю художнього твору, емоційний лад, що визначає його композицію (напр., суворий та мужній дорійський лад; сумний — лідійський; радісний — іонійський; буремний, темпераментний — фригійський та ніжний, задумливий — еолійський (див. Ордер). Звідси — ладовість, тобто узгодженість на основі одного будь-якого елементу (див. Гармонія, Домінант), злагодженість — модельність. Від цього слова також походять латинські назви засобу (modi) та жанру (modum) художнього твору.

МОЗАЇКА — особливий технічний різновид монументального малярства, за­снований на застосуванні різнобарвних твердих матеріалів — смальти, природного кольорового каміння, кольорових емалей поверх випаленої глини тощо в якості основного художнього матеріалу. Зображення скла­дається зі шматочків такого матеріалу, добре підігнаних один до одного, закріплених цементом або спеціальною мастикою з подальшим шліфу­ванням. За способом виконання розрізняють такі М.: прямий набір, зво­ротний набір, набірна мозаїка, пластинчаста або поштучна мозаїка та фло­рентійська мозаїка. Окремі твори монументального малярства (або при­кладного мистецтва), виконані мозаїчною технікою, також називаються М. У ширшому значенні слова — будь-який набірний твір, включаючи і такі види, як маркетрі, паркетрі.

МОЗАЇЧНИЙ НАБІР — маловживаний спосіб відтворення простого ма­люнка за допомогою друкарського набору, що складається з геометрич­них, різних за абрисом та розміром фігур .

МОЙРИ — давньогрецькі богині долі, дочки Ночі (у римлян — парки): Зображу­вались у вигляді трьох сестер, що прядуть нитку життя кожної людини, визначаючи тим самим її долю. Вважалися також духами помсти, кари та смерті.

МОКРИЙ СОУС - див. Соус.

МОЛЛЮВАННЯ — один із прийомів виготовлення художніх виробів з плас­кого або кускового скла (переважно дрібної пластики) шляхом розтоп­лення його на приготовленій формі або матриці в муфельній печі при температурі 600-700 'С.

МОЛЬБЕРТ — дерев'яний верстат для малярства, на якому на різних ви­сотах (іноді з нахилом) закріплюються підрамок з полотном, картон, дошка, дикт. Конструктивних різновидів М. існує багато, основних — два: стаціонарний та пересувний (складний).

МОНОГРАМА — сплетення початкових літер імені та прізвища у вигляді вензеля, що утворює певний знак або візерунок.

МОНОГРАМІСТИ — в історії мистецтва анонімні митці, твори котрих підписані монограмами.

МОНОЛІТ — у скульптурі твір значних розмірів, висічена із суцільного

шматка каменю — граніту, мармуру, вапняку тощо. МОНОПТЕР - див. Ротунда.

МОНОТИПІЯ — особливий рід графічної техніки, пов'язаний з процесом друку, який різниться від інших різновидів гравюри цілковитою відсут­ністю механічного або технічного оброблювання поверхні дошки. Техні­ка М. полягає лише в нанесенні фарб «від руки» на цілком гладку поверх­ню дошки — з подальшим друком на верстаті. Відбиток отримується завжди в одному примірнику.

МОНОТОННИЙ - див. Одноманітний.

МОНОХРОМНИЙ — в образотворчому мистецтві твір, виконаний відтінками одного кольору. У загальному значенні — однобарвний (без усяких відтінків).

МОНУМЕНТ — в образотворчому мистецтві скульптурний пам'ятник знач­них розмірів на честь великої історичної події, видатного громадського діяча тощо. Іноді М. споруджується у вигляді величного скульптурно-архітектурного ансамблю.

МОНУМЕНТАЛЬНА СКУЛЬПТУРА - монументи, пам'ятники, скульптурні комплекси, що несуть у собі великий суспільний зміст і виступають у поєднанні з довкіллям — архітектурним або природним. На відміну від декоративної скульптури, М. с. є носієм самостійного художнього образу, що взаємодіє з ансамблем і не залежить від нього повністю.

МОНУМЕНТАЛЬНЕ МАЛЯРСТВО — твір образотворчого мистецтва значного розміру, пов'язаний з архітектурою, але із самостійним і суспільно значимим образним змістом: панно, розпис, мозаїка. М. м. ви­конує в ансамблі й декоративну роль (тому його іноді називають мону­ментально-декоративним малярством). Специфіка М. м. потребує особ­ливого строю художніх форм: виразності та лаконізму композиції, чіт­кості та узагальненості малюнка, значних кольорових мас, особливої про­думаності ракурсів та перспективи з урахуванням сприйняття зі значної відстані та під різним кутом зору. У межах цих загальних вимог можлива різноманітність художніх вирішень. Справжнього розвитку М. м. набуло в епоху Відродження {фрески Рафаеля у Ватиканському палаці, розписи Мікеланджело в Сикстинській капелі тощо).

МОНУМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ~ мистецтво, що розраховане на ма­сове сприйняття і, на відміну від станкового мистецтва, набуває закін­ченої образної завершеності у відповідному ансамблі — архітектурному або природному. До галузі М. м. належать скульптурні монументи, па­м'ятники на честь історичних подій та осіб, панно, мозаїки, фрески тощо. Також їх називають творами мистецтва, оскільки вони слугують одноча­сно як цілям ідейно-художньої пропаганди, так і цілям підсилення есте­тичної виразності даного ансамблю в цілому.

МОНУМЕНТАЛЬНІСТЬ — у творах образотворчого мистецтва глибоке ху­дожнє узагальнення — велич ідейного змісту, вираженого у відповідних формах. М. твору зумовлена суспільною значимістю тематики, її героїч­ним пафосом, глибиною та силою втілених ідей і відповідною художньою мовою: простою, суворою, величною та експресивною. У цьому випадку поняття «монументальність» стосується не тільки монументального, але й творів станкового мистецтва.

МОРЕСКА — рідкісний термін на означення геометричного орнаменту східного походження, на противагу такому ж рослинному — арабесці.

МОРИЛКА — їдкий розчин, котрим просочують дерев'яну поверхню виро­бу перед її лакуванням, для надання їй іншого кольорового тону.

МОТИВ — в особливому значенні: поодиноке явище (найчастіше пейзажна картина) як носій певного характеру, образу, змісту; термін М. стосується також самої натури та її зображення. Виразність М. часто залежить від багатьох причин та умов, іноді надто мінливих, напр. точки зору, освітлення, стану природи. Для роботи пейзажиста пошуки правдивого та змістовного М. особливо суттєві; у галузі декоративно-прикладного мистецтва. М. — декоративний елемент, взятий за основу відповідної композиції або її частини та використаний як головний матеріал (або як привід, поштовх до творчої уяви).

МОТИВ АРХІТЕКТУРНИЙ — невеликий (відносно самої будівлі) декора­тивний елемент або архітектурно-художнє вирішення, що повторюється в одному або кількох будинках, спорудах комплексу.

МУАР — у мистецтві папір із тисненим на поверхні візерунком; стороннє зображення у вигляді сітки або хвилястих ліній на відтиску з авторського кліше (автотипія) при неправильному його виготовленні; щільна шов­кова або напівшовкова тканина з хвилеподібним мерехтінням різнома­нітних відтінків.

МУЗИ — у давньогрецькій міфології дев'ять богинь — покровительниць певних видів творчої діяльності людини: Евтерпа — ліричної поезії та музики; Калліопа — епічної поезії; Кліо — історії; Мельпомена — драми; Полігімнія — гімнів, пантоміми, танку; Талія — комедії; Терпсихора — танку та хорового співу; Ерато — поезії та кохання; Уранія — астрономії. М. — супутниці Аполлона (бога мистецтв). У давньоримській міфології грецьким М. відповідали камени. М. завжди зображувались зі своїми ат­рибутами, за котрими їх було легко розпізнати.

МУЗЕЙ — науково-дослідний і культурно-просвітницький заклад, який вивчає, зберігає та експонує пам'ятки духовної та матеріальної культури.

МУКАРНИ — див. Сталактити.

МУЛІНЕ — кручені нитки (шовкові, штапельні тощо), що використовують­ся у вишиванні, зрідка — для виготовлення невеличких гобеленів.

МУЛЬТИПЛІКАТОР — див. Аніматор, Анімація.

МУЛІОРА — в архітектурі маловживаний термін на означення різних декоративних, ліплених деталей — орнаментованих поясків, розеток, гірлянд, волют тощо, котрі виконуються способом формування.

МУЛЯЖ — зліпок (з глини, воску, парафіну або інших матеріалів), що доско­нало передає форму предмета ( у тому числі скульптури та архітектур­них деталей), будову їх поверхні (напр. плодів, частин тіла). Вико­ристовується зазвичай з навчально-методичною метою. Близьке за зна­ченням — бутафорія.

МУРАВЛЕНИЙ — (глазурований) — походить від кольору трав'янисто-зеле­ної глазурі, котрою покривались давньоруські рельєфні кахлі XV-XVI ст. Вживається й муравчастий — крапчастий.

МУФЕЛЬ — спеціальна закрита камера в печі, виготовлена з вогнетривкого матеріалу для випалювання керамічних та порцелянових виробів.

МУШТАБЕЛЬ — легенька паличка з твердої породи дерева (або іншого матеріалу) з кулястим кінцем, що слугує маляру підпоркою для руки під час прописування дрібних деталей або проведення прямої лінії.

М'ЯКА ПОРЦЕЛЯНА - див. Порцеляна.

М'ЯКИЙ ЛАК (М'ЯКИЙ ҐРУНТ) — технічний різновид заглибленої гравю­ри по металу, що схожа у відбитку на олівцевий малюнок. Митець працює звичайним олівцем (або навіть дерев'яною паличкою) по тонкому та шорсткому папері, накладеному на дошку, покриту м'яким гравюрним ґрунтом, котрий легко відокремлюється. Частки ґрунту, пристаючи до паперу в місцях, відповідних до абрису малюнка, знімаються потім разом з ним, після чого дошку піддають травленню. Техніку «м'який лак» винайшов наприкінці XVI — поч. XVII ст. у Швейцарії Дітріх Майєр.

- Н -

НАБИВАННЯ — у мистецтві художньої обробки шкіри традиційна техніка декорування та скріплення деталей шкіряних виробів клепками, малень­кими металевими ґудзиками, великими пласкими металевими кругляч­ками тощо. Іноді з них формували своєрідні стрічкові, розетові або сіт­часті композиції; технологічний процес нанесення зображень на тканину з набивних дощок. Див. Вибійка.

«НАБИТА РУКА», «НАБИТИ РУКУ» — вживаний серед митців та в художній практиці вислів, що передає ступінь досконалості та віртуозності виконання художнього твору. Завдяки копіткій навчальній практиці в художньому студіюванні майбутні митці набувають певної чіткості та точності виконання «від руки» малюнка, етюда, начерка, тощо.

НАБІРНА МОЗАЇКА — мозаїка, яку виконують із завчасно заготовлених дрібних шматочків твердого матеріалу (напр., шпона). Див. Маркетрі, Паркетрі.

НАБІРНИЙ ШРИФТ - див. Шрифт. НАВЕДЕННЯ — див. Амальгама, Позолочення.

«НА ВУС» — в лозоплетінні прийом, що найчастіше застосовується при куто­вому з'єднанні деталей, коли у виробі необхідно виконати заокруглені кути.

НАДГЛАЗУРОВИЙ РОЗПИС — у художній кераміці (головним чином порцеляні) розпис, що виконується поверх шару випаленої глазурі після першого утильного випалу, з подальшим глазурованим (политим) випа­люванням. Така технологія дає змогу виконувати друге випалювання в спеціальних муфелях, що забезпечує можливість використання широ­кої палітри мінеральних фарб, здатних витримувати тільки низькі тем­ператури (див. Надглазуровий розпис).

НАДГРОБОК — у спеціальному значенні пам'ятник, виконаний скульпто­ром (або за моделлю скульптора) й призначений для установлення його на місці поховання. В історії мистецтва окремі різновиди Н. мають іноді спеціальні назви — як, напр., стела.

НАКАТУВАННЯ — один із способів художньої обробки металів, що полягає в нанесені зображень або певної фактури на виріб концентричної форми. Сталеве коліщатко, на поверхні котрого награвійований малюнок, стикаючись із заготовкою, закріпленою у патрон токарного верстата, під час обертових рухів залишає слід у вигляді зворотного рельєфного зображення.

НАКЛАДАННЯ — в техніці художнього виготовлення скла покриття поверхні скляного виробу одним або кількома шарами скломаси, різної за кольо­ром. Таким чином скляні вироби можна декорувати скляними нитками, смугами, круглячками, зірками тощо. Див. Скляний звив.

НАНИЗУВАННЯ - див. Бісер.

НАГЛЯДНА АГІТАЦІЯ — в оформлювальному мистецтві агітація засобами образотворчого мистецтва та образно-емоційного слова. Графічна вираз­ність слова досягається виразністю шрифту, ритмічним рядом та цільні­стю композиції. Зазвичай, зміст та форма як зображення, так і тексту вН. а. має політичний, виховний, рекламний тощо характер (див. Агі­таційне мистецтво). Особливе значення утворах Н. а. надається шрифту. Він існує у всіх засобах Н. а. й повинен мати таке написання, котре залежно від тематики якомога точніше передає пафос, патетику, романтику, лірику, гумор, сатиру тощо.